На сьогоднішній день у п'яти країнах світу було введено надзвичайний стан: Венесуелі, Малі, Тунісі, Туреччині та Франції. Головною причиною венесуельського ПП є, грубо кажучи, безглуздість лівих популістів, діяльність яких призвела до неухильного умертвіння економіки (в 2017 році цій латиноамериканській країні обіцяють 1600-відсоткову інфляцію) та гострого дефіциту продуктів, що породило яскраво виражене опір народних мас.
Малі - це часті напади ісламістів на миротворців і іноземців в цілому як у готелях, так і на військових базах. Однак тут сильно вплив країн, які беруть участь у миротворчій місії, тому особливого закручування гайок в ході ПП не відбувається. Та й не виникає питань з його припиненням. Біля сусіднього Тунісу зараз гостро стоїть проблема з бойовиками "Ісламської держави" (ІГ), які проявляють активність на кордоні, здійснюючи набіги з Лівії. Північноафриканська країна впритул стикається з погрозами джіхадізму і тероризму.
Не з чуток знають про них і Франція з Туреччиною. У Франції НС було введено після трагічних листопадових подій у Парижі, які забрали життя 130 осіб. З тих пір влада вже кілька разів продовжували режим надзвичайного стану. І останнє рішення про це нижня палата прийняла у зв'язку з новим терактом в Ніцці.
Практично одночасно з кривавою атакою екстреміста з туніськими корінням Мухаммеда Булеля на вантажівці відбулася спроба військового перевороту в Туреччині. Весь світ завмер, уважно спостерігаючи за відбувалися в Стамбулі і Анкарі в ніч на 16 липня. Не будемо зайвий раз переказувати подію, оскільки реакція і дії турецької влади також заслуговують уваги, можливо навіть більше, ніж сам путч.
На наступний же день після цієї спроби держперевороту, яку влада повісили на відомого проповідника та громадського діяча Фетхуллаха Гюлена, пішов жорстку відповідь. Причому на всіх рівнях. Відплата Реджепа Таїпа Ердогана та його прихильників торкнулося і військових і поліцейських, і працівників Міносвіти, і ЗМІ. Апогей - це рішення про введення НС в Туреччині строком на три місяці, яке було прийнято під час засідання міністрів під керівництвом турецького лідера, що тривало чотири години і сорок хвилин. Як повідомляє турецький канал NTV, який вів трансляцію засідання, Ердоган наголосив, що надзвичайний стан не суперечить демократії. Але чи це так?
Якщо порівнювати ці дві країни, одна з яких є членом Євросоюзу, а інша ще недавно прагнула потрапити у цей клуб, то французьке і турецьке ПП відрізняються в конкретних діях влади.
Взяти ту ж Францію. Надзвичайний стан дало керівництву країни широкі повноваження, але як би не нарікали французи, вони не мають такого розмаху як у Туреччині. У Франції влада зараз можуть забороняти мітинги, запроваджувати комендантську годину, конфіскувати зброю або відправляти людей під домашній арешт. Так, Париж кульгає в частині обшуків, які правоохоронці можуть проводити без ордера. За останніми даними, з 4 тис. таких обшуків лише 7% привели до судових розглядів.
Критики заявляють, що Олланд з Вальсом можуть протягом тижня скотитися до диктатури, а опозиція досить часто висловлює побоювання, що народ позбавлять права на акції протесту. Це особливо тривожно для них, коли країна бунтує проти трудової реформи, що придушує в деякій мірі права французьких працівників. Цей Закон був прийнятий, точніше продірявлений прем'єр-міністром, у четвер. Але не суть. Адже мітинги профспілок і студентів проводилися і в квітні, і в травні, і в червні. І на вулиці виходили десятки тисяч людей по всій Франції, а демонстрації часто переростали в сутички з поліцією. І акції будуть проводитися надалі. Найближча заплановано профспілками на 15 вересня. Як і раніше, ніхто військових, наприклад, проти демонстрантів не кине, не втоплять мітинги, які, будемо відверті, створюють зручну для ісламістів атмосферу, в крові.
Для цього Франція досить демократична та цивілізована. Хоча, дійсно, в країні спостерігаються явні проблеми з протидією тероризму. Напередодні група бразильських екстремістів, присягнувшая в Telegram на вірність ІГ, на жаль, справедливо помітила: "Якщо французька поліція не може зупинити напади на своїй території, то підготовка бразильської поліції не дозволить їй зробити взагалі нічого".
Париж не зробить крок у прірву диктатури. Принаймні, поки біля керма знаходиться соціаліст Олланд. Не зробить крок навіть при суспільному схваленні жорстких заходів. За даними Інституту громадської думки (IFOP), приблизно 80% французів підтримують продовження ПП. Ось таке статус-кво. Вальс обіцяє французам нові теракти, нові жертви і закликає навчитися жити з постійною загрозою. В такому стані Франція, можливо, буде перебувати ще деякий час. Принаймні ще рік, адже наступний розгляд продовження режиму відбудеться в 2017 році - перед президентськими виборами. А значить, для забезпечення правопорядку ПП буде необхідно. Але після можна прогнозувати повернення до звичайного життя демократичної європейської держави.
