З лівої кишені в правий. Як Росія сама у себе "Роснефть" купує
В останні дні у світових ЗМІ відчувається підвищення інтересу до пригод майже 1/5 пакета акцій "Роснефти", купівля якого "за участю європейців" в кінці минулого року подавалася в пресі мало не як перший крок до зняття санкцій з РФ. Хоча роздуте тоді російськими ЗМІ "участь європейців" полягала в частковому кредитуванні угоди італійським банком Intesa Sanpaolo і купівлі 0,5% акцій формально швейцарським трейдером Glencore. Інша частина пакета в 19,5% акцій "Роснефти" була куплена катарським суверенною інвестфондом QIA.
У тому, що ці дві компанії є остаточними власниками частини п'ятої найбільшої російської енергетичної держкомпанії, експерти засумнівалися відразу ж після новин про торішній угоді. Однак багатьох на початку вересня все ж таки здивувала перепродаж катарцами частини їх частки в "Роснефти" китайської компанії "Хуасинь" (CEFC), та ще й бурхлива радість, яку висловлював з цього приводу глава держкорпорації Ігор Сєчін. Хоча б тому, що ця новина з'явилася всього через кілька днів після оголошення в суді над колишнім міністром економічного розвитку РФ Олексієм Улюкаевым запис його розмови з Сечіним під час передачі нібито хабара. У ході цієї бесіди два російських топ-чиновника довго обговорювали саме майбутню приватизацію частини "Роснефти". І прийшли до згоди, що азіатські партнери не повинні розглядатися як кращі покупці. Зокрема, на слова Улюкаєва, що "ні китайці, ні індуси не потрібні зовсім...", Сєчін відповідає: "З ними ніякої синергії вже не буде". І тут бурхлива радість з приводу китайського інвестора.
Тим більше такого, якого навіть російські ЗМІ вже називають конгломератом "з незрозумілою структурою власності і своєрідною філософією", яка виразилася, наприклад, у небажанні президента CEFC Чан Чауту зустрічатися з керівництвом "Роснефти" під час свого недавнього перебування в Москві (з-за нібито перенасиченого графіка). А ЗМІ повідомляють про грандіозні спільних планах двох компаній. Наприклад, про нарощування "Роснефтью" на 10 млн т. постачання нафти в КНР в наступному році. Правда, тут же обмовляються, що транспортних можливостей для цього поки немає.
Неясності в ситуацію додав Reuters, взагалі охарактеризував китайську компанію як потенційного банкрута, так як вже анонсований кредит на купівлю у катарців 14,16% акцій "Роснефти" доведе борг CEFC до 160 млрд юанів (близько $24 млрд) при тому, що активи китайської компанії оцінюються в 169 млрд юанів. Але, мабуть, для "Роснефти" такий партнер здається цілком прийнятним. Адже у неї самої борги на кінець першого півріччя цього року виросли до $37, 5 млрд і виростуть ще: днями компанія оголосила про розміщення облігацій на суму в 1 трлн рублів (більше $17 млрд).
І ось тут починається найцікавіше. Як з'ясувалося, заявлений раніше кредитором цієї угоди Китайський банк розвитку приєднається до неї лише на наступних етапах. А початковий кредит CEFC в $5,1 (за іншими даними в 6,7) млрд, відсутніх китайцям для збору необхідної суми в $9,1 млрд, надасть російський державний банк ВТБ. Чому не тільки "з'їсть" майже всі свої вільні фінанси, але і піде врозріз з побажаннями російського президента, негативно ставиться до участі російських державних банків у приватизації російських активів. До того ж ВТБ піде проти волі Володимира Путіна вже вдруге, адже саме він рік тому першим надав кредит катарско-швейцарському консорціуму на покупку акцій "Роснафти". Італійський банк тоді не поспішав з наданням своїх грошей, а Кремлю потрібно було відрапортувати про прийнятному дефіцит бюджету-2016 у 3,7%.
Тому багато хто задається питанням: навіщо всі ці складності з незрозумілих інвестором і не нравящимися "Самому" умовами угод. І називають три основні версії того, що відбувається.
