Без перезавантажень. Як адміністрація Байдена калібрує санкції проти РФ

У проблематиці нових і новітніх антиросійських санкцій, в першу чергу американських — а тепер усі вони стали оновлюватися чи не щотижня — зʼявились три смислових блоки, які раніше або були відсутні, або вважалися малоймовірними.

На випередження

Попередньо слід сказати, що звертати увагу на риторику, як і за Трампа (і знову спадковість — прямо транзит від Буша до Обами!) тих чи інших дипломатичних чиновників — заняття марне. Це, багато в чому, доля тих, хто з тих чи інших причин, часом екзотичних, перебуваючи в опозиції до партії, цих чиновників призначає. Тим часом офіційна позиція Вашингтона щодо Москви сьогодні звучить так: правда, США не прагнуть ескалації (а коли вони останній раз прагнули, за Картера і Рейгана чи що?), Але сприймають Росію як виклик собі і не мають наміру "перезавантажувати" нинішній стан справ (і характеристика Путіна "вбивця", з якою погодився Байден, — тому підтвердження). Така-то цілком впевнена платформа, ніяких "окремих питань" або "необхідний діалог з усіма".

Звідси перший смисловий блок, сформований функціональною та ідеологічною наступністю, — адже можна побачити, що Джо Байден починає там, де закінчив Барак Обама — це посилення НАТО, в українському вимірі — нові, фінансові алгоритми Альянсу. Згадаймо, що точка зору Обами з приводу Путіна, якого він пізніше розписав в мемуарах як типового гангстера, різко змінилася тільки після того, як кремлівський сидень обманув 44-го американського президента в Сирії. І стосувався цей обман хімічної зброї.

Що ж відбувається в перші місяці президентства Байдена? Повітряні удари США по прихильниках Ірану в Сирії (майже забуте явище — за Трампа американці постійно скорочували присутність) і набирає ходу підведення РФ під жорсткий американський закон про переслідування порушників цього режиму (CBW Act від 1991 року), ініційоване за Трампа, але за нього ж з незрозумілих причин і загальмоване. Тому процедуру, по суті, довелося запускати з самого початку, даючи РФ від місяця до трьох на "пояснення". Але це, до речі, далеко не все — нижче змістовніше повернемося до санкцій як таких.

За Байдена — і це другий новий смисловий блок, санкції впроваджуються з опорою на ширшу участь союзників, добровільну або змушену. Хто ще недавно міг би очікувати від німецьких банків такої прудкості як відмова в обслуговуванні рахунків російських телеканалів? Це при тому, що Берлін проводить вкрай обережний курс стосовно Росії, оскільки їх об'єднують (році в 2013 можна було майже сказати "споюють воєдино", але РФ зірвалася з рейок) спільні ґешефти. Активізувалася Великобританія, визначивши Росію — а не Китай — головною загрозою власній безпеці.

Звичайно, у колективної дії є свої мінуси: швидкість і проблема консенсусу в ЄС, адже до його складу входять глибоко інфільтровані російською корупцією країни. Проте, видно, що Америка вже діє й діятиме на випередження, роблячи попередні кроки й переконуючи — різними способами — європейців слідувати за собою. Як Байден і Блінкен справлятимуться з партнерами на кшталт Франції та Австрії, поки сказати непросто — в першому випадку треба буде якось спробувати повернутися до великого торговельної угоди (пряник), а в другому — почати розбір баз даних компромату (батіг).

Так чи інакше, на рівні, принаймні, морального лідерства, тріщини в західному конгломераті, пробиті Путіним, Сі Цзінпіном і Трампом, почнуть заливатися бетоном. Розлучення і розпуск в нинішній ситуації, за всієї переважної інфантильності низки західних еліт, — нікому не вигідний.

Керування страхами

Що стосується Європи в загальнішому плані, то вона втратила час, не зумівши сформувати власної зовнішньої політики за чотири роки президентства Трампа. Приниження Жозепа Борреля в Москві поставило крапку на тематиці окремої від США колективної зовнішньої політики ЄС на довгі роки вперед. Те, що процес виведення військ з Німеччини згорнуть, тоді як розширення американської присутності в Центрально-Східній Європі триває — чіткий сигнал про домінування НАТО та здачу європейських "самостійних" фантазій в архів.

Нарешті, третій смисловий блок — це управління російськими страхами і поступове позбавлення від бажання "загострювати", зокрема пов'язане з необхідністю зміни співрозмовників. Друге пов'язане зі списуванням РФ в якості контрагента в зв'язку з її надзвичайним спрощенням як суб'єкта. Так, якщо на початку минулого десятиліття РФ ще намагалася зображувати з себе цивілізовану країну, причому таку, яка здатна вирішувати міжнародні питання, то сьогодні пристойність відкинуто.

