• USD 28.3
  • EUR 32.9
  • GBP 36
Спецпроєкти

Чорний хід в ЄС. Навіщо Молдова збирає антиросійську конференцію з Україною і Грузією

Всі впливові фігури в Молдові і Придністров'ї хочуть закріпити за собою контроль над "чорним ходом" між Росією і ЄС, якому не страшні ніякі санкції
Фото: izvestia.kiev.ua
Фото: izvestia.kiev.ua
Реклама на dsnews.ua

За ініціативи голови парламенту Молдови Андріана Канду, 2 березня в Кишиневі пройде міжпарламентська конференція "Республіка Молдова, Грузія і Україна: Східне партнерство та виклики безпеці". Підсумком зустрічі має стати підписання резолюції про спільне протистояння російської агресії та координації дій по ряду суміжних проблем: реінтеграції окупованих територій, інших питань безпеки та економічного співробітництва. За словами Андріана Канду, крім України і Грузії свою участь вже підтвердили представники Європарламенту, Конгресу США, парламентів низки країн ЄС, колишній заступник генсека НАТО Олександр Вершбоу, директор Євразійського Центру Джон Гербст, виконавчий віце-директор Атлантичної Ради Деймон Вілсон, а також інші відомі міжнародні експерти і політологи.

Інформація про конференції очікувано викликала роздратування в Росії, де вже пролунали голоси про "втрату позицій" на пострадянському просторі укупі з міркуваннями про те, що Росії цілком під силу змінити ситуацію в названих державах".

Хоча масштаб кишинівської ініціативи на перший погляд вражає, конференція породжує і ряд питань, чесні відповіді на які виглядають вже менш оптимістично. І перше питання: чому з такою ініціативою виступив саме Кишинів?

Україну, Грузію та Молдову об'єднує сьогодні приблизно однаковий рівень виконання формальних умов Угоди про Асоціацію з Євросоюзом, а також те, що всі три країни не контролює частину своїх територій, окупованих Росією. Але в цій трійці Молдова є найслабшою ланкою. Сильне проросійське лобі і проросійські настрої значної частини населення; наявність російської військової бази в окупованому Придністров'ї в поєднанні з неохоронюваної з молдавської сторони лінією розмежування з ним; проросійська гагаузька автономія, більше цікавиться думкою Москви, ніж Кишинева; російські бізнес-інтереси практично всіх значущих фігур в молдавській політиці; абсолютно проросійський президент Ігор Додон і похмурі для проєвропейської коаліції перспективи парламентських виборів, запланованих на осінь нинішнього року - все це, разом узяте, перетворює європеїзацію Молдови в просту фігуру мови. Насправді Молдова крок за кроком скочується до стану "великої Придністров'я" під зовнішнім управлінням Росії.

Але таке скочування не влаштовує ні європейський Кишинів, ні автономний Комрат, ні сепаратистський Тирасполь. Три групи молдавських еліт єдині в одному: їм потрібна вічна "боротьба за європеїзацію", в поєднанні з невизначеним статусом Придністров'я і тісними відносинами з Москвою. Всі скільки-небудь впливові фігури і в Молдові, і в Придністров'ї бажають зберегти простір для торгу в ході маневрів між Росією і Заходом, і закріпити за Молдовою роль "чорного ходу" між двома світами, який не закриють ніякі санкції. Їм протистоять маріонетки, які знаходяться під прямим управлінням Москви, і позбавлені навіть тіні самостійності. Мета Росії та ж - чорний хід в обхід санкцій, але вже під її повним контролем.

До цій боротьбі за контроль над "метром сірої кордону" між Росією і ЄС і зводиться вся молдавська політика останніх років. За ефектними жестами, ніби спроби заборони російських політичних шоу та іншими подібними ініціативами, так само як і за гучними заявами про реформи не ховається нічого реального.

Не стала винятком і очікувана конференція, підсумки якої не припускають ніякої конкретики. Спільна декларація, яким би не був рішучим її текст - не більше ніж голос волаючих підписантів у байдужою міжнародної пустелі. Це навіть не протокол про наміри.

Реклама на dsnews.ua

Незважаючи на розмови про протистояння Росії, заявлена тема конференції надзвичайно розмита і фактично означає розмова ні про що, за все хороше і проти всього поганого. В той же час її проведення дозволить Кишиневу зробити ще один ефектний піар-хід, поставши перед західними партнерами як лідер оновлюваного ГУАМ, і повівши в тінь фактичну легалізацію Придністров'я, де-юре визнаного окупованій Росією територією, але отримав за фактом все, крім формального політичного визнання.

Таке маневрування влаштовує в цілому і міжнародні організації, що заохочують Кишинів до де-факто визнання ПМР. Одним з останніх кроків у цьому напрямку стало апостилювання Молдовою дипломів про вищу освіту Придністровського університету. За досягнутою угодою, випускники придністровського вузу разом з дипломом будуть отримувати на руки документ з апостилем англійською мовою і з молдавської печаткою. Це дає їм право працювати і продовжувати навчання за кордоном, більш ніж у 140 державах - учасницях Гаазької конвенції. Те, що придністровські студенти навчаються за російськими програмами, що включає їх ідеологічну обробку в антизападном дусі, нікого не бентежить. Втім, у формально-молдавському Комратском університеті справи йдуть так само. як і в Придністров'ї

Випадок з дипломами - лише один з багатьох кроків до приднестровизации Молдови при формальному визнанні її "руху до ЄС". Велика частина таких кроків вчиняється шляхом малопомітних з боку підкилимних маневрів. Наприклад, співпраця МВС Молдови і Придністров'я, формально незаконне, але за фактом широко практикується включає видачу підозрюваних на лівий берег, де не діють ні міжнародні, ні молдавські правові норми, обмін інформацією і навіть підготовку кадрів.

Придністровські фірми без проблем реєструються як молдавські, і торгують з усім світом. Молдова купує у Придністров'я електроенергію, вироблену на віджатою у неї і потім проданої росіянам МолдГРЭС. Електроенергія виробляється з російського газу, причому придністровці за нього не платять, а вартість газу вішається на молдавський борг. І, зрозуміло, рік від року все більш і більш непристойним стає будь-яка згадка в Молдові про права людини, що порушуються на лівому березі.

По суті, Молдова вже включила сепаратистські регіони в свій склад, зберігши їх структури, тобто зробила те, чого, посилаючись на Мінські угоди, домагалися і домагаються від України. Це ставить під питання доцільність підписання з Молдовою спільних декларацій, що стосуються окупованих територій і протистояння російської агресії. Виразно Україні стоїть перед цим тричі подумати, реально оцінивши перспективи співробітництва з Молдовою щодо російської проблематики.

    Реклама на dsnews.ua