• USD 38.3
  • EUR 41.5
  • GBP 48.6
Спецпроєкти

Путін, посунься. Навіщо Ердоган "працює ліктями" в Африці

Анкара не дозволить Москві закріпитися на Червоному морі
Реклама на dsnews.ua

Судан, де триває військове протистояння, планомірно закріплюється в геополітичних стратегіях інших гравців. У жовтні Штати зняли торговельне ембарго і частина санкцій, відкривши двері в державу для інших країн. Ті не змусили себе просити. Спочатку це була Росія, яка вже направила туди найманців з ПВК, тепер і Туреччина. Причому підхід останній більш ефективний, масштабний і прозорий.

У вівторок, 26 грудня, міністр закордонних справ Судану Ібрагім Гандур розповів про результати першого візиту в країну президента Реджепа Тайіпа Ердогана. Він зустрівся з суданським колегою Омаром Баширом, ордер на арешт якого етнічних чисток у 2010 році видав Міжнародний кримінальний суд. Лідери домовилися про будівництво нових аеропортів в Хартумі, приватних інвестиціях у виробництво бавовни, електроенергії та будівництво зернових силосів і боєнь. Ердоган і Башир заявили, що хочуть домогтися торговельного обороту у розмірі $10 млрд. Однак у першу чергу мова йшла про відродження колишнього морського порту Османської імперії в Суакине. Він стане вишенькою на торті для "реколонізації" Анкарою узбережжя Червоного моря. Тим більше, що трьома місяцями раніше Туреччина офіційно відкрила військову навчальну базу вартістю $50 млн у Могадішо, столиці Сомалі.

Перлина Порти на Африканському розі

Суакин був забутий і покинутий, коли в 60 км на північ з'явився Порт-Судан. Але може похвалитися більш вигідним стратегічним положенням. По-перше, він знаходиться в бухті і від відкритого моря закритий однойменним островом. По-друге, лежить на перехресті трьох доріг. Одна з них транзитна в Порт-Судан. Інша веде в заказник Токар. Третя розходиться: одна "гілка" веде до Еритреї, а потім і Ефіопію, а друга - в Єгипет.

Суакин - сакральний місто для Ердогана. У свій час це був головний порт на Червоному морі, а старе місто, побудований з коралів, славився своєю красою. У XIV столітті там проживали венеціанські купці, а в 1517 році місто захопив Явуз Селім I (Грозний), 9-й турецький султан, який зумів збільшити територію Османської імперії приблизно на 70%. Через кілька десятків років портове місто стало резиденцією паші османської провінції Хабеш. Ердоган ж, як дбайливець неосманских устремлінь, просто не міг пройти повз черговий можливості для відродження Блискучої Порти в сучасних реаліях.

Реклама на dsnews.ua

До речі, і Суакин, і Токар мають символічне значення. У другій половині XIX століття там йшли особливо запеклі бої махдистов під керівництвом Мухаммада Ахмада з англо-єгипетськими військами. В результаті на 13 років європейців витіснили з цих місць. Тепер Судан знов "повстав" проти Заходу, але не в особі британської корони, а США, яких Башир звинувачує у всіх своїх бідах. Він відчайдушно шукає союзників і знайшов їх в особі Путіна і Ердогана.

Суданбизым!

Як вже писала "ДС", Москві цікавий Судан, де вже реалізується ряд економічних проектів, однак створення бази в Порт-Судані їй не по кишені. Хоча "ихтамнеты" змогли вигадати якийсь її аналог. Днями в мережі, а точніше, в Telegram-каналі Kotsnews військового кореспондента "Комсомольської правди" Олександра Коца з'явилося відео, що показує тренування найманцями суданських солдатів. За його даними, база російської ПВК знаходиться на північ від того самого Порт-Судану. Судячи з кадрів, гідні умови для тренування росіяни не змогли створити, не кажучи вже про забезпечення повноцінного присутності.

Але може Ердоган. Так, ВВП (за паритетом купівельної спроможності) Росії вдвічі перевищує турецька, але при цьому в РФ його зростання в 2016 році склав -0,2%, а в Туреччині - 3,2%. Дефіцит бюджету у першій -3,4%, а у другої -1,1%. Можливості у Анкари ширше. І тому під боком у росіян з'явиться морський док для цивільних суден і військових кораблів. Турецький президент вбиває одразу кількох зайців. По-перше, продовжує відігравати роль мусульманського лідера. Він заявив в Хартумі, що відновлений порт приверне паломників і туристів. За задумом Ердогана, вони подивляться на "споконвічні землі" османів, а після з Суакина зможуть переправитися в Джедду - економічну столицю Саудівської Аравії і найбільший місто админокруга Мекка. По-друге, звичайно ж, це плани по збільшенню впливу на Червоному морі - життєво важливою для транзиту нафти артерії. По-третє, боротьба з тероризмом як привід для подальшого просування. Очевидно, що слідом за кораблями, безумовно, повсталий з попелу Суакин наповнять і делибаши, щоб захистити й побороти, приміром, ІГ.

