Справа Манафорта. Чому Ахметова і Дерипаску не викличуть в американський суд
За почалися слуханнями у справі Пола Манафорта сьогодні пильно стежать з обох берегів океану - і це неспроста. Слід, однак, зробити ряд зауважень щодо предмета цього судового процесу, який нерідко вислизає від "фанатських" аудиторій. Причому в певні ілюзії впадають обидва табори. І той, який зловтішається з приводу, як йому здається, прищемленных, нарешті, хвостів Дональда Трампа і Віктора Януковича. І той, що США бачить в цьому процесі відведення підозри від глави держави, і його невеликий український філіал, який намагається позиціонувати Манафорта в якості навряд чи не героїчного українського лобіста на Заході.
По-перше, Манафорта судять за ухилення від сплати американських (а не, скажімо, українських) податків у великих розмірах, а також за обман американських банків у питанні надання кредитів. Це друге звинувачення має іронічний присмак - справа в тому, що коли український (і, можливо, російський?) кран висох, звиклий до красивого життя і наробив боргів Манафорт вдарився в саме звичайне банківське шахрайство. Але, зрозуміло, враховуючи статус клієнта, ніхто його фото на моніторах у касових залах банків не тримав, весь масштаб Підлоги з'ясувався набагато пізніше. Тому мова не йде про законність його лобістської діяльності на користь України (або когось іншого) в США - це інший процес.
По-друге, справи про ухилення від сплати податків та незаконному лобізмі все-таки пов'язані. Як і третя справа - про втручання Росії у президентські вибори 2016 року в США, в якому Манафорт так чи інакше може виявитися важливим, але все ж свідком, а не обвинуваченим. Зв'язок між першими двома справами полягає в тому, що, якщо ухилення буде доведено (а ймовірність такого результату висока, хоча й не абсолютна), загостриться ключове питання другого процесу - про незаконному лобізмі і походження коштів, укритих від американського оподаткування. Втім, зв'язок між цими процесами має ще й політико-психологічну складову, і вона, мабуть, ключова.
Бо, по-третє, якщо вдасться довести неохайність Манафорта (як з'ясовується з матеріалів слідства і слухань, він сформував цілу організацію, ключовою фігурою якої був Рік Гейтс, теж працював у штабі Трампа і пішов на угоду зі слідством), то виникне питання як міг Трамп взяти на головний пост у своїй кампанії такого діяча. А також - хто підсунув йому Манафорта? Може, просто по-сусідськи? Адже з'ясовується, що Манафорт теж мешканець Вежі Трампа, причому за ремонт своєї квартири він за прикладом українських олігархів не розплатився, створивши якусь фальшиву платіжку.
Зараз старший суддя Східного округу штату Вірджинія Т. З. Елліс Третій, призначений ще президентом Рональдом Рейганом (!), вислуховує свідків, на яких виписувалися рахунки, які виявилися фальшивими (або "некоректно складеними"). Іншими словами, це докази або про скоєне шахрайство, або про відмивання грошей.
У зв'язку з цим у засіданні відбувається чимало дрібних курйозів, які добре розуміють українці, але які поки що дивують і обурюють американців. Мова про нескінченних підставних підприємствах і зіц-голів, про небажання платити за рахунками, дрібних загрози та зникнення. До речі, сам суддя Елліс раніше висловив думку, що процес буде швидким, і займе десь три тижні. Правда, вирішувати все одно будуть присяжні - але раптом на них вплине наростаюча істерика президента Трампа, проливається через улюблений твіттер?
Адже Трамп і його оточення очікувано потрапили в пастку, всіляко демонструючи, що процес проти Манафорта - це процес проти президента. Хоча, з формальної точки зору, це зовсім не так, оскільки в даній площині нічого, крім квартири у Вежі Трампа (і афери з "безкоштовним" ремонтом в ній) цих двох не пов'язує. Але в Білому Домі обґрунтовано бояться, що, будучи визнаний винним в ухиленні від податків з суми як мінімум $60 млн., колишній начальник штабу зламається і піде на масштабну угоду зі слідством з питань, пов'язаних із самою кампанією і контактами з росіянами. Тому Трамп - через твіттер - закликав генпрокурора Джефа Сешенса припинити розслідування Мюллера.
