Заберіть Палестину. Навіщо Трамп провокує війну в Йорданії
Старший радник президента США, його зять Джаред Кушнер, а також спецпредставник на міжнародних переговорах Джейсон Грінблатт дістали порядком пронафталиненную концепцію конфедерації Йорданії і Палестини зі столицею в Аммані. З нею, як повідомляє "10 канал", вони прийшли на переговори з врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту і озвучили пропозицію лідера Палестини Махмуда Аббаса.
В уряді Йорданії підтвердили, що представники Білого дому запропонували цю модель вирішення конфлікту. Але першим про неї членам ізраїльських партій "Сіоністський табір" і "Мерец" розповів саме Аббас. Чому їм? Обидві партії виступають за мирне врегулювання конфлікту, причому раніше представник "Табору" Заїр Баалуль просторікував про незалежну Палестині і створення Ізраїльської держави на "руїнах Палестини". А в 2016 р. лідер партії Іцхак Герцог разом з Аббасом підписав меморандум про вихід ізраїльтян з Юдеї та Самарії. Правда, "Сіоністський табір" не у владі, але такі угоди та заяви більш ніж красномовні - у палестинців є "друзі" в Кнесеті.
Що до Махмуда Аббаса, то, як зазначає (що дотримується лівих поглядів) газета Haaretz, він заявив про пропозицію Вашингтона, поки мовчать йорданський монарх Абдалла II і прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху в надії, що після того як ідею Кушнера/Гринблатта зарубають в Аммані, йому вдасться озвучити своє бачення. Більш компромісне, судячи з усього. Входження автономії в конфедерацію, на думку Аббаса, призведе до визнання незалежності Палестини і створить проблеми Ізраїлю.
Автор матеріалу хоч і визнає, що такий варіант малоймовірний, все ж вважає, що конфедерація, навіть з включенням в неї Ізраїлю, "може виявитися вигідною для всіх сторін, якщо кожна зможе скористатися взаємними гарантіями національної незалежності і суверенітету". На ділі ж отримання таких гарантій представляється практично неможливим, як і інтеграція Ізраїлю в конфедерацію, що запропонував лідер Палестинської автономії. "Посланці США запитали мене: чи вірю я в можливість конфедерації з Йорданією? Я відповів так, але я хочу побачити тристоронню конфедерацію з Йорданією та Ізраїлем... Після я запитав: чи можуть ізраїльтяни прийняти таку пропозицію?" - цитує його The Jerusalem Post. Було це вишуканим тролінгом або сказано всерйоз, очевидно, що не можуть. До того ж на це ні за які пряники не піде Абдалла II з причини явної внутрішньої загрози для королівства.
Сама по собі ідея конфедерації, як уже зазначено, далеко не нова. Ще в 1980-х роках батько нинішнього короля Йорданії - Хусейн ібн Талал - і покійний Ясір Арафат, попередник Аббаса, активно обговорювали створення конфедерації Йорданії і Західного берега, що передбачало повернення Ізраїлю до кордонів 1967 р. Все складалося непогано, але в підсумку вперлося в протиріччя, пов'язані з обов'язками і функціями учасників конфедерації. План поховали в 1988 р. Про цю ініціативу періодично згадував Нетаньяху. Очевидно, що він же був одним з тих, хто вклав пропозицію в уста зятя американського президента і спецпредставника. По суті ж, Нетаньяху демонструє готовність до компромісу, точніше, до його видимості. Так, Єрусалим погоджується на незалежність Палестини, оскільки в конфедерацію не може увійти недержавне освіта. Чого і хоче Аббас. Але при цьому уряд Ізраїлю, безумовно, не прийме альтернативну пропозицію палестинського лідера, бо робить ставку на те, що Палестина "розчиниться" у Йорданії, буде веденим економічної політики уряду і позбудеться доступу до міжнародних організацій, в першу чергу ООН як незалежна держава.
