Реаніматолог з підворіття. Як Путін перетворив Балтику на натовське озеро, а Україну повернув на шлях до Альянсу

Росія, яка роками руйнувала єдність НАТО і Європи, сьогодні робить все для їх зміцнення. Причому Україна також не залишається за бортом

Володимиру Путіну вдалося серйозно вплинути на Організацію Північноатлантичного договору. Щоправда, зовсім не так, як він розраховував. На другий (і перший по-справжньому робочий) день саміту, що проходить у Мадриді, НАТО затвердила низку рішень з далекими наслідками як для євроатлантичної оборони, так і для Росії.

По-перше, згідно із спільною декларацією, відкрите вторгнення Росії в Україну змусило Альянс докорінно переглянути відносини з Москвою в межах нової Стратегічної оборонної концепції.

Попередня була прийнята ще в 2010 р. на саміті в Лісабоні, і в ній Росія фігурувала як стратегічний партнер Альянсу. Тобто, незважаючи на агресію проти Грузії та відторгнення від неї територій, Альянс все ще плекав надію вибудувати якісь більш-менш продуктивні взаємини з Москвою.

У 2014 р. ці надії були вже нереалістичними, але лише перехід Москви від гібридної до традиційної стратегії ведення війни проти України, що ознаменувався вторгненням 24 лютого, змусив членів НАТО нарешті визнати Росію "найзначнішою і найпрямішою загрозою безпеці союзників, а також миру та стабільності у євроатлантичному регіоні". Маски геть, загалом. Жодних ілюзій у Північноатлантичного Альянсу щодо Росії більше немає.

По-друге, з урахуванням "підвищення" Росії у статусі НАТО також радикально трансформує свою систему безпеки і оборони.

Генсек Альянсу Йенс Столтенберг на брифінгу, не чекаючи на затвердження декларації (що свідчить про наявність повного консенсусу), оголосив про значне збільшення чисельності сил реагування НАТО – майже у вісім разів, тобто. із 40 тис. до 300 тис. військовослужбовців.

Структура сил реагування, за словами генсека, буде такою: фінансування та забезпечення потрібної кількості бійців, а також забезпечення їх технікою лягає на плечі окремих країн, а Європа буде поділена на їхні зони відповідальності.

Іншими словами, Альянс взяв на озброєння запропоновану Берліном минулого року "поліцейську" концепцію закріплення певних секторів за конкретними "патрульними" — тими чи іншими країнами ЄС (залежно від їхнього географічного розташування), які відповідають на виклики в різних сферах, не тільки в оборонній. .

Концепція розумна. Розподіл відповідальності у військових відносинах, як показав досвід війни українців проти росіян, є відмінним механізмом протидії загрозам з боку Росії.

Так і в межах НАТО, мабуть, ключові гравці з найбільшим військовим та економічним потенціалом у найкоротші терміни забезпечать відповідь сил швидкого реагування на потенційну агресію Росії. Вони відповідатимуть за навчання (зокрема вивчення території майбутньої діяльності) і розгортання військ у разі вторгнення, і заздалегідь готувати бази з необхідною кількістю важкої техніки і ПММ.

У такий спосіб союзники відповіли на побоювання країн Балтії, які у разі поразки України (та й без неї) можуть стати новими жертвами путінської військової машини.

По-третє, необхідність запобігання загрозам для Балтії змусила Альянс до завершення взаємовигідної угоди з Фінляндією та Швецією. Обидві країни запрошені до участі у Альянсі. І, що безпрецедентно, трапилося це у найкоротші терміни, адже відповідні заявки Гельсінкі та Стокгольм подали лише у середині травня.

Це говорить про те, що в НАТО чудово усвідомлюють рівень загрози і готові переступити через бюрократію та жертвувати деякими принципами задля безпеки. Інтеграцію фінів і шведів до Альянсу гальмувала Туреччина, яка висунула низку вимог. Уряд Реджепа Ердогана, зокрема, вимагав розморожування поставок озброєнь та обладнання, а також визнання терористичною організацією Робочої партії Курдистану, активісти яких нерідко знаходили притулок у Фінляндії та Швеції. Усі питання Анкара, Гельсінкі та Стокгольм вирішили також дуже швидко, про що вже 28 червня повідомив президент Фінляндії Саулі Нііністьо. Тож версія про те, що Ердоган влаштував хайп із блокуванням вступу лише для того, щоб вигідно поторгуватися у незручній для Альянсу та кандидатів ситуації, безперечно підтвердилася.

Втім, вступ Фінляндії та Швеції до НАТО Ердогану аж ніяк не заважає. Навпаки: чим сильніше НАТО, чим ефективніше воно може послаблювати Кремль, змушуючи його розтягувати свої виснажені військові ресурси, тим краще для турецького лідера, відомого своїм інтересом до Близького Сходу, Південного Кавказу та Центральної Азії.

Щодо становища Росії, то інтеграція Фінляндії та Швеції до НАТО – це справді одна з найбільших його геополітичних поразок поряд із провалом бліцкригу в Україні. Результатом цього фіаско є фактичне перетворення Балтійського моря майже на таке ж внутрішнє море НАТО, як і Середземне. Потенціал російського флоту тепер катастрофічно низький, оскільки його буде заблоковано і в Чорному морі (завдяки, до речі, Туреччині), і в Балтійському. Датські протоки, звичайно, важче контролювати, ніж Босфор і Дарданелли, але в цілому тепер це скоріше технічне завдання, ніж політична проблема.

