Афера Яна Марсалека. Як австрійський авантюрист впустив фінтех-ринок і посварив Москву з Берліном
Після банкрутства компанії Wirecard один з її топ-менеджерів втік у Росію
Коли міхур Wirecard, однієї з найбільших фінтех-компаній в Німеччині, лопнув, разом з ним розчинився в повітрі 40-річний член її правління і головний операційний директор (з 2010 р.) Ян Марсалек – персона, про чию діяльність усередині і поза фірми завдяки розслідуванням відомих видань ми з кожним днем дізнаємось все більшу кількість подробиць, що ведуть до Москви.
Спершу журналісти звернули увагу на фінансові проблеми самої компанії, з чого почав розмотуватися клубок. Але чим більше він размотувався, тим більшим ставав.
Wirecard була створена в 1999 р. Її ринок – це платіжний процесинг, а клієнти, що спочатку забезпечили компанії нішу і зростання на старті – ті, з ким не прагнули зв'язуватися банки та інші фінансові організації: нелегальні казино, порносайти і т. п.
Стартап зміцнів, виріс далеко за межі ніші, обзавівся респектабельними клієнтами (серед яких, наприклад, були платіжні платформи Payoneer, ANNA, Curve і навіть Apple) і вже в 2018 р. увійшов до Топ-30 найбільших компаній Німеччини з індексу DAX.
Роком пізніше британська газета Financial Times, що опублікувала цілу серію розслідувань, витягла на світло різного роду махінації у фінансових документах сінгапурського відділення Wirecard, де проводилися підозрілі угоди і фейкові контракти.
Після спливли проблеми і в звітах компанії про продажі і прибутки в дубайському і ірландському філіях.
Мало-помалу у балансі німецької корпорації виявили діру в сумі 2 млрд євро, які повинні були зберігатися на рахунках у процесинговому хабі компанії у Східній Азії. За цей напрямок в компанії відповідав Марсалек. Фінансовий зліт Wirecard, число корпоративних клієнтів якої перевалило за 280 тис., в результаті викликав питання, а 25 червня компанія оголосила про свою неспроможність.
Тижнем раніше керівництво, в тому числі Марсалек, були звільнені, а гендиректор Маркус Браун і взагалі заарештований за звинуваченням у фальсифікації звітності та маніпулювання ринком.
Що стосується Яна Марсалека — того, хто, схоже, і забезпечив крах компанії, то він сказав, що відправляється на Філіппіни шукати гроші, нібито розміщені на тамтешніх рахунках. Але туди так і не доїхав – опинився в підсумку в Білорусі.
Махінації Марсалека
Будучи авантюристом, як кажуть знаючі його люди, і, як випливає з ряду документів, включаючи електронну переписку, Марсалек вирішив, що Лівія, доки інвесторів відлякує тамтешна війна, надає величезні можливості. І в 2015 р. почав там реалізацію низки проектів. Приміром, став одним із власників компанії Libyan Cement Company. Про що сам розповідав при зустрічах з майбутніми джерелами FT.
Та й взагалі любив похвалятися і вразити уяву співрозмовника натяками на свою могутність і зв'язки.
LCC c 2008 р. належала австрійському будівельному конгломерату Asamer. У 2014 р. він вирішив позбутися від даного активу, і покупцем стала Libya Holdings Group (LHG).
У самій LHG заперечують будь-який зв'язок з Марсалеком, однак, згідно документації, співпрацючи з Asamer консалтинговою фірмою Wieselhuber&Partner (Німеччина), він у 2017 р. подавав "заявку на списання австрійським урядом боргу в розмірі 20 млн євро за об'єктами LCC". "Гроші були виплачені, і документи чітко вказують на Марсалека", — йдеться в матеріалі британської газети.
Під слушним приводом – запустити програми відновлення Лівії – Марсалек розгорнув бурхливу діяльність. Для чого найняв в Австрії групу експертів, що спеціалізуються на питаннях безпеки і міжнародного розвитку. Частина з цих фахівців, які були стурбовані планами Марсалека, і стали джерелами FT.
Російські друзі
Його мета полягала в тому, щоб отримати власну мережу, тобто сколотити діючу за лаштунками австрійської політики групу людей, які допомагали б йому встановлювати контакти з топ-чиновниками, проштовхувати проекти і т. д.
