• USD 28.3
  • EUR 32.1
  • GBP 38.6
Спецпроєкти

І ти, Кікль? Чому австрійські праві рвуть відносини з Росією

Австрійська партія свободи не вважає за доцільну співпрацю з "Єдиною Росією"

Новий лідер FPÖ Герберт Кікль
Новий лідер FPÖ Герберт Кікль / EPA/UPG
Реклама на dsnews.ua

Одна з провідних євроскептичних, правопопулістських та проросійських політсил Євросоюзу — Австрійська партія свободи (FPÖ) — відмовилася продовжувати Угоду про міжпартійну взаємодію з "Єдиною Росією".

П'ятирічну угоду було візовано у 2016 р. вже колишнім лідером FPÖ Гайнцем-Крістіаном Штрахе. Тим самим, що неодноразово "віддавав" Крим Росії та вимагав скасувати антиросійські санкції. Що також було предметом угоди поруч із постійним обміном "представниками" різних рівнях.

Але броманс принаймні публічний закінчився. Новий лідер FPÖ Герберт Кікль заявив, що угода партії "просто не потрібна", і взагалі він ніколи не розумів її "доцільності".

Камінь у город попередника Штрахе, чию кар'єру віцеканцлера було знищено внаслідок "Ібіцагейта" — скандалу, викликаного публікацією відеозаписів переговорів Штрахе на Ібіці в липні 2017 р. з нібито племінницею близького до Кремля олігарха Ігоря Макарова Альоною. Сторони тоді обговорювали покупку росіянами 50% відомого австрійського євроскептичного видання Kronen-Zeitung в обмін на підтримку партії Штрахе.

Віцеканцлера умови угоди дуже зацікавили, однак і вони, і переговори виявилися "підставою", що стоїла йому кар'єри, а його партії — місця в коаліції.

Але що цікаво, Герберт Кікль, який критикує рішення колишнього шефа, і сам не без гріха. Більше того, його доля навіть дуже схожа на долю Штрахе. Точніше сказати, що це Штрахе, як і Кікль, "погорів" на токсичних контактах з росіянами.

Реклама на dsnews.ua

У лютому 2018 р. представники МВС Австрії, яким тоді керував Кікль, до загального обурення та невдоволення, влаштували обшуки в офісах та будинках співробітників Федерального відомства із захисту конституції та боротьби з тероризмом (BVT).

Як з'ясувалося, підопічні Кікля несподівано прийшли до співробітників контррозвідки з метою вилучення документів, що стосуються ультраправих радикалів, афілійованих, власне, з FPÖ. Тобто йдеться про перешкоджання діяльності спецслужби, конфлікт інтересів, перевищення службових повноважень. Одного цього було достатньо, щоб відправити Кікля у відставку.

Але він також ще й завдав величезних збитків репутації BVT та національній безпеці країни, оскільки, як писали The Washington Post і Die Presse, західні, перш за все американські, спецслужби різко скоротили співпрацю з австрійськими колегами, побоюючись "зливів" секретних даних Росії.

Завдяки "дружбі" із режимом Путіна Австрійська партія свободи стала неймовірно токсичною. І таке ставлення до FPÖ лише посилилося після скандалу зі Штрахе та запрошенням Путіна на весілля Карін Кнайсль, який обіймав посаду голови МЗС за квотою цієї партії, яка цього літа увійшла до ради директорів "Роснафти".

Фінт вухами

То чому ж Кікль настільки демонстративно рве стосунки з російською партією влади? Невже у Партії свободи вирішили звільнитися від впливу Кремля?

Швидше в нинішній внутрішньополітичній ситуації FPÖ побачила шанс для себе особисто.

Його надали партії відставка та звільнення з політики канцлера Австрії Себастьяна Курца, колишнього партнера FPÖ по коаліції, після того, як він та його найближче оточення потрапили в корупційний скандал, у тому числі у зв'язку з покупкою "реклами" в таблоїді Osterreich, за допомогою якої Курц та Ко насправді могли впливати на редакційну політику видання.

Вимушене звільнення Курца запустило нову тенденцію в австрійській політиці — тенденцію очищення та покаяння.

Надто вже бурхливими були для політики Австрії, відомої своєю багаторічною лояльністю до російських грошей та енергоресурсів, останні п'ять років.

