Безпорадний популіст. Чи впорається новий британський прем'єр з тупиком, який сам колись створив

Британські консерватори обрали екс-керівника Форін-офісу, колишнього мера Лондона Бориса Джонсона лідером своєї партії. Тепер менш ніж за добу він офіційно вступить на посаду прем'єр-міністра, замінивши на ньому Терезу Мей, яка пішла у відставку після численних, але безрезультатних спроб змусити парламент ратифікувати угоду по Брекзиту. Мей, згідно традиції, завтра подасть прохання про відставку британській королеві.

За кандидатуру Джонсона проголосували понад 92 тис. з 160 тис. членів Консервативної партії, які брали участь у голосуванні, що принесло скандально відомому політику перемогу над чинним главою МЗС Джеремі Хантом.

Ключовою тезою, який приніс успіх Борису Джонсону серед рядових партійців, стала його готовність провести Брезит, незважаючи ні на які супутні умови.

Якщо хтось із читачів остаточно заблукав у лабіринтах цього багаторічного і по-кафкиански заплутаного і безглуздого геополітичного процесу, то коротка ситуація станом на зараз виглядає наступним чином.

Всі варіанти договору про Брекзите, яких вдалося домогтися попереднього прем'єр-міністру Терези Мей з керівництвом ЄС, британський парламент відхилив. Причому відхилив з тріском, подаючи за урядові пропозиції рекордно низька кількість, що, з точки зору традицій британського парламентаризму, фактично є демонстрацією некомпетентності уряду.

Зате в ЄС вже неодноразово і з усією рішучістю заявили про те, що інші варіанти угоди про Брекзите запропонувати Лондону в Брюсселі не можуть і не хочуть. Хоча б тому, що занадто пільгові умови виходу, при яких Лондон зберіг би всі вигоди від перебування в ЄС, але при цьому втратив би потреба підкорятися європейським регуляції, заклали б міну уповільненої дії під весь ЄС. В якому в будь-якій країні в разі приходу євроскептиків до влади розігрувався б свій сценарій "екзита". Тому в Брюсселі, а також у Берліні та Парижі рішуче налаштовані змусити Лондон заплатити високу ціну за вихід з ЄС і від рішення не відступлять.

За таких умов рішення Джонсона про "жорсткому Брекзите" без будь-якого масштабного угоди з ЄС про його умови здається ніби як єдино логічним і правильним.

Втім, і тут Бориса Джонсона підстерігає пастка. Оскільки у Консервативної партії разом із союзниками з північноірландської Демократичної юніоністської партії в британському парламенті є вкрай незначну більшість у вигляді 323 з 639 депутатів.

Але як мінімум чверть сотні депутатів-консерваторів з числа членів уряду (у Великобританії роботу в уряді і представництво в парламенті можна поєднувати) вже неодноразово публічно заявляли, що голосувати за "жорсткий Брекзит" вони не будуть.

Притому мова йде про вкрай впливових людей на кшталт міністра фінансів Філіпа Хеммонда, міністра юстиції Девіда Гзк, міністра міжнародного розвитку Рорі Стюарта, міністра бізнесу Грега Кларка та інших. Які, за чутками, можуть залучити на свою сторону як мінімум ще чверть сотні депутатів-торі.

І в даному випадку мова йде про помірних критиків Джонсона. Менш помірковані, тверезо оцінивши шанси на його прем'єрство, зайняті нагальної евакуацією з Даунінг-стріт. Як, наприклад, заступник міністра закордонних справ сер Алан Данкан, який подав у відставку вчора і прокоментував ситуацію наступним чином: "Мене дуже турбує, що його (Джонсона, — "ДС") несе без керма і вітрил, все у нього без плану, за натхненням, на живу нитку... Я просто думаю, що він вляпається в урядову кризу". Сьогодні слідом за Данканом у відставку подала міністр освіти Енн Мілтон.

Таким чином, у Бориса Джонсона є зрима і майже 100%-ва перспектива опинитися в тій ситуації, в якій на протязі більше ніж року борсалася його попередниця Тереза Мей.

В якій він не зможе ні укласти нову угоду з ЄС, ні відстрочити Брекзит, ні здійснити вихід з ЄС без угоди.

Єдиним радикальним кроком може стати відставка уряду і проведення позачергових виборів, але у такому разі Консервативна партія, швидше за все, взагалі втратить більшість у парламенті — зараз за торі готові проголосувати не більше 20-22% виборців.

Про ступінь розгубленості британських політиків говорить той факт, що частина депутатів-консерваторів взагалі готові звернутися до королеві Єлизаветі II з проханням, щоб вона як формальний глава держави просила ЄС ще раз відстрочити Брекзит. Хоча останній раз у зовнішню політику країни британські монархи втручалися три сотні років тому, а брали неформальні звернення до уряду у 1931 р.

Складно сказати, як складеться подальша політична доля Бориса Джонсона після того, як стане очевидно, що один з "батьків" Брекзита виявився неспроможним справитися з наслідками власної політичної ініціативи. Під уламками Брекзита може бути похована не тільки політична кар'єра Джонсона, яка, зрештою, є його особистою справою, але і економічне процвітання або навіть соціально-політична стабільність всього Об'єднаного Королівства.

Історія з Брекзитом повинна стати радикальним уроком, який слід ретельно вивчити не тільки британським популістам.