Тільки треба ж з Амманом ще домовитися. Незважаючи на те, що Йорданія - близькосхідне арабська держава, що встановив найкращі в порівнянні з іншими відносинами з Ізраїлем (саудівці поки не дотягують до їх рівня), ізраїльський уряд не може безпосередньо звернутися до королівства з цим новим-старим пропозицією. Тому-то тяжку ношу під впливом Єрусалиму взяли на себе лобісти його інтересів у США, мають давню історію співпраці з Амманом. Для Вашингтона Йорданія є одним з ключових регіональних союзників.
При цьому адміністрація Трампа не соромиться грати з вогнем, підриваючи основи цього взаємовигідного співробітництва. Особливо якщо згадати про те, що Абдалла II, неодноразово підкреслював, що Східний Єрусалим повинен бути столицею Палестини, був незадоволений перенесенням американського посольства з Тель-Авіва до Єрусалиму. Те, що поведінка президента США "зачепило" йорданського монарха, ілюструють його скарги на Трампа главі МЗС Франції Жан-Ів Ле Дриану 2 серпня. Тоді Абдалла розповів, що радив американському президентові затвердити свою "угоду століття" з ЄС і арабськими країнами, а також рекомендував не поспішати зі своїм мирним планом. Трамп ж, за словами короля, на це самовпевнено, але в своєму стилі, заявив: "Якщо моєму уряду не вдасться це зробити, то це вже не зможе зробити ніхто".
Отже, в Аммані не в захваті від мирного плану Трампа, але тут до них підсилають гінців з Білого дому з не менш одіозним пропозицією. До речі, тим самим Кушнер і Грінблатт добровільно погодилися підставитися, створивши нову точку напруги у відносинах двох країн. В Йорданії у відповідь відразу ж заявили, що "створення конфедерації - це питання, яке ми не згодні обговорювати. Наша позиція залишилася незмінною - створення двох держав зі столицею палестинської держави в Єрусалимі".
Причина гострого неприйняття ідеї з конфедерацією Амманом обумовлена низкою причин.
По-перше, економіка монархії зараз переживає не кращі часи. В Йорданії майже у дев'ять разів у порівнянні з 2008 р. впали прямі інвестиції. Збільшують навантаження на бюджет і 1,5 млн сирійських біженців, і така, що припинилася торгівля з самою Сирією, а також Ліваном і Туреччиною. Щоб впоратися з валом проблем, Амману довелося звернутися за допомогою до МВФ, який, природно, в обмін вимагав підвищити податки, ціни на продукти і т. п. Відповідні зміни спровокували масові протести, а це, в свою чергу, - політична криза, що виразилися у зміні уряду, і навіть королю довелося відмовитися від ролі спостерігача і втрутитися - скасувати ряд обмежень.
Зрозуміло, що в таких умовах створення конфедерації ні королю, ні уряду абсолютно не потрібні. І не тільки з-за очевидної удару по економіці з боку палестинців, які звикли до життя на іноземну допомогу; але і з тієї причини, що набуття палестинцями якоїсь подібності державності, нехай навіть під диктовку йорданського уряду, створює загрозу для існування самої Йорданії. Палестинців-підданих короля Йорданії близько 6,7% населення. Але є ще й біженці, які становить не менше 60% населення королівства. Їм з 1948 р. не дають підданство з побоювань, що вже йорданці стануть меншістю. А якщо королівство у вигляді конфедерації приросте ще й жителями Західного берега... До речі, згідно з опитуванням дворічної давності, за конфедерацію з Йорданією виступали 42% (проти 38%) жителів Західного берега.
Чисельну перевагу зробить голос палестинців голосніше і небезпечніше для Аммана. До того ж серед палестинців-радикалів широко поширені проекти націоналістичного спрямування по створенню Великої Палестини, яка повинна поглинути Йорданію. Тому "ні" Абдалли II гранично зрозуміло. А ось навіщо Білий дім змушує короля сказати "ні", викликає питання. Як видається, адміністрація Трампа не змогла домогтися свого батогом у вигляді скорочення допомоги палестинцям, а тому вирішила діяти через голову - через їх спонсорів. Тільки Йорданія - не такий вже великий донор. По-друге, навіть намагатися змусити Амман прийняти конфедерацію як мінімум необачно і як максимум є передумовою для різкого погіршення відносин з цією близькосхідною Швейцарією і надійним союзником США в регіоні.