• USD 27.4
  • EUR 33.5
  • GBP 39
Спецпроєкти

Дай мільярд! Навіщо Макрон трусить гаманець Путіна

Чи стане французька (і, можливо, не тільки) держбезпека тягнути жили компромату з Керімова на інших російських і неросійських «підприємців»?
Фото: ria.ru
Фото: ria.ru
Реклама на dsnews.ua

Після того як французьке звинувачення озвучив суму претензій до який перебуває під підпискою про невиїзд російському бізнесменові і член верхньої палати парламенту РФ Сулейману Керімову, з'явилися підстави вважати, що справа ця непроста.

Колишня ідилія

Мова йде не тільки про відшкодування відходу від оподаткування (400 млн євро), але і штраф у розмірі від десятиразового до стократного (тобто від 4 млрд до 40 млрд євро), що дозволяється французьким законодавством, але й ризик потрапити за ґрати років на десять. Порівняно з проблемами, які виникали у фінансистів путінського режиму, його політичних представників і пропагандистів на Заході і, зокрема в Європі, такі умови задачі виглядають незвично жорсткими. Схоже, в даному випадку виникає клубок збігів, які треба розплутати, перш ніж стверджувати випадковість чи цілеспрямованість інциденту з Керімовим.

Перш за все згадаємо, що мова йде про францію, десятиліттями дивилася крізь пальці на "витівки" Кремля і ніколи не жаловавшейся на "окупацію" багатими російськими Лазурного берега, а тим більш району "Антіб - мис Фара", де ціни на нерухомість пробили стелю розсудливості вже досить давно.

Між тим, якщо вважати точкою відліку погіршення франко-російських відносин не Лівію, повалення режиму в якій здійснювалося не без цілеспрямованої допомоги Парижа і злякало Володимира Путіна, а 2013 р., коли Росія почала агресивно втручатися у зовнішню політику ЄС, то п'ять років виглядають як термін, за який лопне будь терпіння. Можна згадати, що Москва в 2012 р. явно симпатизувала Ніколя Саркозі, а не Франсуа Олланду. Але, незважаючи на те, що проникнення російської організованої злочинності у Францію, замаскованої під бізнес, культуртрегерство і дипломатію, почалося ще за президентства Жака Ширака, п'ять років тому Париж не міг серйозно сприймати саму думку про те, що Франція піддається завоювання.

За винятком досить коротких періодів на зразок війни 1812 р. і зорі європейського комунізму після падіння гітлерівської Німеччини, Москва у стосунках з Парижем завжди була відомою. Драматична історія масової імміграції у Франції дореволюційних російських (так, навіть гувернером Жака Ширака був російський іммігрант), франкофонія аристократії Петербурзької імперії, союзництво в Першій світовій війні, повальне лівацтва французької еліти до і після Другої світової - все це створювало такий ностальгічний букет, який важко було коли-небудь уявити розтоптаним. І ким - анекдотичними пострадянськими варварами, натянувшими шуби і кольє на спортивні костюми і сорящими у Франції грошима, вкраденими з рахунків радянських трестів?

Такий пердимонокль здавався фантастичним, тим більше що дипломатичний Париж багато років розглядав Москву як союзника у священному справі протистояння американському "гегемонізму". У свою чергу, французькі ТНК активно розгорталися в Росії як за Єльцина, так і при Путіні, чому дивна загибель президента Total Крістоф де Маржері 21 жовтня 2014 р. в московському аеропорту "Внуково-3" видається похмурим знак прийдешньої катастрофи у двосторонніх відносинах. Адже президент Олланд на відміну від г-д Саркозі і Ширака був переконаним глобалістом, прихильником європейської інтеграції і "чесним лівим", в якого якщо і були якісь ілюзії щодо природи російського режиму, то швидко розвіялися.

Реклама на dsnews.ua

Франція, однак, без бажання втягувалася в протистояння з Росією щодо українського питання, сподіваючись все ж використовувати Москви (а не Анкару) у вирішенні сирійської кризи і, як тепер відомо, нерідко йшла на репутаційні втрати заради "глобальних питань".

Великий розворот Макрона

У свою чергу, Еммануель Макрон, обрання якого російська агентура в Європі вкрай агресивно намагалася не допустити, просто-напросто рве з цією традицією франко-російських перемигиваний. Такого несподіваного для Кремля підходу нових французьких влади (а він був продемонстрований ще відмовою в акредитації російських каналів при виборчому штабі Макрона) сприяє як вік нинішнього президента, так і відсутність у нього багажу будь-яких тісних відносин з росіянами. Відносин, в яких за десятиліття загрузли обидві в недавньому минулому провідні французькі політичні партії - голлісти та соціалісти.

