• USD 28.3
  • EUR 34.4
  • GBP 38.8
Спецпроєкти

Дипломатія shithole states. Як Росія намагається стати законодавцем мод

Коли Дональд Трамп назвав shithole states специфічний тип країн, його піддали шаленому осуду. Але така форма державного устрою існує — і її не можна ігнорувати

Блокпост російських миротворців за межами міста Шуша, Нагірний Карабах, 22 листопада 2020 р.
Блокпост російських миротворців за межами міста Шуша, Нагірний Карабах, 22 листопада 2020 р. / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

25 листопада Сенат Франції схвалив резолюцію, що закликає французький уряд визнати незалежність Нагірного Карабаху. Звичайно, резолюції Сенату носять лише рекомендаційний характер, але навіть політична демонстрація такого рівня, влаштована в одній з ключових країн ЄС, дорого коштує. А прецедент з визнанням хоча б одного невизнаного уламка СРСР обійдеться всьому світу ще дорожче.

Утім, розберемося у всьому по порядку. Для цього нам доведеться повернутися майже на три роки тому.

Тоді на закритій нараді в січні 2018 р., присвяченій пошуку шляхів легалізації кількох категорій нелегалів, Трамп назвав словом shithole кілька країн, з яких в США масово ломляться іммігранти. Сам він у подальшому це заперечував, але, якщо вірити свідченням, йшлося про Гаїті, Сальвадор і неназваних "африканських країнах". Як контрприклад країни, які вже точно не shithole, Трамп привів Норвегію, нарікаючи, що, мовляв, краще б іммігранти їхали в США звідти. Напевно, він вимовив це тоном кота Матроскіна, який говорив Шарику: "Краще б ми замість тебе черепаху завели у коробочці".

Що тут почалося ...

Мабуть, засідання було не дуже закритим, оскільки Трампа негайно злили. Фраза "навіщо нам потрібно, щоб до нас приїжджали всі ці люди з ...?" за кілька годин стала крилатою, та ще й якою: мало не більшість країн-членів ООН, побачивши себе, як у дзеркалі, у визначенні, що використав Трамп, звинуватили президента США в расизмі і в упередженості до країн третього світу. Це була вже "обмовка по Фрейду", оскільки ніякого натяку на расу або третій світ shithole не містило, а расовий склад Гаїті і Сальвадора, що конкретно названі, істотно різниться.

Величезні зусилля були витрачені і на точний переклад. Зрозуміло, що коректний переказ The Washington Post "Навіщо нам ще більше гаїтян? Надішліть їх назад" нікого не влаштував. Строго кажучи, це вульгарне позначення ануса, в переносному сенсі близьке до ідіоми "жопа світу" — безперспективне і безнадійне в усіх відношеннях місце, де людина при здоровому розумі і тверезій пам'яті перебувати не захоче, а опинившись, побажає будь-що вибратися. Так що максимально точним за змістом перекладом shithole було б, мабуть, складене слово "говнодіра". Тут, за аналогією з Мойдодиром, на думку спадає і Великий Говнодір, як титул Першої Особи цього чудового місця. Запам'ятаємо його, він ще стане в нагоді.

Були й інші варіанти перекладу. "Смердючі діри", "брудні діри", "країни-гадюшники", "срані діри", "країни-смітники" з'явилися в російських ЗМІ, які зробили вирішальний внесок у вирішення цієї непростої лінгвістичної задачі. Втім, Росія не могла не вийти в лідери в цьому марафоні: все-таки багата культура — Пушкін, Достоєвський, три Толстих, місцями Барков, а зверху, як шматок ковбаси по 2.20 на бутерброд, накинутий ще і Проханов. Ясно ж, що будь-яке слово на shit ці хлопці повинні були просто розгризти, як кокосовий горіх, і тонко покуштувати на смак, порівнявши з незабутнім смаком радянського пломбіру.

Реклама на dsnews.ua

Китайський новинний портал порадував виразом "країни, в яких погано" — при тому, що тайванське новинне агентство написало про "країни, в яких птахи не висиджують яйця". Ось і вір після цього Пекіну, який стверджує, що КНР і Тайвань "одна країна". І, нарешті, японська газета написала про "країни, що брудні, як відхожі місця" — що, з огляду на специфіку японської культури, є очевидним оксимороном.

