Катастрофа Су-34. Чому російські пілоти надзвичайно небезпечні
Авіація, починаючи з самих витоків, була одним з найбільш аварійних родів збройних сил. Однак якщо приблизно до середини минулого століття гинули льотчики здебільшого з-за технічних проблем з літаками (вертольотами або), то зараз, як правило, катастрофи та аварії свідчать про системні проблеми з людським матеріалом у військово-повітряних силах.
Характерний приклад - сьогоднішні події на російському Далекому Сході. О 08:07 (за московським часом) при виконанні планового навчально-тренувального польоту в акваторію Японського моря в 35 кілометрах від берега при відпрацюванні маневрування відбулося торкання в повітрі двох винищувачів-бомбардувальників Су-34 зі складу 277-го бомбардувального авіаційного полку, який базується на аеродромі Хурба під Комсомольському-на-Амурі.
В результаті один літак здійснив аварійну посадку на аеродром базування, а другий впав Татарський протоку.
Ця катастрофа ВКЗ Росії вже не перша за останній час, були втрачені як навчальні Як-130, так і величезні бомбардувальники Ту-22. Однак вона перша ось такого плану, де в наявності явна помилка льотчиків.
Не секрет, що Росія виділяє просто величезні кошти на модернізацію своїх військово-повітряних сил. Так, за підсумками 2017 р. ВКЗ отримали 191 літак і вертоліт (включаючи нові і відремонтовані). Реальних цифр за 2018 р. поки немає, але по всій видимості, вони знаходяться приблизно на цьому ж рівні.
Однак, як показує світовий досвід, наситити війська навіть найсучаснішою технікою - це тільки півсправи - потрібні люди, які здатні на ній не просто літати, але і виконувати бойові завдання. І про цю сторону боєготовності ВКЗ Росії у відкритих джерелах із зрозумілих причин, повідомляється вкрай мало.
Почнемо з того, що на весь величезний Радянський Союз було дев'ять училищ, які готували льотчиків для ВВС, в сучасній Росії - залишилося тільки одне, Краснодарське вище військове авіаційне училище льотчиків.
Причому в епоху "ефективного менеджменту" в Міноборони Росії (2007-2011 рр.) випуск льотчиків був скорочений до мінімуму - так, в один з років з Краснодара було випущено аж 12 льотчиків!
Тому, коли Росія увійшла у фазу активних бойових дій за переділ світу, стала різко позначатися нестача льотного складу. Так, під час війни з Грузією в 2008 р. в бойові вильоти довелося відправляти навіть інструкторів навчальних частин - стройових льотчиків фізично не вистачало. І, як результат, за пару днів активних бойових дій ППО Грузії - три втрачених штурмовика Су-25, два фронтові бомбардувальника Су-24 і навіть один дальній бомбардувальник Ту-22М3, загинули п'ять льотчиків.
Воно й не дивно. При середньому льотному довголіття льотчика 10-15 років, щорічної природного убутку льотного складу бойової авіації з різних причин до 6-7% і при відсутності набору протягом трьох років некомплект льотного складу, за найскромнішими попередніми оцінками, може скласти близько 20-25%!
І ще одне яскраве підтвердження цього - війна в Сирії. Починаючи з вересня 2015 р. по нинішній час, діючи вкрай обмеженим складом, росіяни офіційно втратили 14 літальних апаратів. І це тільки офіційно - неофіційні цифри сягають 23 одиниць. І це при тому, що коштів ППО у сирійських бойовиків фактично не було і російські льотчики воювали в полігонних умовах, працюючи переважно по площинним цілям!
На фоні реального стану ВКС РФ вкрай сумнівними виглядають і загрози з боку деяких російських експертів, які стверджують, що в разі початку повномасштабної війни росіяни з повітря "розкатають" українську армію.
При наявності достатньо потужної системи ППО, яка до того ж постійно модернізується, навряд чи війна з Україною буде легкою прогулянкою для російських льотчиків.
Точна кількість зенітно-ракетних комплексів, наявних на озброєнні в Україні, а також об'єкти, які вони прикривають від ураження з повітря, є секретною інформацією. Відомо, що станом на початок 2016 р. в розпорядженні української ППО було не менше 50 дивізіонів ЗРК С-300 і "Бук-М1". Ще 15-20 комплексів було відновлено за останні роки.
Для того щоб зрозуміти, багато це чи мало, можна провести підрахунки. Приміром, одна пускова установка З-300 несе чотири зенітні ракети. А один дивізіон "Бук-М1" готовий випустити 36 зенітних ракет. Ще 12 він може запустити після перезарядки пуско-заряджають машинами, які є в кожній з трьох батарей. Але при цьому для гарантії ураження тієї чи іншої повітряної цілі може знадобитися випустити дві, три або навіть більше ракет.
Чи вистачить у нас сил для того, щоб відобразити повітряний удар з боку РФ?
По-перше, скільки б не було у РФ крилатих ракет і літаків, далеко не всі вони зосереджені проти України. По-друге, очевидно, що наше військове керівництво враховує такий розвиток подій, тому що в останні роки на регулярній основі проводяться масштабні навчання ППО, під час яких узагальнювався досвід сирійської війни. А є ще допомога з боку західних союзників.
У загальному і цілому, якщо говорити про реальність повітряного удару з боку північного сусіда, то, звичайно, ймовірність зберігається, але враховуючи те, що ми постійно збільшуємо свою боєготовність, а росіяни змушені від модернізації своїх збройних сил приходити до просто підтримки "на плаву", ціна такого удару для Кремля може виявитися надто високою.