Найбільш часто звана версія причин "скидання" катарським QIA акцій "Роснефти" - їх "токсичність", з-за якої італійський банк не зміг залучити собі нікого в поміч по кредитному обслуговуванню угоди (він вів переговори про перепродаж катарських зобов'язань по ній з більш ніж десятком банків, але ніхто не хоче ризикувати). А адже майже рік тому вони такими не здавалися. Росія і ряд її партнерів на Заході переконали самі себе в тому, що після приходу Дональда Трампа в Овальний кабінет санкції знімуть чи не першим президентським указом.
Сама операція відбувалася під дзвін келихів Жириновського, праздновавшего перемогу "Трамп-наша", а вже після її укладення інформаційний виття "санкціям кінець" підхопило дуже багато ЗМІ, в тому числі і на Заході. Але "порядок побив клас". Незважаючи на всю "красу гри" кремлівських чекістів, Трамп став не смертельною ін'єкцією засудженому Москвою Заходу, а навпаки - щепленням. Болючою, що змусила "відлежатися", але все ж щепленням, вже не дала популистической зарази перемогти в ключових органах західного політичного тіла - Нідерландах, Франції та Німеччині. Та й місце ін'єкції - США - початок з такою швидкістю виробляти антитіла (в тому числі і санкційні), що під загрозою знищення (хоч і не скорого) виявився не тільки вірус, але і його кремлівське джерело. В таких обставинах зв'язуватися з російської енергетикою, окремим рядком згаданої в нових санкционных американських законах, можуть лише згадані в цих законах Іран і КНДР. Або КНР, в силу економічної мощі, яка вважає себе трошки "рівніші за інших" в геополітичному "Скотному дворі" (але і китайці перестрахувалися, діючи через компанію з невизначеними репутацією і майбутнім).
Друга версія: китайці і були початковими покупцями, а весь галас про "участю європейських партнерів" затівалася саме для демонстрації моральної готовності Заходу до швидкого зняття санкцій. Але замість тривалого (про те, що їх не знімуть моментально, в Кремлі усвідомлювали) процесу скасування санкцій теж почався тривалий процес їх посилення з-за втручання РФ в американські вибори, став черговою ланкою в ланцюзі російських помилок, розпочатої з анексії Криму. І ось "токсичні" акції вже починають обпалювати пальці їх тимчасовим власникам, а у CEFC грошей на їх викуп не вистачає, і Банк розвитку Китаю потрібну суму ще не зібрав. Адже цілком можливо, що "європейські партнери" повинні були рахуватися покупцями частини "Роснефти" до того часу, поки реальні інвестори не почали б повертатися в РФ. Тому і поспіх, і нове залучення грошей із державного російського банку всупереч царської побажанням.
Ну і третя версія, яка може частково пояснити і те, чому глава CEFC не знайшов часу на зустріч з керівництвом "Роснефти". Вона полягає в тому, що і ця китайська компанія не є остаточним покупцем пакета. А їм все те ж російська держава в особі належить йому ВТБ (може, поки що, а потім той же "Роснефтегаз" їх викупить назад). Можливо, CEFC вже не є остаточним покупцем - тобто спочатку такою була, але із-за посилення "токсичності" пакету в світлі нових американських санкцій вирішила все-таки їм не ставати. І просто дограє свою роль у виставі зі злегка зміненим фіналом. А може, взагалі таким не була.
Тобто через деякий час після виділення кредиту ВТБ і купівлею за рахунок акцій китайцями послідує повідомлення то про банкрутство CEFC, то про нездатність виконати зобов'язання саме по цій угоді, так як китайський банк не зможе допомогти з перекредитуванням. Результат - повернення акцій у "рідну гавань", супроводжуване повідомленнями російським телеглядачам, що Росія і акції повернула, і грошики якусь заробила, хоча в реальності все може бути навпаки (ну це, звичайно ж, якщо в російських телеефірах, зайнятих обговоренням українських подій, на це знайдеться час, так що цілком можна чекати "анонсування" повідомлення про повернення акцій "в гавань" загостренням на фронті або яким-небудь резонансним терактом в Києві).
