"Китайська операція" Франциска. Як католиків в Китаї будуть діставати з катакомб

Папа Римський Франциск має всі шанси увійти в історію як "червоний Тато". На його дипломатичному рахунку комуністична Куба і "правонаступниця СРСР" Росія. Наступний у списку — комуністичний Китай.

"Китайська операція" Папи Франциска стала основним сюжетом нинішньої католицької пасхи. Угода Апостольської столиці з Китаєм і відновлення дипломатичних відносин, за інформацією західної преси, — справа найближчих декількох місяців, якщо не тижнів. Якщо судити з високим тонам, на які зриваються критики, так воно і є — сторони залагоджують останні формальності.

Папа Франциск залишається вірним собі — він не надто цікавиться справами і навіть думкою Європи і США. Його погляди спрямовані на інші рубежі — на бідних у всіх сенсах цього слова. Він чимало поклопотав над зняттям блокади з Куби, тому що від блокади страждали бідні. Він погодився на зустріч з посланцем Кремля і підписання сумнівного документа, тому що в перспективі бачить подолання великого розколу в християнстві, так і про страждання католиків на тлі кремлівської релігійної нетерпимості саме час подумати. У випадку з Китаєм Папа також може вказати одночасно і на страждання бідних — ті небезпеки, яким піддаються катакомбні католицькі парафії в КНР, і на необхідність подолати розкол між католиками, лояльними до Патріотичної католицької асоціації, і католиками, лояльними до Ватикану. Загалом, у Тата Франциска завжди є благородна мета, яка дає йому моральне право знехтувати політичними обставинами. Як говориться, зокрема, в Євангелії, бідні завжди знайдуться. Розколи, додам від себе, в нашому недосконалому світі теж справа досить звичайне.

У той же час на кону 10 млн вже наявних католиків в Китаї (прокомуністичних і проватиканских) і чималі можливості для місії. Китай — єдина держава, яка за чисельністю перевищує (правда, зовсім трохи) кількість католиків у світі. Враховуючи масу історичних обставин, таких як офіційно насаджуваний атеїзм і європейські моди, католицька церква у разі нормалізації відносин з урядом може зібрати непоганий урожай на китайських духовних нивах.

Понтифік реалізує свої сильні сторони. Папа Франциск — чи не найкраща кандидатура для таких переговорів вже тому, що він не є "людиною Заходу". І він, безумовно, симпатизує лівим (у тому числі ультралівих), можливо, тому, що надивився в свій час на ультраправих. Може, саме тому нам так важко зрозуміти Тата, його вчинки і його вибір – у нас зовсім інший досвід і, відповідно, інший кут зору. Зокрема, на комунізм.

На відміну від своїх колег — європейських консерваторів, як і раніше вважають католицизм релігією з європейською пропискою, Тато Франциск на багато речей може подивитися ширше. Він, наприклад, може спокійно (і навіть з симпатією) сприймати ідею децентралізації католицької церкви. Католицька церква — це не Ватикан і не Європа. Це світ у всьому його розмаїтті. Якщо можна включати в католицьке богослужіння риси і атрибути місцевих культів в Африці і Латинській Америці, то можна прийняти риси і атрибути місцевих культур і традицій у всіх частинах світла. Наприклад, можна спокійно називати главу східної католицької церкви патріархом, раз у них (у нас так прийнято.

Або, наприклад, якщо в Китаї вже не першу тисячу років фігура імператора священна, якщо він має небесний мандат і здійснює водночас і світську і священну владу, то немає сенсу з цим боротися (останні півтори сотні років імператорські почесті де-факто отримує глава світської влади, на сьогодні — голова КНР). Це цілком можна прийняти і адаптувати — адже ніхто не вимагає перегляду доктрин, тільки інституціональні особливості. У нас з вами патріархат, а у них — комуністична імперія. Китайська Компартія хоче призначати єпископів за своїм вибором і розсуд? Технічно це не буде надто відрізнятися від практики самокерованих церков, які перебувають у єдності зі Святим Престолом, — призначає єпископів, наприклад, Синод, а Тато тільки підтверджує це рішення. Причому твердження — чиста формальність. Всі знають, що Тато погодиться. І він знає, що все знають. Звичайно, в ідеалі є різниця між синодом і правлячою партією. Але, по-перше, ми живемо не в ідеальному світі, а по-друге, в різних місцях різні традиції, і з цим потрібно (або хоча б можна) рахуватися.

Участь Папи до призначення нових єпископів — один з принципових пунктів домовленостей між Ватиканом і китайським державою. І поки невідомо, як буде виглядати компроміс, — Тато буде мати право голосу, право вето або його роль буде зведена до формального затвердження рішень партії і уряду. Але для офіційного Ватикану важливо вже те, що якось буде.

