Братиславський саміт ЄС. При чому тут Канада?

16 вересня в словацькій Братиславі зустрінуться глави урядів усіх нині належать до ЄС держав - це уточнення тепер необхідно в світлі особливої британської ситуації: прем'єр Великобританії Тереза Мей теж буде брати участь у саміті, проте, як відомо, представництво Сполученого Королівства на рівні Союзу вже скорочено.

Тим не менш, хоча пані Мей і заявила, що, загалом, планує запустити процедуру виходу країни з ЄС власним рішенням без узгодження з парламентом, з точки зору "правовий логістики" оформити це розставання раніше 2019 року ніяк не вдасться.

Таким чином, хай і з деякою двозначністю, але це як і раніше саміт 27 країн-членів. Вибір Братислави в якості місця проведення заходу, ймовірно, невипадковий - словацький прем'єр Роберт Фіцо дивом, або, скоріше, завдяки таланту політичної гнучкості утримався при владі після провальних для його соціалістичної партії виборів, сьогодні явно забув свої кон'юнктурні антимігрантські заяви і виступає чи не лютим супротивником збереження європейської єдності.

Втім, Терезу Мей критикують за і справді дещо дивний позапарламентський механізм розлучення з ЄС і в самій Британії: з одного боку, механізм виходу, як явища безпрецедентного й правда ніде не прописано, чим і користуються юристи уряду, але з іншого боку політичний клас незадоволений кроками прем'єра "в стилі Генріха VIII", тим більше що переважна більшість законодавців (480) і лордів виступає проти "Брекзита", вже позначилась на стані економіки.

Однак, британська тема, при всій своїй суперечливій екзотики навряд чи буде домінувати в порядку денному братиславського саміту. Більш нагальним є вирішення Ангели Меркель очолити християнських демократів на виборах в Бундестаг, які відбудуться через рік - на тлі новин про те, що Німеччина бере ще 300,000 біженців і поразки на місцевих виборах в Мекленбурзі. Це показує, що Меркель хоробро спрямовує свій політичний корабель у бурю. Почасти тому саміт у Словаччині повинен продемонструвати здатність саме європейських лідерів, до яких тепер слід віднести Німеччину, Францію і Польщу, вирішувати навислі на блоком проблеми. Причому, якщо позиції Берліна і Парижа і різняться лише в питанні строгості по відношенню до Росії (Меркель ясно вказує на необхідність продовження санкцій, в той час як Франсуа Олланд, чиї електоральні перспективи не такі райдужні, висловлює "стурбованість" з приводу заморожування відносин з Москвою ), то Польща явно висувається в авангард країн, які прагнуть загальмувати процес розмивання юрисдикції національних урядів. Що не може не викликати сумну іронію в обставинах, коли на чолі Європейської Ради варто поляк з іншого політичного табору - Дональд Туск.

"Нова Європа" прагне в деякому сенсі "раціоналізувати" діяльність інститутів ЄС, а що стосується південних країн блоку, то їх традиційна задача полягає в ослабленні бюджетної дисципліни. "Нова Європа", судячи з усього, наїлася різного роду "зрівнялівки", а також вимагає чіткого і довгострокового антиросійського зовнішньополітичного курсу замість дурнопахнущих маневрів, постійно вживаються німцями і французами ("осмелевшими" аж до незаконних відвідувань Криму парламентаріями на зарплаті у Володимира Путіна - таких як одіозний Тьєррі Маріані і його колеги).

З Південною Європою у Берліна та Парижа (Франція, загалом, теж кілька "південна" країна) менше політичних протиріч, але рішення непростих економічних проблем південній частині блоку знайти складно. Щоб не провокувати зайві тертя, Іспанію та Португалію в липні не стали штрафувати за перевищення допустимого за критеріями єврозони рівня бюджетного дефіциту. Але ж там, де Іспанія, там і Італія - схожі на поступки тепер доводиться йти і у відповідь на прохання Риму. А адже норми бюджетного дефіциту були донедавна наріжним каменем загальної бюджетної політики ЄС (хоча виконували їх лише найбільш розвинуті країни).