Внутрішня політика Москви полягає в тому, щоб придушувати й красти, зовнішня — щоб шкодити, причому незалежно від ефективності й результату. Звідси, як, власне, і було за Картера і Рейгана (зауважимо, лінія Трампа нагадувала лінію благодушного Форда, а Буша-Обами — Ніксона і Кеннеді) виник аргумент на користь загострення. Чому б і не загострювати? Тим більше що в умовах пандемії, форсованої перебудови економік, технологічного прориву і відходу від монетаристської догми зовнішня політика США, спрямована на загострення, буде явно не гірше за жодну іншу.

Керування страхами ми бачимо вже після перших, пов'язаних із Навальним, точкових санкцій. Характерно, що вони торкнулися і німецьких, і швейцарських підприємств. Так, на думку першого міністра фінансів РФ, лідера партії "Громадянська ініціатива" Андрія Нечаєва, можливі санкції США щодо держборгу Росії завдадуть серйозного удару російському ринку.

Адже близько 40% вкладень в державні рублеві боргові папери (ОФЗ) — це вкладення нерезидентів, а значить, відбудеться обвал ринку. Притому, що Кремль майже вичерпав можливості грабунку всередині країни (рівень бідності теж досяг 40%), він сьогодні активно позичає — санкції або сильно піднімуть ціну відсотків цих позик, або паралізують весь процес, залежно від глибини.

Ясно, що попри одержавлення російської економіки, такий процес почне ланцюгову реакцію, до того ж це одержавлення не має соціалістичного характеру. Але що втратять США і що — Росія від розширення секторальних санкцій?

Нехай бомблять Воронеж

Йдеться, нагадаємо, про зниження рівня дипломатичних відносин, заборону на польоти в США російських авіакомпаній, контрольованих державою, повне торгове ембарго, що не зачіпає тільки продовольчих товарів, і тотальну відмову від операцій з державними цінними паперами.

По-перше, дипломатичні контакти і зараз мінімальні, адже в Росії давно перестали навіть видавати американські візи. По-друге, пряме авіасполучення практично припинено карантином. Окремі санкції проти "Аерофлоту" за участю європейців були б ефективнішими. По-третє, на торгівлю з Америкою за підсумками 2020 року припало 4,2% російського зовнішньоторговельного обороту. Некритично, але припинення теж буде болючим.

І хоча заборона на операції з борговими паперами також не є катастрофічною (іноземці володіють ОФЗ менш ніж на 3 трлн. рублів або 2,7% ВВП, і ці папери викупить держава), на тлі десятирічної стагнації це — вагомий фактор. Не кажучи вже про технологічні обмеження у відповідь на атаки проти американських корпорацій в сфері комунікацій (попри всю їхню жадібність і готовність працювати з тоталітарними режимами).

За останні роки в зв'язку з отруєннями Олександра Литвиненка, Скрипалів і того ж Навального проти десятків людей і організацій було впроваджено санкції. З США і ЄС були вислані 113 російських дипломатів і розвідників під прикриттям, попереду бовваніють іще суворіші заходи. А тепер в рамках керування страхами важливо (щодо зміни співрозмовників) зрозуміти дві речі — російських дисидентів в питанні подальшої політики санкцій пора перестати слухати.

Мало того, що режим ними прикривається і тримає їх у заручниках, мало того, що російська опозиція вже показала все, на що була здатна, й головний її інтерес полягає зовсім не в перемозі над Путіним, а в стримуванні озвіріння диктатури, олюднення її. Саме ці пісні ми чуємо вже який рік. І вони транслюються на Захід як елементи стратегії — а це шлях в нікуди. Поза сумнівом, на єдину можливу серйозну лінію США — лінію на ізоляцію, стимулювання інфляції і, в підсумку, товарного дефіциту — Путін відповість ще масштабниішими "бомбардуваннями Воронежа", прискоренням спорудження арктичного ГУЛАГу, але чому це повинно турбувати чимало постраждалий від терориста в Кремлі Захід і союзні йому країни?

На восьмий рік війни супротивникам Путіна в самій Росії пора б зайнятися чимось серйознішим, ніж ниття і ходіння з транспарантами, а кращий спосіб прискорити їх самовдосконалення — це методики першого російського лауреата Нобелівської премії Івана Павлова і споріднений із ними біхейворізм. Звідси й випливає, що керування страхом і постійне нарощування санкцій згідно з американським же законом може тільки посилюватися, але при цьому виведення з-під удару різного роду впливових росіян за кордоном, де вони активно фінансують нібито опозиційні організації, повинно припинитися. Така зміна фокусу є важливим компонентом оновлення стратегії стримування. Яка якраз доробляється в Вашингтоні цими тижнями.