Ще одне принципове питання — статус Тайваню. Ватикан досі залишався єдиною європейською державою, що підтримує дипломатичні відносини з Тайванем. І це було одним з додаткових приводів для конфлікту з Пекіном. Але, судячи з усього, часи змінюються разом з Татами. Повторюся, Тато Франциск не має сентиментів до націоналістичних ідеологій, на відміну від соціалістичних, тому Тайванем він, швидше за все, пожертвує без тремтіння. Тамтешні єпископи, як повідомляється, "всі розуміють".

"Все розуміє", можливо, і частина підпільних священиків в Китаї. У всякому разі, у розпорядженні західних колег є інформація про те, що вже призначених Ватиканом єпископів попросили відступити на користь призначених Пекіном. Є також інформація про тиск на тих катакомбних священиків, які не виявляють тями.

Але "всі розуміють" не все. Компроміс Ватикану з Пекіном не приймають у першу чергу китайські католики в єдності з Ватиканом. Вони сприймають прийдешній компроміс одночасно як зрада і як небезпеку для себе. Кардинал Йосип Чжень прямо говорить, що Тато продає китайських католиків компартії. На його думку, уряд використовує цей компроміс, щоб виявити ті парафії, які все ще знаходяться в підпіллі, взяти їх під контроль, а в деяких випадках ліквідувати особливо незручних і просто неугодних. Виводячи католиків з підпілля, Папа передає їх під контроль Патріотичної асоціації. Це особливо цікаво на тлі нової релігійної політики Сі Цзіньпіна, який не так давно скасував Державний департамент у справах релігій і поставив релігійні питання під безпосередній контроль КПК.

Асоціації, як відомо, кульгають. Особливо історичні асоціації. Але мені цікаво, що було б, якщо б у своїй Ostpolitik Папа Павло VI був би таким же послідовним? Якби справа дійшла до компромісу з Кремлем, по якому греко-католицька церква переходила б у відання Московського патріархату в обмін на дорадчий голос Ватикану у призначенні єпископів на території Західної України? З урахуванням місцевих традицій, так би мовити, для яких православне віросповідання не чуже і навіть, прямо скажемо, історично виправдано. Фактично визнали легітимність Львівського собору, якій скасував УГКЦ. Скасували б Брестську унію як "більш неактуальну". Заради благої мети "допомоги бідним", які зазнавали гонінь за віру в СРСР. І щоб уникнути розколу між тими греко-католиками, які формально примирилися з Моспатриархатом, і тими, хто зберіг єдність з Ватиканом в катакомбах. Ватикан вів складну, часто неоднозначну дипломатичну гру з Кремлем, замовчуючи страждання своїх вірних в СРСР, але так і не погодився з Львівським псевдособором. Незважаючи на те, що також міг відкараскатися "культурними особливостями" Російської імперії, для якої православ'я — саме така "особливість", а тримати під держконтролем справи церковні – "традиція".

Повторюся, асоціації кульгають. Погодитися з Львівським собором Святого Престолу означало буквально віддати своїх вірних в іншу церкву, а не тільки під контроль держави і спецслужб. Але впертість Ватикану щодо УГКЦ дало можливість цієї церкви якось вийти з підпілля і розвинутися в самобутню церковну структуру. Не кажучи вже про те, що підпільна УГКЦ була чинником духовного опору радянському тоталітаризму. Таку ж роль — хоча б частково — грає і підпільна китайська церква.

Що являє собою деяку незручність для китайського уряду. Але не більше того. Компроміс з Ватиканом для Сі Цзіньпіна важливий не тим, що допоможе подолати внутрішню опозицію — з нею Компартія і так успішно бореться. А тим, що це дещо поліпшить імідж і потішить самолюбство "комуністичного імператора" Піднебесної. У цьому компромісі він нічим не ризикує і нічого не втрачає. Навпаки, він може показати світові, що навіть намісник християнського Бога на землі готовий рахуватися з його владою і змушений визнавати його повноваження навіть у власній церкві.

Що виграє Ватикан? Відновлення дипломатичних відносин і надію на те, що в довгій перспективі вони дадуть плоди. Те, що Китай володіє великою військовою та економічною потужністю, що президент США вважає його своїм суперником номер один, що у влади утвердився "новий імператор" — все це може в черговий раз поставити світ перед кризою і необхідністю кризової дипломатії. В якій Ватикану досі не було рівних.

Ах, ну і моральне очко на користь Першого Риму в негласному суперництві з Третім. Моспатриархии, незважаючи на непогані відносини Пекіна з Кремлем, поки не вдається відновити свій "православний протекторат" у Китаї. Китайська католицька церква при всій неоднозначності майбутнього компромісу має куди більше шансів, ніж російське православ'я в КНР.

Прийдешній компроміс багато вже називають "угодою з дияволом". Ну точнісінько, як ми з вами, коли Папа підписав Гаванську декларацію.