• USD 28
  • EUR 33.7
  • GBP 39
Спецпроєкти

Вірменський путч. Чому зміна влади в Єревані нічого не змінить

У Вірменії розвивається пародія на "класичний" переворот у Чилі. Утім, це лише видимість

Фото з відкритих джерел
Реклама на dsnews.ua

Генштаб ВС Вірменії 25 лютого зажадав відставки прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна, сказавши, що "політичне керівництво веде державу до небезпечної межі". Це сталося після того, як глава уряду зняв з посади першого заступника начальника Генштабу, генерал-лейтенанта Тирана Хачатряна. У відповідь Пашинян заявив про спробу перевороту і закликав громадян зібратися на площі Республіки з метою "відстояти революцію". Він також повідомив, що підписав рішення про зняття начальника Генштабу Оніка Гаспаряна із займаної посади. Нарешті, до будівлі Національних зборів, в стінах якої тільки і можна легально спробувати в черговий раз зняти Пашиняна, була стягнута поліція, яка принесла з собою колючий дріт, а над столицею пройшлися військові літаки.

Вірменська російська армія

Що це за пародія на "класичний" переворот у Чилі — на тлі, між іншим, політичної кризи в Грузії, і доклала чи тут руку Росія?

Почнемо з того, що Росія в Вірменії присутня скрізь, тому їй навіть не доводиться діставати цю руку з кишені. Після поразки в карабаській війні розклад у регіоні Південного Кавказу наступний: Азербайджан повернув території, що підтримує з ним стосунки за моделлю унії Туреччина перетворилася в патрона або зовнішнього регіонального лідера, а Вірменія посилила залежність від Росії, яка, поставляючи їй застарілу і неякісну зброю, навіть не робить зайвих зусиль. Такий собі геополітичний мінімалізм — тут шматочок відхопити, там вершки збити, не влазити в бійки з сильними хлопцями, а по недоумкуватісті, що довірилися тобі ,банально оббирати, як завідувачу старгородським соцзабезом.

Щодо Вірменії треба розуміти головне: країна перебуває в глухому куті. Що шкода, тому що її макроекономічні показники порівняно непогані, а конкретно при Пашиняні був зроблений певний заділ у боротьбі з системною корупцією. Але, на жаль, Пашинян (можливо, не сам по собі — людина імпульсивна, а значить, порівняно легко маніпульована) повівся на "геополітику" і "наша старовина всім старожитностям старовина". Таким чином, замість поступової емансипації проблеми Нагірного Карабаху, почасти небезпідставно побоюючись, що радикальні реформи знищать його популярність, Пашинян почав цю проблему поступово розігрівати (щоб, мабуть, наступні вибори виграти на цій темі). Він обрав легкий шлях — скинувши "степанакертський клан", який виріс із війни, щоб зайняти його місце.

Занадто обережну лінію повів він і в стосунках з російським рейхом, який його на дух не переносить, з очевидних причин. Так, після викриття — поіменного — системи російського шпигунства і політичної агентури в Вірменії, прем'єр не зробив нічого. Так, вигнав кілька начальників спецслужб — та й все. Це явні помилки, можливо, частково продиктовані страхом, а частково — давньою наївною вірменською вірою в Росію. Зараз Пашинян намагається покластися на свою партію і її чиновництво, в тому числі силове, а також на активну громадськість. Але наскільки вони лояльні саме сьогодні — сказати важко.

Факт, однак, у тому, що армія з усією очевидністю, повністю під Росією, це навіть не "армія-армія" як би, а частина спільного з Росією військового угруповання. Сама спроба перевороту зараз "у розвитку", а перспектива кровопролиття поки не проглядається (та й є в Вірменії традиція переворотів і політичного тероризму — чого вже там!) — проглядається самотність лідера країни і його (чи його?) прихильників. Це сумний тупик, тому що важлива частина російської ділової еліти і, що важливо, політичного апарату режиму — етнічні вірмени російських імперських поглядів. Всі сусіди, крім Грузії, з різних причин ворожі Вірменії.