Це зовсім не означає, що Макрон діє безоглядно, але традиційні симпатії до Росії в офіційній риториці Парижа за кілька місяців його правління не просто вицвіли до блідості, але придбали характер настороженості (тим більше, що Москва примудрилася яскраво виступити як фактор самої по собі виборчої кампанії).

Таку зміну настроїв політичної еліти, у водах якої досі плавають зубасті акули російського лобізму, - такі як любитель нелегальних візитів в Крим Тьєррі Маріані - миттєво вловила преса. Так, інцидент з імпортними грибами, в яких виявлено радіоактивний цезій, був прив'язаний до Росії, а ще пару років тому ця новина обов'язково прокотилася б у зв'язці з Чорнобилем.

Загалом видається, що нинішній Париж розглядає Росію як загрозу європейського проекту, в якому сам грає провідну роль. А що стосується традиційного антиамериканізму, то він проявляється тепер тільки прагматично - наприклад, у площині французького впливу на Іран. З цим, до речі, пов'язане недавнє загадкове подорож ліванського екс-прем'єра з Саудівської Аравії, де він перебував у невизначеному статусі, у Францію, впевнену у своїй здатності пом'якшити тиск Тегерана на Бейрут.

Нарешті, самого Дональда Трампа Макрон, здається, розкусив, погладжуючи его такого несподіваного американського лідера, можна домогтися від США набагато більшого, ніж ображеними криками. До речі, цього, мабуть, не розуміє заморська сусідка Франції, Великобританія, ввязавшаяся з Білим домом Трампа в деградуючих по спіралі перепалку, а адже ще недавно уявлялося, що Лондон перетворить свій Брекзит в якийсь новий атлантичний союз. Виросли динамізм і ефективність французької зовнішньої політики як не можна краще проявляються і у розпочатої історії з Сулейманом Керімовим. До якого, зауважимо, місцеве суспільство, а також ЗМІ не виявили ніякого співчуття. Що підкреслює зміну підходу до російським багатіям у Франції (якщо вони не мають французьким паспортом, як побіжний банкір Сергій Пугачов) перестали демонструвати особливе ставлення.

Це - з одного боку.

Французька анаконда

З іншого боку, розправа над Керімовим повинна продемонструвати прагнення Макрона, західних європейців, а також США (про роль США трохи нижче) реально рухатися шляхом якісних змін на Континенті. А ця програма включає общеполезную - у плані підвищення етичних стандартів, так і наповнення бюджетів, в даному випадку французької - зачистку внутрішніх офшорів.

Чи можна вважати, що Керімов попався випадково? Тільки з тієї точки зору, що розслідування йшло досить давно, але адже і його старт колись здавався малоймовірним. Крім того, вважається, що сам по собі Керімов не належить до найближчого кола Путіна - це не Сєчін, Ротенберг або Шамалов.

Можна згадати, що Кремль дозволив Олександру Лукашенко уволю познущатися над господарем "Уралкалія", коли білоруський президент заманив до себе гендиректора керимовской корпорації Владислава Баумгертнера і посадив його під арешт. Однак від цього арешт самого Керімова у Франції не втрачає значення як натяку всій російській еліті, так і сигнального пострілу для загородним кампанії, спрямованої на захоплення захованих на Заході російських капіталів.

Справа, зокрема, в тому, що якщо Сергій Ролдугін виявився простим віолончелістом в цьому ансамблі, то Сулейман Керімов може виявитися одним з диригентів. У колах фінансистів подейкують, що через Керімова з Росії на Захід пройшло не менше $20 млрд (не ті мільярди, які на кілька годин збагатили Республіку Молдова?), а свої літаки він міг реєструвати там же, де і збіднілий віденський в'язень Дмитро Фірташ, а також потрапила в промінь "райських паперів" Алішер Усманов.

Французькі податкові органи, у свою чергу, нерідко нагадують фахівцям, які так "підвели" дагестанського мільярдера - анаконду, яка поступово стискає свою жертву. Ясно, що Керімов давно знаходився в їх поле зору, але бізнесмен, відкриває в Москві мечеть разом з Ердоганом і Путіним, обов'язково потрапив би спочатку в "чат" між розвідкою міністерства фінансів (TRACFIN) та Генеральним директоратом зовнішньої безпеки (DGSE). А раптом він давно завербований "колегами" і творить свої неподобства з санкції бульвару Мортье?