Крім цього посилення Альянсу на Балтії нівелює також загрозу для Сувалкського коридору, фактично перетворюючи Калінінградський ексклав не так на плацдарм, як на мішок (власне, щось подібне з ним вже траплялося — на завершальному етапі Другої світової війни, за підсумками якої ця територія стала російською де-факто). Ось чому Москва настільки істерично обсипає Литву, Латвію, Естонію та Польщу погрозами військової відповідді на обмеження вантажних сполучень із Калінінградом у межах запровадження четвертого санкційного пакету ЄС.

Альянс істотно знизив можливості Балтійського флоту підтримувати сухопутні війська у разі, якщо Путін все ж таки зважиться пробити Сувалкський пролом. Та й рішення наростити сили реагування теж свідчить про те, що легкої прогулянки у росіян з Білорусі Сувалкським коридором не вийде — навіть якщо вдасться втягнути в активні бойові дії білоруські війська. Тим більше, що в Україні геніальні полководці Путіна вже поховали найкращих зі своєї армії.

До речі, це принципова деталь: у ході саміту союзники розглядали власну безпеку у комплексі з безпекою України, чудово розуміючи її значення у стримуванні РФ від розширення зони агресії на Східну Європу. Тож у цьому ключі важливо те, що у спільній декларації, окрім засудження "жахливої жорстокості" Росії, НАТО обіцяє наростити військову підтримку України.

Особливо зазначається, що йдеться про нелетальне оборонне озброєння. Але не поспішайте кричати "зрада". Перш за все, потрібно розуміти, що тут йдеться про постачання саме по лінії НАТО. Альянс нікому зі своїх членів не забороняв передавати Києву летальні озброєння. Відповідні рішення залишаються у юрисдикції національних урядів союзних держав.

Слід також нагадати про те, що під саміт НАТО Німеччина пообіцяла нове постачання своїх чудових САУ Panzerhaubitze 2000, Норвегія – РСЗВ M270; США передали HIMARS, які вже працюють, і дадуть ще, а до того радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван підтвердив інформацію ЗМІ про намір надати Україні системи ПРО середньої та великої дальності. За даними американської преси (CNN, Reuters, The New York Times), швидше за все, це будуть американо-норвезькі ЗРК NASAMS. Що мають, до речі, дуже вражаючі властивості.

Отже, нинішній саміт НАТО вже дає позитивні результати і для союзників, і для партнерів Альянсу, насамперед для України.

Тут важливо зазначити, що Банкова перестала говорити про можливу відмову від євроатлантичного вектора. Більше того, зважаючи на спіч голови ОПУ Андрія Єрмака під час експертної конференції з безпеки в Мадриді, яка проходила паралельно з самітом НАТО, Україна має намір продовжувати добиватися членства в Альянсі. Це хороша новина. Тим більше, що майбутній візит до Києва екс-генсека НАТО Андерса Фог Расмуссена знову актуалізує питання щодо формату післявоєнних гарантій для України. У цьому контексті запрошення Володимира Зеленського виступити на саміті виглядає не лише як бонтонна солідарність та дотримання правил пристойності, а й як ознака подальшого поглиблення оборонної співпраці України та членів Альянсу. Які, до речі, дедалі більше усвідомлюють, що поняття компромісу і діалогу путінському режиму відверто чужі. Шкода тільки, що повною мірою усвідомити формулу "правила ленінгардського підворіття", якою Зеленський охарактеризував політику Кремля, його аудиторія сьогодні навряд чи могла. Втім, це деталі.

Саміт завершує червневий цикл міждержавних заходів, на яких ключовими були теми, пов'язані з обороноздатністю, безпекою та майбутнім статусом України. Початок було покладено на засіданні Європейської ради, яка схвалила рекомендацію Єврокомісії надати Україні та Молдові статус кандидата на вступ до ЄС.

Потім був саміт країн Групи семи, учасники якого домовилися посилити санкційний тиск на Росію (деякі з них уже ввели ембарго на російське золото), а також пообіцяли Києву безстрокову підтримку.

Та й сам саміт НАТО – це вишенька на торті. Яку, варто повторити, поставили туди особисто Володимир Путін та його генерали.

Росія, яка роками руйнувала єдність НАТО і Європи, сьогодні робить все для його зміцнення. Нинішній режим не зміг адаптуватися, втратив відчуття реальності, коли перейшов межу, відкрито вторгнувшись до європейської держави. І цього не помітив, оскільки продовжує рухатися колишнім курсом – шляхом погроз, шантажу та терору.

Каральні обстріли цивільних об'єктів (той самий ТРЦ у Кременчуці на тлі самітів), удари по критичній інфраструктурі, блокада українських портів та шантаж світу продовольчою кризою зміцнюють Захід у думці, що жодний діалог з режимом Путіна просто неможливий. Отже, постачання зброї Україні здійснюватиметься стільки, скільки потрібно, як заявив днями канцлер ФРН Олаф Шольц, який донедавна дуже дбав про збереження обличчя Росії. Другий кремлівський "косметолог" Еммануель Макрон три роки тому заявляв про "смерть мозку НАТО". Що ж, Кремлю вдалося неможливе повернути його до життя.