Реклама на dsnews.ua

Варіанти і виходи

Це не означає, що вихід відсутній, просто треба (і треба було раніше) мати рішучість (а вона, здавалося, була!) пробити цю стіну. Що означало — швидко і явно зближуватися з Вашингтоном і Парижем, підморожувати псевдоніжки ЄЕС і ОДКБ. Причому відверта, на полі бою, зрада з боку Росії, або ж її, в тому числі нездатність захистити Вірменію, що ймовірніше — купи розгромленої азербайджанцями в мотлох російської техніки і негідні російські ракети наштовхують на цю думку — створити сприятливий момент! Але створюється враження, що Пашинян внутрішньо зламався, тому і не скористався ним (інакше неясно, на що у нього пішли ці кілька місяців).

Якщо військовий переворот все-таки реалізується, то влада повноцінно повернеться до росіян. Якщо ні — продовжаться нинішні "метання по болоту" політика. Чи зміниться щось у голові в Пашиняна, якщо він знову втримається? Важко сказати, в цьому відношенні вихідні дані песимістичні.

Варіанти, знову-таки, є: скажімо, в Ірані тримає контингент Китай, у Катарі — Туреччина, за схожими причинами. Можна ж і не зациклюватися на Росії, створити їй баланс. Поруч — Грузія, врешті-решт, у неї теж є порівняно непогана армія. За горами і морем є Україна з її швидше прозахідною сьогодні вірменською діаспорою. У той же час сама Вірменія за майже три роки ніяк не зрушила в бік від неприємного статусу російського протекторату або самоврядної васальної держави. Якщо і зрушила кудись, то лише в бік повернення попереднього статусу, чи то маленької радянської республіки, чи то імперської провінції.

Для контрасту — сидить виключно на багнетах і м'якотілості своїх підданих Олександр Лукашенко (у Пашиняна все ж масова низова підтримка і він — законний прем`єр у парламентській республіці) міцно тримає Путіна за горло, що і показали недавні переговори. Тоді навіщо було в Вірменії Оксамитова революція і "це все"? У цьому контексті згадується Болівія, яка на кожному витку ефектно стартує, а закінчує розпадом інститутів, падаючи ні з нової сходинки, а з попередньої.

Наш інтерес

Чи є до всієї тої справи Україні? Україна з об'єктивних причин має (особливо з 2014 р.) справу до всього, що відбувається на колишньому пострадянському просторі. У наших інтересах — скорочення і ослаблення російського впливу, розширення впливу загальнозахідного і нашого власного, чи не так?

Загальноприйнято, дипломатично, звичайно, з Києва монотонно прозвучать стандартні формулювання "закликаємо до мирного вирішення", "підтримуємо законний уряд" та інше, в такому дусі. Бажано, втім, не попасти в посередництво, оскільки за останній час Вірменія могла і тихо повернутися до дії цікавих документів, згідно з якими повинна була обмінюватися з Росією інформацією про "громадян третіх країн". Однак не можна не пам'ятати, що проросійська позиція Вірменії в міжнародних організаціях (раніше, нехай, вимушена, але зараз що?) не дає нам ніякого простору для дипломатичного маневру.

Тому підхід до вірменської проблеми повинен бути, по-перше, реалістичним (підтримка, серед іншого, є предмет обміну), а по-друге, враховувати інтереси і вузького, і широкого кола українських союзників. Це і США, і Туреччина, і Азербайджан, і країни Балтії, і держави Вишеградської угоди, і ряд країн Балкан, держави НАТО і ЄС. Поки немає ніяких аргументів — в першу чергу, з боку самої Вірменії — на користь того, щоб, виходячи лише з якихось абстрактних цінностей, Київ свідомо приймав ту чи іншу сторону в черговому загостренні вірменського політичного життя, адже москвофільство в цій країні носить якийсь мазохістський характер .

Безсумнівно, інфільтрована російською агентурою Вірменія, яка — на тлі агресії Росії проти цивілізованого світу і синхронної політичної кризи в Грузії — може перетворитися і в гарячу проблему, зможе перестати бути такою проблемою виключно після повернення на західний шлях розвитку (припинений у 2013 р.), а він пов'язаний з відмовою від геополітичних ілюзій. По суті, єдина альтернатива — поступове або швидке припинення суверенітету на користь Росії.

Звідси — чи залишиться при владі партія, що запобігає перед російським рейхом і впадає в усю велику від нього і хворобливу залежність Пашиняна, або ж його змінять проросійські генерали — не має ніякого значення. Повернення на карту цивілізованого світу вимагає інших зусиль і в іншому напрямку.

    Реклама на dsnews.ua