Словом, Трамп, як це часто з ним траплялося, епічно потрапив в точку, змусивши кожного з коментаторів витягнути на світло розкрити інтимно-особисте і таємне.

Як діри знаходять самодостатність

Скандал мало-помалу всім набрид і затих, а найцікавішим в ньому були відгуки вихідців з shithole states, які зуміли натуралізуватись у США, в яких вони розповідали про свою успішність, яка перевершує успішність корінних американців. Це безперечно вказувало на те, що, незважаючи на всі складнощі, США вміють правильно працювати з такими країнами, витягуючи з них краще. Проблема ж у тому, щоб навчитися контролювати кордон, не дозволяючи проникати на свою територію всяким покидькам, які і перетворюють такі країни в shithole states, про що, власне, і говорив Трамп. Проблема ця загальна, з відходом Трампа вона не зникне, і Байден отримає її в спадок. І в Європі ця ж проблема теж стоїть гостро. А значить, заперечувати існування shithole states, що породжують потоки біженців, криміналу, наркотиків і тероризму, просто неможливо. Їх треба бачити — і вибудовувати з ними правильні відносини.

Але є й інша сторона у цієї проблеми. Вона в тому, що "жопи світу" не обов'язково незадоволені своїм становищем. Вони міцно займають своє місце в сформованому світоустрої. Так, жителі масово ломляться геть з них, але теж не всі. Зате влади таких країн цілком задоволені тим, що відбувається і навіть підводять під це теоретичну базу. Такі дірки ще й розмножуються, поширюючи ці ідеї навколо себе, чому поруч з такою дірою побільше незмінно виникає групка дірочок поменше. Приклад: ось був СРСР, а при ньому був РЕВ, а на віддалі кучкувалися "прогресивні держави Азії, Африки і Латинської Америки". Більшість країн, що оберталися за радянською орбітою, й досі не можуть до кінця зійти з неї.

Президент як евфемізм

Основна місія shithole states у системі міжнародних відносин складається сьогодні в тому, щоб надавати простір, на якому можна творити будь-які беззаконня, якщо вони приносять вигоду. При цьому визнання такої діри повноцінною державою, а не просто територією, що захопили бандити, різко збільшує її цінність. Це видно на прикладах Венесуели та Білорусі: які б лиходійства не творили їх "президенти", вони завжди можуть розраховувати на підтримку в ООН.

Важливо:

Один зі свіжих прикладів такої підтримки — схвалення Радою ООН з прав людини, що засідає в Женеві, зусиль влади Білорусі в сфері дотримання прав людини.

З невизнаними shithole state все йде вже не так добре — їх іноді доводиться і засуджувати, хоча б формально. Ось знову-таки свіжий приклад: вісім країн, включно з Україною, демонструючи підтримку новообраному президенту Молдови Майї Санду, чиє обрання обіцяє стати початком рішучого і масштабного нічого, приєдналися до рішення Ради ЄС від 29 жовтня про розширення санкцій проти керівників невизнаного Придністров'я. Правда, список санкціонованих осіб безнадійно застарів. У нього з нині діючих включений тільки "президент" Вадим Красносельський — маріонетка глави холдингу "Шериф" Віктора Гушана. Віктор же Гушан, справжній господар ПМР, числиться "молдавським бізнесменом". Він легальний, їздить куди забажає і ні під які санкції ніколи не потрапить, оскільки зручний усім: ЄС, Росії, Україні — і Молдові теж.

Крім Придністров'я, у Росії ще вистачає отаких "мікродір" — Абхазія, Південна Осетія, і, знову ж таки, Нагірний Карабах, та сама НКР, більшу частину якої повернув під свій контроль Азербайджан.

Карабах, точніше НКР (невизнана Нагірно-Карабаська Республіка), теж веде і вже давно боротьбу за визнання. Характерно, що сама Вірменія вважала за краще не зв'язувати себе визнанням НКР, хоча і виконувала роль його тилової бази. Хто ким при цьому кермував: чи Єреван Степанакертом, чи Степанакерт — Єреваном або Москва ними обома — окреме питання.

