Atlantic Council VS Валдай: Як Вокер став спаринг-партнером Путіна

Спецпредставник Держдепартаменту з питань України - єдиний, хто постійно веде пряму дискусію з президентом РФ

Аналітичний центр Atlantic Council у Вашингтоні і дискусійний клуб "Валдай" у Сочі в четвер, 18 жовтня, стали своєрідними майданчиками для спарингу спецпредставника Держдепартаменту США у справах України Курта Волкера з одного боку, і президента РФ Володимира Путіна - з іншого. Дискусія фактично велася через Атлантику. Але її учасники, ще не знаючи, про що говорить візаві, нападали і парирували. Для цього словесного двобою, в принципі, і необов'язково знати, які саме тези звучать. Всі вже давно і сотні разів говорено, а тенденції в двосторонньому діалозі не змінюються. Важливо, насамперед, закріплення позиції з тих чи інших питань, а також тональність, а в разі Путіна ще й поведінку.

Коротко наведемо і оцінимо ключові тези.

Путін

Російський лідер не вразив оригінальністю. Для затравки, традиційно не наводячи жодних доказів, звинуватив Київ у залякуванні населення Донбасу, в тому числі за допомогою терактів і вбивств ватажків фейкових республік, маючи на увазі Олександра Захарченко. Природно, пролунав і набридли, ймовірно, навіть російському споживачеві шаблон про невиконання Україною мінських угод. І, мовляв, навіть не збирається цього робити, поскаржився Путін. Від цієї точки президент РФ плавно підвів свій виступ до констатації - Москва щиро вірить, що після майбутніх українських виборів до влади прийде хтось з обойми договороспроможні. Читай з числа політиків, виляющих хвостом, ледь заслышавших слова "Путін", "Росія", "Кремль" або "русский мир".

А далі...Ну, далі Остапа, як кажуть, понесло. Путін з видом навченого досвідом ментора заходився просторікувати про особливості міжнародної політики, зокрема про протистояння зі Сполученими Штатами і Європою. Прямо до них він не звертався. Але, власне, це і не потрібно. В арсеналі ж Росії, виходячи з його виступу, як і раніше залишається лише ядерна кийок. Яку першим Кремль використовувати, начебто, не стане, але без жалю візьме участь у кінець світу. Тут краще просто привести цитату: "Агресор повинен знати, що відплата неминуче, що він буде знищений. Ми, жертви агресії, як мученики потрапимо в рай. А вони просто здохнуть, бо навіть покаятися не встигнуть". Завіса.

Заяви Путіна не можна сказати, щоб не вписувалися в нинішню риторику Кремля, але при перегляді відео його виступу в Сочі не покидало відчуття, що господар Кремля був, якщо так можна висловитися, развязнее звичайного і агресивніше. І часом він ковтав слова і фрази, що наштовхує на думку про куди більш "земних" причини босяцького просторіччя, зустрічається публікою захопленим беканням.

Волкер

На іншій стороні земної кулі удар тримав спецпредставник Держдепартаменту. Причому не лише тримав, але і завдавав. Без бородатих анекдотів і обіцянок того, що "всі здохнуть", але гранично розгорнуто і, в той же час, в жорсткій формі.

Поки Путін сипав звинуваченнями у вбивстві Захарченко та невиконання "Мінська", Волкер нагадав аудиторії в Atlantic Council про 10 тисяч жертв агресії Кремля, про 1,5 млн біженців і переселенців. При цьому розкритикував за розмитість формулювання "підконтрольні" і "непідконтрольні території Україні". Дипломат підкреслив, що пора б уже не ходити навколо, а внести ясність: "території, підконтрольні Україні" і, відповідно, "території, підконтрольні Росії". З тієї простої причини, що бойовиками в ОРДЛО на всіх рівнях тримає на ниточках "російські генерали, російські офіцери", а Кремль відповідає за політику окупованих територій.

Курт Волкер також визнав, що каші з Москвою, принаймні поки, не звариш. Шанси, каже він, змінити позицію Кремля зараз нижче, ніж рік тому. Проте потрапив в точку, коли висловив сподівання, що діалог відновитися після виборів в Україні. Те ж саме, по суті, і сказав Путін.

Сидіти ж склавши руки в очікуванні моменту, коли Кремль захоче вести переговори, Вашингтон не збирається. Навпаки, за словами Волкера, санкційне тиск на Росію продовжить посилюватися. Нові обмежувальні заходи будуть вводитися щомісяця або раз на два місяці, пояснив дипломат. Друга важлива присвячена санкцій складова виступу - це те, що спецпредставник Держдепартаменту підкреслив безпосередню участь і підтримку адміністрацією Дональда Трампа, і особисто президентом США, примусу таким чином Кремля до проведення переговорів за одним столом. Трамп - не такий як Обама, тому що жорсткіше щодо Росії.

Однак ретранслятором цієї жорсткої політики Трампа доручено бути саме Курту Волкер. Незважаючи на недвусмысленность і агресивність висловлювань Путіна на "Валдаї", саме виступ Волкера, що проходило паралельно, і є відповідей російському президентові. Ніхто, крім нього, з Держдепартаменту не відреагував. Та й у цілому, ні держсекретар Майк Помпео, ні навіть Трамп, в принципі, таких меседжів не озвучують. Це його зона діяльності, покликання або завдання - відповідати зуботычинами на потік агресивного свідомості з Кремля. Що, втім, дуже навіть непогано - у Вашингтона є спікери, готові відповісти РФ на зрозумілій їй мові, але без перегину. Згадати хоча б, як постпред США при НАТО Кей Бейлі-Хатчінсон відверто заявила, що Штати готові знищувати таємно розробляються Росією крилаті ракети. У Москві аж поперхнулись від такого "нахабства". Так і у випадку з Волкером. Поблажливе ставлення Москви до американському дипломату кудись випарувалося. Залишилася лише неприхована ненависть, що знайшла відображення в розгоні інформпросторі, включаючи відомство Лаврова, позиції про те, що Волкер нібито руйнує "мінські угоди".

Так що у спецпредставника дуже шкідлива робота. До того ж він до того ж працює як би на дві ставки, тому що спецпредставник Держдепартаменту у справах України також є ще і спецпредставником відомства у справах Росії.