Спершу Штрахе, Кікль та Кнайсль спалила рейтинги FPÖ, внаслідок чого було демонтовано коаліцію з Австрійською народною партією Курца, а отже, і вплив партії на державні процеси, Штрахе, Кікль. А потім і Себастьян Курц втратив посаду. Можливо ненадовго, але в країні утворився політичний вакуум, який потрібно комусь заповнити.

Тому FPÖ бачить у відставці Курца чудові можливості для повернення на Олімп. Або хоча б ближче до його вершини.

Але для цього в першу чергу потрібно позбавитися останніх токсичних кайданів, які пов'язують Партію свободи з Росією. Кікль та його соратники чудово розуміють, що співпрацювати з Москвою не можна. Принаймні до повернення у владу.

Така позиція, зокрема, обумовлена і потужною медійною кампанією ззовні. Мається на увазі нарощування Росією військ біля кордонів України та реакція США та Європи на її дії.

Попередити, відштовхнути

Колективний Захід прийняв виклик Кремля у грі на підвищення ставок з метою посилення власних переговорних позицій та взяв верх. Торг мав явно відбутися під час нових переговорів між Байденом та Путіним, що відбулися 7 грудня.

Путін планував заявитися на них із серйозним пакетом загроз і хаосу, які можна було б обміняти на гарантії неприєднання України до НАТО та зниження тиску на Москву з боку США та ЄС.

Проте візаві виявилися готовими та провели потужну інформаційну кампанію навколо загрози нового вторгнення РФ в Україну, максимально демонізувавши Росію. Іншими словами, в інформпросторі, а значить, і головах жителів США та Європи, закріпився наратив "Росія — агресор".

Кампанія ефективна. Сьогодні слабка ланка протистояння з Росією — ЄС, окремі країни-члени якої періодично виступають за стабілізацію діалогу з Москвою, демонструють єдність і навіть рішучість жорстко протистояти Росії у разі агресії щодо України.

Хороший приклад — Німеччина, де напередодні запрацював новий уряд на чолі з Олафом Шольцем, представником СДПН, яка роками виступала за більш гнучкий і м'який курс щодо РФ; у тому числі ратуючи за поступову відмову від санкцій та завершення проєкту "Північний потік-2". Шольц уже припустив, що якщо Росія вторгнеться в Україну, СП-2 може бути заморожений.

Під час дебатів у Бундестазі 9 грудня більшість фракцій — ХДС/ХСС, СДПН, "Зелені", ВДП — були солідарні з думкою, що Москва має бути максимально серйозно покарана за гіпотетичну інтервенцію.

Так, есдек Нільс Шмід прямо назвав Росію "стороною конфлікту" та "агресором", а його партнер по коаліції, "вільний демократ" Александер Ламбсдорфф підкреслив, що політика Берліна має проводитися в єдиному західному ключі і "особливо враховуючи інтереси її партнерів у Центральній та Східній Європи".

Контрастували з їхніми заявами виступи прокремлівських ультраправої партії "Альтернатива для Німеччини" та ультралівої Die Linke ("Ліві"), які вимагали змусити Київ виконувати "Мінськ" та закликали відмовитися від постачання зброї Україні.

Але це АдГ та "Ліві". Нічого іншого ці російські політичні проксі не могли сказати. Принаймні поки їх кишені наповнюються російськими нафтодоларами і співпраця з Росією їм вигідна політично.

З іншого боку, приклад FPÖ із сусідньої Австрії може бути заразним, якщо політична кон'юнктура у німецькомовному та, загалом, європейському світі не зміниться.

Суть у тому, що далеко не завжди "дружба" з Кремлем, підкріплена матеріально, буде панацеєю від втрати лобістів російських інтересів у Європі.

У зв'язку з чим постає питання: а коли на Кремль махне рукою лідер французького "Національного об'єднання" Марін Ле Пен? Зважаючи на те, що той спершу профінансував її виборчу кампанію, а після поразки на президентських виборах змусив повертати кредит Першому чесько-російському банку, а точніше тим, хто викупив цей кредит. І чи махне? Ле Пен сьогодні ще більший аутсайдер, аніж п'ять років тому, оскільки на французькому ультраправому полі засяяла нова зірка — Ерік Земмур.

 

    Реклама на dsnews.ua