У Туреччині ж така перспектива вкрай сумнівна. На даному етапі. У першу чергу тому, що Ердоган задовго до путчу почав підминати владу під себе в незалежності від того, хто стояв за організацією держперевороту - зовнішні сили, внутрішні чи влада.
Те, з яким завзяттям Анкара почала "лагодити" країну після страшної ночі 16 липня, дає зрозуміти, що повернення до демократії, яку так ревно захищає Ердоган, поки під питанням. На даний момент у Туреччині під підозрою у причетності до перевороту десятки тисяч людей. Йде масова зачистка: без роботи залишилися понад 50 тис. чоловік із різних сфер. Близько 9 тис. правоохоронців під вартою, десятки губернаторів були звільнені, а чиновникам заборонили виїжджати за кордон. Добивають і ЗМІ. В Туреччині і раніше обшуки, арешти і судові процеси над журналістами опозиційних видань не були рідкістю.
Правда, представник Ердогана заявив CNN, що, мовляв, надзвичайний стан не означає тиску на засоби масової інформації. Проте вже відомо, що від роботи відсторонили близько шести десятків працівників інформагентства Chihan, а Amnesty International заявляє, що 34 турецьких журналістів позбавили прес-карт. Тобто будь-яке інакомислення жорстко пригнічується.
І інструментарій для цього, завдяки ПП, у влади є. Зокрема, діє свого роду мораторій на мітинги, проведення обшуків без ордерів. Крім того, посилюються повноваження Ердогана, який при бажанні зможе взяти на себе повноваження глави уряду. Таке бажання може виникнути, якщо суто гіпотетично парламент піде проти президента, а йому необхідно буде терміново прийняти той чи інший закон. В рамках ПП він може зробити це максимум за місяць за прискореною процедурою - без розгляду у парламенті. До речі, міцніше на ногах будуть стояти і 81 губернатор.
Що ще. Конституційний суд Туреччини по суті "мертвий" зараз, оскільки поки позбавлений основної функції - контролю за прийняттям законів. Уряд і губернатори мають право заборонити друк та розповсюдження газет, журналів, брошур, книг і листівок, а також обмежити або заборонити будь-які аудіо - і відеофіксації будь-яких подій. Простіше кажучи, телевізор буде показувати "Лебедине озеро".
Крім того, влада має право ввести комендантську годину, проте Ердоган запевнив, що цього не буде. "Люди зможуть, як і раніше виходити на вулицю, вести свій бізнес і займатися повсякденними справами", - заявив він. Однак не тому, що президент такий добрий і великодушний, а тому розуміє, що немає сенсу заганяти співгромадян в їх будинку після того, як багато відгукнулися на заклик і вийшли зупинити путч.
Всі ж інші механізми відкривають перед нею чимало можливостей. Гюлен, який переховується в США, 21 липня заявив в інтерв'ю Hizmet Today, що Ердоган психічно хвора людина. "Про божевіллі Ердогана говорять багато. Поряд з ним постійно знаходиться кілька лікарів, він п'є ліки, оскільки має певні проблеми. Люди з його оточення кажуть, що у своєму чудово выглядящем палаці він нерідко відчуває напади психічного розладу", - стверджує проповідник. Однак тут Гюлен неправий і, швидше за все, сам це розуміє. Ердоган - далеко не псих, а навпаки розважливий і жорсткий лідер, який вирішив остаточно Туреччину взяти під свій контроль, у чому йому допоможе ПП. Якщо трьох місяців не вистачить, то, незважаючи на запевнення президента в зворотному, його продовжать. Причину шукати довго не доведеться, якщо згадати про часті теракти в Стамбулі і Анкарі, так і на охопленому полум'ям південному сході Туреччини, де йде боротьбі з Робочою партією Курдистану.
Звичайно, такий перебіг подій не може не турбувати Євросоюз, якому потрібна стабільна Мала Азія в контексті міграційного кризи і спільним кордоном із Сирією, де йде війна з ІГ. Федеріка Могерини і Йоханнес Ханн, коментуючи турецьке ПП, висловили стурбованість наміром влади "влити свіжу кров" у збройні сили. "Це рішення прийнято у світлі недавніх неприйнятних рішень про систему освіти, судової системи і засобах масової інформації ... ми закликаємо турецькі влади за будь-яких обставин дотримуватися верховенство права, прав людини і основних свобод, включаючи право всіх осіб на справедливий судовий розгляд", - заявили чиновники.
Втім слова Могерини і Ханна з більшою часткою ймовірності канули в порожнечу, т. к. Ердоган раніше неодноразово демонстрував своє невдоволення Брюсселем і вів себе вкрай різко. Все це наштовхує на думку, що євроінтеграційний дрейф Анкари безславно завершився і Туреччину потужним припливом відкинуло назад в обійми ісламу.