У цьому йому дуже допомогло афілійована з Москвою Австрійсько-російське товариство дружби. Воно допомагало йому з знайомствами, а той натомість платив інформацією і, ймовірно, послугами.
Це суспільство від Марсалека отримувало секретні документи, які йому, в свою чергу, передавали приятелі з МВС Австрії і Федерального відомства захисту конституції та боротьби з тероризмом (BVT).
МВС тоді, а мова йде про 2017 р., нагадаємо, було підконтрольне проросійської Австрійської партії свободи. Відомство очолював Герберт Кикль, який навіть влаштував обшуки в BVT, щоб знайти і вилучити секретні документи про радикалів, пов'язаних з цією партією.
Ще один видатний партієць АПС, колишній віце-канцлер Австрії Хайнц-Крістіан Штрахе, власне, і став колишнім, тому що спокусився переговорами з лже-бізнесвумен з РФ на Ібіці.
Низка скандалів призвела до політичної кризи, відставки уряду і нових виборів. І завершилася тим, що проросійська АПС опинилася на узбіччі політичного життя Австрії.
Але це сталося в 2018-2019 р. І Марсалек ще не знав, яка доля чекає його друзів з цієї партії. Він продовжував працювати над своїми лівійськими прожектами при активній участі росіян. Так, консультантом для нього багато років прослужив на Близькому Сході арабіст Андрій Чупригін, який, за даними ряду європейських ЗМІ, є високопоставленим офіцером ГРУ.
Сам Чупригін свій зв'язок з російськими спецслужбами спростовує і запевняє, що надавав Марсалеку лише консультації по регіону.
Тури в Росію
Чупрыгин – аж ніяк не єдиний росіянин, з яким спілкувався Ян Марсалек.
Після публікацій FT власне розслідування також провели Bellingcat, The Insider, Der Spiegel і McClatchy. У розпорядження журналістів потрапив майже 600 сторінок імміграційного досьє Марсалека, які показали, що він дуже і дуже часто приїжджав в Росію.
Його знайомство з РФ відбулося в 2004 р. Потім була шестирічна перерва, і в 2010 р., коли він увійшов до керівництва Wirecard, Марсалек знову зачастив в Росію.
Ще більше, говориться в матеріалі, перельотів він здійснив у 2014 р., тобто з початком агресії Кремля проти України, — 10 поїздок до Москви, де в основному перебував не більше доби. У 2015 р. – сім перельотів і вже менше доби, 2016 – 16 поїздок, переважно на приватних літаках, в Москву, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Казань.
Деколи Марсалек метався між Росією та іншими країнами. "29 вересня 2016 р. Марсалек прилетів з Мюнхена до Москви в 1:55, щоб вилетіти в Афіни в 8 ранку. На наступний день він вилетів назад з Греції — на цей раз в Санкт-Петербург, де пробув всього п'ять з половиною годин, перш ніж вилетіти назад в Грецію — але на цей раз на острів-курорт Санторіні. Все це на трьох різних приватних літаках", — йдеться у розслідуванні, автори якого допустили, що за аналогією з поїздками представників проросійської італійської партії "Ліга Півночі" тут також може мати місце банальна транспортування великих сум готівки.
Перельоти Марсалек здійснював за шістьма австрійськими паспортами (що в Австрії законно), а також за трьома паспортами, виданих неназваною країною, але явно не Австрією. До того ж у Марсалека був і дипломатичний паспорт. Хто видав, невідомо, але здогадатися нескладно.
Однак у 2017 р. Марсалек зіткнувся з труднощами. Причому в російському Шереметьєво, де його майже цілий день відмовлялися пропустити прикордонники, оскільки, згідно міграційної базі, йому виїзд був заборонений.
Що ж сталося? Bellingcat, що отримала доступ до внутрішньої бази даних ФСБ, повідомляє, що Марсалек був вкрай цікавий для цієї спецслужби, яка відстежувала його пересування і володіла дуже докладними даними про нього.
Тобто в історії вже не тільки ГРУ, але і Федеральна служба безпеки. А спецслужби ці, як відомо, частенько змагаються.
Так, може, Марсалек і став жертвою такого суперництва, враховуючи зростаючу роль у лівійських авантюрах Росії? Можливо тоді, 29 вересня 2017 р. в московському аеропорту, його "загальмувала" ФСБ, а після ГРУ вдалося втрутитися і відбити свого "агента".