Однак генпрокурор раніше розумно самоусунувся від цього розслідування, з самого початку заявивши про конфлікт інтересів (адже він, будучи сенатором, входив в команду Трампа). Чим викликав глибоке здивування, й навіть гнів президента, відверто підбирає людей за принципом особистої лояльності. Тому цікаво, що Трамп взагалі звернувся до нього, не зумівши зламати першого заступника глави Мін'юсту Роду Розенстайна, а також "вплинути" на главу ФБР Крістофера Рея (якого Трамп, знову-таки, сам продавив на цю посаду).
Насильницьке припинення розслідування буде однозначно сприйнято законодавчим корпусом, ЗМІ та громадськістю США як визнання президентом провини - тому в інтересах Трампа було б припинити "психувати". Тим більше, що в цій справі він не фігурує, а стосовно інших справ відомо, що спеціальний прокурор Мюллер сумнівається в тому, чи володіє він повноваженнями, щоб пред'явити звинувачення президента. На допит до нього Трамп теж, найімовірніше, відмовиться йти. Але, знову-таки, всі ці неприємності Білому Дому тільки попереду, і лише вибуховий характер Дональда квапить події, надаючи їм нездорову забарвлення.
Правда, по-четверте, має сенс звернути увагу на те, що ставки високі і для команди Роберта Мюллера, адже програвши (це, нагадаємо, суд присяжних) податкове справа Манафорта, вона втратить легітимність в очах сомневающейся щодо Трампа частини американської громадськості. Як мінімум, з функціональної точки зору - що ж, мовляв, за два роки вона не змогла представити переконливих доказів навіть у такому, загалом, простецком справі?
"Простацьким" воно, звісно, було б лише в тому випадку, якщо б не мало густопсовой політичного підґрунтя, не вовлекало іноземні держави та осіб, які займали офіційні і неофіційні позиції в кампанії Дональда Трампа. І, тим не менш, поразка спустить з ланцюга всіх, різного рівня, прихильників президента в ЗМІ і Конгресі. А адже наближається завершення кампаній праймеріз в обох партіях, причому поїздки і виступи президента по країні почали позиціонувати листопадові проміжні вибори таким чином, що вони стосуються саме його легітимності та підтримки його політичного курсу...
Нарешті, в-п'ятих, помітно, що навіть це - перше - справа Манафорта вже надає культурний вплив на американське суспільство - так, суддя Елліс заборонив (принаймні, висловив з цього приводу незадоволення) стороні обвинувачення використовувати термін "олігарх". В прив'язці, до речі, до визначень "український" і "російський". На думку судді, це ярлик, що знижує об'єктивність - мовляв, в Америці теж можна декого назвати олігархами, тих же братів Кохов (нещодавно, до речі, посварених з президентом), Джорджа Сороса, Руперта Мердока, і так далі. Це нічого не додає до суті справи. З цього приводу розгорнулася запекла дискусія, про те, хто такі олігархи, в Україні, в Росії і США, правомірно пов'язувати з ними будь великий, системний бізнес, і так далі. Що, погодьтеся, дуже нагадує внутрішню українську полеміку.
Підіграв суддя Білому Дому (адже тактично захист Манафорта і адміністрація президента США - на одній стороні)? Думається, немає - це технічна вимога, а сам термін стерся до ступеня втрати значення, перетворився на маніпуляцію. У будь-якому випадку, обом сторонам в залі суду буде непросто з суддею Т. З. Еллісом Третім, що він, мабуть, і спробував показати. Та й навряд чи Рінату Ахметову чи Олегу Дерипасці (якому, до речі, знову відмовили у пом'якшенні санкцій - лише продовжили термін виходу з активів до кінця жовтня) доведеться приїжджати в східну Вірджинію. На думку судді, документів та свідків у цій справі вже вистачає з головою. Що й змушує нервувати названих і неназваних персонажів як у Вашингтоні, так і в Києві, Москві і в екзотичних країнах.
Як мінімум, вже зрозуміло, що у своїх фінансових справах команда Манафорта нерідко діяла брутально, брала нахабством, пишучи документи, яким не повірив би і торговець зброєю на єменському базарі. Однак їм "чомусь" вірили - мабуть тому, що таким чином відбувалося саме банальне відмивання коштів. Але головне і останнє слово залишиться за присяжними.