Тому (хоча навряд чи це питання вирішиться в Братиславі - там його тільки почнуть обговорювати) доведеться або докорінно змінювати нинішні підходи до регулювання зони євро, або все ж таки йти на поглиблення інтеграції.

З подачі лівих партій Південної Європи, підтримуваних правлячими французькими соціалістами, у порядку денному може спливти питання про загальні соціальні стандарти в ЄС та інших заходів, спрямованих на становлення справжнього загального економічного простору, але усувають дисбаланси між країнами Союзу, а з ними і порівняльні переваги "європейського ядра". І одночасно - роблять ЄС ще менш конкурентоспроможним економічно в розрізі конкуренції з Китаєм і Сполученими Штатами (оскільки висока конкуренція - визначальна риса як раз постсоціалістичних країн, чиї динамічні шари аж ніяк не бажають підтягуватися назад в соціалізм).

Правда, те, що ЄС є багато в чому "лівим" проектом - тепер ні для кого не секрет. У свою чергу, східноєвропейські країни потихеньку починають шантажувати західних членів блоку остаточно відродилася ідеєю "Міжмор'я" (присутність президента Польщі Анджея Дуди на Дні Незалежності в Києві в цьому контексті стало вельми показовим). Тим більше, що питання військово-стратегічного характеру, раніше абсолютно нехарактерні для ЄС - теж будуть обговорюватися.

Зрозуміло, варшавський саміт НАТО підтвердив провідну роль США на цьому рівні прийняття рішень колективним Заходом, але слід звернути увагу на те, що Європа все ж пытвется розширити межі своєї самостійності (і не дає цього зробити лише російська загроза). Адже вона, по суті, вже провалила трансатлантична торговельну угоду (ТТИП) у тій формі, в якій його прагнув втілити Білий дім. 28 серпня це офіційно підтвердив і віце-канцлер Зигмунд Габріель.

Заява Габріеля можна назвати гострою, якби не та обставина, що віце-канцлер при цьому підтримує іншу угоду, а саме СЕТУ - про зону вільної торгівлі ЄС з Канадою. По суті, це те ж саме ТТИП (і його теж повинні утверджувати національні парламенти). Але примітно, що ведуть передвиборну гру німецькі соціал-демократи все ж схвалюють концепцію створення трансатлантичного торгового гіганта як таку.

Протиставляючи СЕТА і ТТИП, Габріель підкреслив, що Оттава пішла на поступки ЄС в чутливих питаннях, тоді як Вашингтон наполягав на своєму, тому перше угоду він підтримує, а друге можна вважати провальним. Нарешті, враховуючи те, що вже затягнулося на рік рішення про перехід до безвізового режиму з Україною далі відтягувати все важче, саміт повинен дати єдиний можливий сигнал Європейській Раді з цього питання.

Але в цій області завдань інтригують уже самі Франція і Німеччина, а також багатостраждальні Нідерланди), намагаються зґвалтувати традицію європейського права, щоб догодити расистськи налаштованих виборців у своїх країнах і вигадати такий механізм допуску українців, грузинів, ізраїльтян, а також (в перспективі) турків, щоб його можна було тут же скасувати.

До цієї ідеї, гідної пера Альфреда Розенберга, додається проект якоїсь бази, в якій зазначені другосортні візитери повинні будуть реєструватися при возниковении у них думки про відвідування території ЄС. Хочеться, звичайно, сподіватися, що вплив "межморского" блоку, а також Державного департаменту США вичистить цей дурниця з голів інтриганів, а Європейський Союз виконає рівно те, під чим уже не раз підписався. Тим не менш, Києву слід бути готовим до різних поворотів загальноєвропейської політики і виходити при цьому з своїх власних інтересів.