ПВК в Лівії
Росіяни, як зазначалося вище, допомагали операційному директору Wirecard в реалізації його лівійських проектів.
Так, розташовані на сході Лівії заводи згаданої Libyan Cement Company охороняла російська ПВК "РСБ-Груп", яка наймає колишніх бійців "Альфи", "Вимпел", ФСБ, Рязанського парашутного полку.
Формально найманці уклали контракт на розмінування об'єктів, однак FT, посилаючись на повідомлення в місцевих соцмережах, пише, що ті покидали територію заводів і, можливо, займалися не тільки розмінуванням.
Використовувати найманців з Росії, яких в Лівії в останні роки стало помітно більше, Ян Марсалек хотів (сам або хтось нарадив) для створення приватної прикордонної групи чисельністю 15 тис. осіб на південному кордоні Лівії. Ці плани він обговорював під час зустрічі з партнерами в лютому 2018 р.
Ця сила (по чисельності — армійська дивізія повного складу) повинна була стримувати мігрантів з інших країн Африки. За словами одного зі співрозмовників розслідувачів, "перекриття кордону можна було продати ЄС як "рішення міграційного кризи".
Ясна річ, що Марсалек і його російські найманці могли як вирішити міграційну кризу, так і запустити нову. Що дозволяло б крутити Брюсселем так, як було вигідно Кремлю.
Щоправда, проект цей так і не був реалізований. Ймовірно, тому що в Лівії прийшов ще один великий регіональний гравець – Туреччина.
Анкара з кінця 2019 р. почала надавати матеріальну та військову підтримку офіційному уряду Лівії, визнаному ООН. Наслідком чого стала низка серйозних поразок кремлівського міньйона Халіфи Хафтара і російських найманців.
Тоді ж, повторимося, Financial Times почала розкопувати інформацію по Wirecard.
Крах надій і планів Яна Марсалека був визначений. А сам він, недовго думаючи, дав драла, намагаючись збити зі сліду правоохоронців трьох західних країн, які мають йому що сказати.
Розслідувачі Bellingcat, The Insider, Der Spiegel, McClatchy з'ясували, що Ян Марсалек дійсно купив квитки на рейс до Філіппін, але там так і не з'явився. Його імміграційні записи підробили.
Сам же Марсалек, згідно бази про перетин кордону, в ніч на 19 червня прибув в Білорусь на приватному літаку. Журналісти вивчили дані FlighRadar, Flighstats і FlightAware і виявили, що в цей день у Мінську сідав лише один такий літак – з Таллінна. При цьому його ідентифікація заблокована на прохання оператора. А через дві години після прильоту цей бізнес-джет вилетів у Вітебськ.
Скільки він пробув у Білорусі, поки невідомо. Однак, як повідомила з посиланням на свої джерела 20 липня німецька газета Handelsblatt, Марсалек вже переїхав у Москву і мешкає в приватному будинку на захід від столиці РФ під охороною ГРУ.
У Кремлі роблять вигляд, що нічого не знають. Німецькі правоохоронці та спецслужби, в свою чергу, підкреслили, що до закінчення розслідування традиційно не поширюються про його деталі.
Сподіватися ж на те, що, якщо Марсалек дійсно в Росії, Москва його видасть чи захоче якось співпрацювати, було б нерозумно. Тому кілька країн ЄС, йдеться в іншому матеріалі Handelsblatt, зараз готують санкції щодо безпосередньо співробітників ГРУ.
Крім претензій до діяльності ГРУ в Лівії та Сирії, у Європи і, зокрема, Берліна є претензії до спецслужби РФ у зв'язку з кібератаками, проведеними підконтрольними їй хакерськими групами, гучними вбивствами в ЄС, замахами, інцидентом в Солсбері і т. д.
Як "ДС" вже неодноразово писала, відносини між Росією і Німеччиною дуже сильно погіршилися через відверто ворожі дії першої щодо другої.
Аналогічна думка висловлюється і авторами німецької Handelsblatt: "Німецько-російський політичний клімат в будь-якому випадку вже отруєний". Пам'ятаючи про те, який статус і вплив у ФРН в Євросоюзі, можна припустити, що потепління, яке буцімто не так давно намітилося, особливо після повернення росіян в ПАРЄ, відкладається.