Все більше бойовиків "Ісламського держави" перебираються в Сомалі, конкуруючи з "Аш-Шабаб" (місцевою філією "Аль-Каїди"). Момент вдалий, хоч і американські безпілотники стали настирніше. Однак Вашингтон через хапуг в сомалійської армії заморозив надання продовольчої та паливної допомоги. Поки Штати розбираються з керівництвом Сомалі, відкривається коридор і для ІГ, і для інших зацікавлених сторін. Російські "ихтамнеты" гіпотетично могли б спробувати з галдежом вломитися в Сомалі і потіснити американців на терені боротьби з міжнародним тероризмом. Однак їх випередила Туреччина зі своїми базами як в Могадішо (найбільшої турецької базою, між іншим, за межами країни), так і запланованої в суданському Суакине.

Ердоган не ликом шитий. Не дарма ж обох, і Ердогана, і Путіна, ставлять на одну полицю. Безумовно, можна було б припустити загальний - турецько-російський - прожект в Судані з метою спільного освоєння африканських просторів, проте аж надто самостійний і не менш амбітний сам Ердоган, який, до всього іншого, рівнозначну геополітичну "кампанію".

З такими друзями й вороги не потрібні. Однак, з іншого боку, Кремль підбирає собі союзників за власною міркою просто тому, що з більш просунутими демократичними державами йому не по дорозі. Ну і розплачується потім. Взяти Китай. Використовує Росію, зокрема, її енергоресурси, як йому хочеться. Іран? Вони співпрацюють з росіянами в Сирії, але напружені відносини: Москві не до вподоби претензії Тегерана на регіональне лідерство і нафтогазові амбіції. Білорусь? Вони б'ють горщики, то миряться. Лукашенко для Кремля - хлопець начебто і свій, але ненадійний, норовливий, а іншого немає. Венесуела? Там інфляція більше 1,5 тис. відсотків. Всі. Ось і Туреччина туди ж. Хоча і раніше говорено було, що альянс Ердогана і гяура Путіна має тимчасовий характер, оскільки є спільні інтереси в Сирії. Правда це не означає, що Анкара заради співпраці дозволить Москві ущемити себе в правах. Приміром, глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу не посоромився спростувати нещодавню заяву Путіна про виведення військового контингенту з Сирії. "У Росії і так в Сирії дві бази і військові, дислоковані в різних районах цієї країни. В регіоні є і бази США. Так що заяви про виведення з Сирії російського контингенту звучать не зовсім реалістично", - сказав Чавушоглу.

Путін, посунься

Африка для Росії в умовах санкційного тиску - перспективний напрямок. І у неї є певні зрушення. Однак крім Китаю, що має монополію на багатому континенті, розвивати цей напрямок так, як би хотілося Кремлю, заважає і Туреччина. Вона-то в Африку почала повертатися більше 20 років тому. І з роками процес ставав все інтенсивніше й інтенсивніше. Ердоган, приміром, лише в 2016 році відвідав Танзанії, Мозамбік, Мадагаскар, Кот-Д'івуар, Нігерії, Гвінеї, Кенії, Уганди, Сомалі. Турецькі авіалінії відкрили рейси в 41 країну Африки, тим самим ставши найбільш розгалуженою мережею на континенті. За майже 9 років кількість турецьких посольств збільшилася з 12 до 39.

Різко зріс обсяг торгівлі. У 2015 році він склав $19,5 млрд, що на 16% більше порівняно з 2008 роком і на 258% більше, ніж у 2003 році. Анкара розвиває всі напрямки: дипломатичні, економічні, інфраструктурні, освітні. Свого роду грюндерство, аналогічне китайському. До речі, Ердоган під час поїздок у кожній країні вимагав закриття місцевих шкіл Фетхуллаха Гюлена, обвинуваченого турецькою владою в організації невдалого перевороту.

На відміну від Росії у Анкари є багатовіковий базис для присутності в Африці. І шлейфу з деліктів, який є у Москви, у Ердогана немає. Він трохи дратує Європу і США, але не більше. Тому експансія Заходом буде розглядатися тільки через призму геополітичного розширення, а не з наміром вишукати можливе порушення міжнародного права. Ердоган-то Башира не брав, а Путін - так. І суданський президент в Москві не був заарештований. За ним навіть прислали літак, щоб ніхто не завадив зустрічі. Хоча методи новоявлених султана і царя багато в чому схожі, однак перший діє нехай і жорстко, але обачнішими і продуктивніше. Другий же все більше йде під воду під вагою власних вчинків і на тлі підготовлюваного в Штатах пакету санкцій проти найближчого оточення Путіна.

    Реклама на dsnews.ua