НКР послідовно визнали спочатку проросійські shithole state: Абхазія, Південна Осетія і Придністров'я. При цьому незалежність Абхазії і Південної Осетії визнали Росія, Венесуела, Нікарагуа і Науру, наділивши їх формальним статусом "частково визнаних", а ПМР за фактом визнана Молдовою: вона веде через молдавську митницю торгівлю з усім світом, реєструючи свої підприємства як молдавські, її керівництво використовує кишинівський аеропорт для міжнародних перельотів, а МВС РМ і ПМР обмінюються інформацією і взаємодіють на підставі закритих відомчих інструкцій, незважаючи на формальну заборону такої практики. І, нарешті, частково визнана Південна Осетія визнала ДНР і ЛНР, що відірвані від України. Таким чином, невизнані shithole state, спираючись на Росію, утворили спільно з визнаними shithole state власну систему міжнародних відносин, з виходом через визнані країни на ООН. У цю систему включена і НКР, з якої і почалася наша розмова.

Потім Азербайджан почав операцію з відновлення конституційного порядку на території, відірваної від нього в 1993 р. бойовиками НКР.

Це негайно викликало чергову хвилю напівпризнання НКР, пролобійованих вірменською діаспорою. Влада Азербайджану заявила, що розірве дипломатичні відносини з країнами, які визнають незалежність НКР, але її стали масово визнавати місцеві власті. Так, між 15 жовтня і 4 листопада незалежність Нагірного Карабаху визнали депутати міського рівня італійських Мілана і Лімоне, американських Фаулера і Форту-Лі, французького департаменту Од-де-Сен і міста Вьєн і канадського міста Лаваль. Утім, процес визнання НКР на місцевому рівні почався вже давно: у 2013 р. вона була визнана двома округами штату Каліфорнія: Фресно і Хайленд, у 2014 р. — містом Лос-Анджелес, а в 2017 р. — штатом Мічиган. Плюс численні визнання права на самовизначення і декларації місцевої влади різних країн до керівників держав із закликами про визнання НКР. Плюс заява МЗС Уругваю в січні 2015 р. із закликом до міжнародного співтовариства визнати незалежність Нагірного Карабаху.

Тим часом під шумок останньої хвилі напівпризнання НКР Нікарагуа відкрила почесне консульство в окупованому Криму. Росії ж на хвилі перемир'я в Карабаху вдалося засунути в регіон своїх "миротворців". Це вже серйозна заявка на подальше закріплення його одирівання, з міцною прив'язкою до неї ще й Азербайджану.

Сьогодні шанси продавити визнання уламка НКР хоча б кількома визнаними державами суттєво зросли. По-перше, Азербайджан повернув собі території, на яких у 1993 р. вірмени провели етнічні чистки. Це дозволяє засунути в тінь тему злочинів, скоєних вірменською стороною, що і без того не надто відома. По-друге, хоча Азербайджан і чути не хоче про будь-яку форму визнання НКР, вважаючи її своєю територією і заявляючи, що вірменське населення безперешкодно зможе жити в багатонаціональному Азербайджані, ситуація надовго заморожена введенням російських миротворців. По-третє, залишок НКР є анклавом Азербайджану, єдиною дорогою, що з'єднує його з Вірменією. Все це дасть вірменському лобі додаткові аргументи на користь визнання НКР з наголосом на те, що тільки воно зможе стати гарантією безпеки для його жителів, а також правовою основою для економічної допомоги і інвестування. При цьому в Азербайджані все-таки живе певна кількість вірмен, а в Вірменії зустріч з живим азербайджанцем менш імовірна, ніж з живим мамонтом. Але про такі подробиці, завдяки грамотному проармянському піару, який завжди підтримувала своїми ресурсами і Росія, в світі просто не знають.

Але чому Росія так послідовно вписувалася за вірменську діаспору? Та тому, що визнання НКР навіть двома-трьома повноцінними країнами з великою ймовірністю викличе вал зізнань невизнаних проросійських shithole state на всьому пострадянському просторі. Така shitvictory радикально змінить розклад сил, відкривши нові можливості для його подальшого одирівання. Втім, пострадянським простором справа не обмежиться. Визнання Сузір'я Малих Говнодір, що опікається Кремлем, змінить ситуацію в усьому світі і у всіх областях міжнародних відносин, ставши кроком до відновлення соціалістичного табору. Чому нинішня криза, що пережита Заходом, дуже сприяє.

    Реклама на dsnews.ua