Зараз вже ясно, що політичного даху у Керімова у Франції не було і таке легковажність виглядає дивним, вказуючи на загальний інтелектуальний рівень російської еліти, развратившейся, мабуть, до такої міри, що вона сприймає нову холодну війну "понарошку".

Цікаво, що таке спостереження синхронно підтвердив і інший мільярдер Михайло Прохоров, раптово заявив, що буде судитися з інформатором WADA Родченковым, який знаходиться під захистом як свідок (повістку йому не вручиш), і де - в США, куди сам Прохоров вже більше року намагається парашютироваться з кінцями. Це при тому, що у цього і без того ніколи не відзначився розумом "олігарха" ніхто не ризикує нічого в Росії купувати, а путінські соколи, ймовірно, готові прийняти його активи хіба що в подарунок.

Керімов, на щастя для своїх адвокатів, не робив жодних політичних заяв. Що явно контрастує з істерикою в Раді Федерації РФ, яку знаючі люди пояснюють тим, що месьє Сулейман набував власність на Півдні Франції не тільки для себе. І ось це - цікавий момент. Чи стане французька (і, можливо, не тільки) держбезпека тягнути жили компромату з Керімова на інших російських і неросійських "підприємців"? Чи перетвориться він в мимовільного консультанта по складанню американського "лютневого списку"? Адже те, що такий список буде синхронізований обома сторонами Атлантики, сумнівів не викликає.

Не викликає бо, незважаючи на своє хитке становище у Вашингтоні, у велике турне по Європі раптово відправляється Рекс Тіллерсон, а навздогін йому лунає заява радника з національної безпеки Герберта Макмастера про настання моменту по-справжньому жорсткої розмови з Росією. Не дивно, що зализавший в'єтнамські рани Сергій Лавров знову шукає можливості зустрітися з Тиллерсоном "на полях" якоїсь зустрічі, і, швидше за все, це буде ОБСЄ.

Між двох вогнів

У самій Росії тим часом пропаганда звернулася - передбачувано - проти "олігархів", нібито поставили країну в такий важкий, ослаблене на міжнародній арені положення. Великий російський бізнес опиняється між молотом і ковадлом: його політичні представники на самому верху, такі як віце-прем'єр Ігор Шувалов, президент ЦБ РФ Ельвіра Набіулліна і міністр фінансів Антон Силуанов, як леви, чинять опір планам переходу до автаркії та мобілізаційної економіці. Причому часом їх заяви звучать просто-таки скандально. Так, Шувалов згорнув всяку деофшоризація, Силуанов протистоїть санкцій продовженням секвестру бюджету, причому фінансування стало серйозно не вистачати навіть військовим, а Набіулліна вибудовує таку піраміду гарячих грошей, тінь від якої загрожує затулити сяйво непогрішимого Володимира Путіна.

Приклад Керімова, у якого може навіть не вистачити живих коштів для таких штрафів, і тоді він буде змушений піти на угоду з французькими та американськими таємними службами, справив панічний ефект на російські верхи. Адже посилати молодих безробітних з Башкирії воювати проти українців на Донбас за рублі - це одне, а бути спійманим в своєму прованському винограднику за закапуванням ювелірних виробів - це, погодьтеся, зовсім інша. Раніше в Москві не замислювалися про взаємозв'язок цих двох процесів.

Правда, якщо ідея американських законодавців, а тепер і практика французьких правоохоронців полягає в тому, щоб примусити російських капіталістів як публічних, так і прихованих, до палацового перевороту проти Путіна, то перспектива втілення такого проекту не очевидна. Як можна було переконатися за останні роки, морально-етичний і навіть освітній рівень російських "элитариев" ганебно низький. А мазохістський тип відносин з владою їх влаштовує на фоні похмурого мовчання темної маси люмпенів, наміри якої у разі падіння Путіна вгадати нескладно.

У той же час зміна французького ставлення до Росії, переміщення її у свідомості паризького політичного класу в розряд загроз, масштабні інтереси республіканської казни і знаходження загального інтересу в цій сфері між Єлисейським палацом і Білим домом - вельми примітні. За російські трильйони розгортається цікава боротьба. І чим успішніше вона буде, тим очевидніше почне ставати втрата РФ статусу "великої держави". А може бути, навіть і держави регіональної.

    Реклама на dsnews.ua