Аргументом на користь версії про "кругообігу" акцій з їх поверненням Кремлю є постать головного продвигателя приватизації частини "Роснефти" - голови цієї компанії Ігоря Сечіна, що вважається багатьма другий за впливовістю фігурою в РФ. У багатьох статтях (у тому числі аналітичних) і вельми цікавою книгою Михайла Зигаря "Вся кремлівська рать" він зображується як патріот-державник, затятий противник приватизації російських енергетичних активів, а тим більше іноземцями. І саме цим пояснюється його атака на "ЮКОС" Михайла Ходорковського в 2003 р.: акції найбільшої на той час енергокомпанії РФ нібито планувалося "піти" західним компаніям.
Тому його активність у приватизації держпакету акцій "Роснефти" відразу ж викликала підозри та версії, що держкомпанія в кінці кінців "сама себе викупить". І усунення Улюкаєва - супротивника перекладання грошей з однієї державної кишені до іншої, як це сталося у справі приватизації "Роснефтью" теж державної "Башнефті" - в даному контексті виглядає мають на меті прибрати його подалі від цього "кругообігу". Про що свідчить і запис "взяткодавательного розмови", в якій Сєчін ні слова не сказав про майбутніх покупців, а лише розповідає про проблемності азіатських партнерів: китайців, японців, індусів.
А адже розмова мала місце в середині листопада минулого року, в той час як приватизаційна угода була укладена на початку грудня. Що дає всі аргументи припустити: Сечіну вже були відомі майбутні покупці, адже за угодою такого рівня в той момент повинні були б йти інтенсивні переговори. А ось Улюкаєв нічого не відав, хоча його вже повинні були б до того часу повідомити, але, мабуть, Сєчін цього і не планував: знав, що з його кабінету міністр відправиться точно не свій, а в слідчий.
Але є і версії про те, що "державницький" імідж Сечіна дещо перебільшений, принаймні в останні роки, наступні за його другим шлюбом. Більше року тому російські ЗМІ почали публікувати матеріали про розкішних вояжах Ольги Сєнчіною на розкішній яхті вартістю в $150 млн. Сєчін проти цих ЗМІ судився, суди вигравав, але публікації (навіть в Росії) не припинялися. У цьому контексті і багаторазове (ВТБ - італійський банк - катарско-швейцарський консорціум - знову ВТБ - китайська CEFC - а потім знову ж ВТБ, тобто російська держава) перепродавание 10-мільярдного (в доларах) пакета акцій "Роснефти" не може не викликати підозр. Наприклад, в тому, що в ході цих перепродажів до чиїхось рук не прилипне мала дещиця. Тим більше що китайці вже заявили про купівлю у катарців пакета акцій з 16% премією над середньомісячної ціною акцій "Роснефти", а це вже викликало обережний гомін російських ЗМІ: кредит ВТБ потенційного банкрута явно включає в себе і її. І якась її частина приєднається "блудного трильйону" доларів, вивезених російською елітою з вічно встає з колін країни (з такою елітою і не дивно).
І зростанням подібних підозр сприяє недавній скандал навколо "Роснефти". У травні Олексій Навальний повідомив про намір "Роснефти" закупити різноманітного начиння на 5 млн руб. зокрема, срібних чайних ложечок вартістю 15 тис. руб. кожна, склянок для води на 11,7 тис. руб., икорниц по 83 тис. руб. і пледів по 124 тис. руб. за штуку. Через місяць Ігор Сєчін заявив, що скасував цю пахне "відкатами" закупівлю, як тільки про неї дізнався. Але все одно "осад залишився", тим більше що первісна реакція "Роснефти" була дещо іншою: глава її прес-служби Михайло Леонтьєв накинувся на обвинувачів з питаннями: "Невже сам Навальний жере руками і витирається рукавом?". При цьому він називав закупівельні ціни на "предмети інтер'єру" розумними, відзначаючи необхідність якісної посуду на повітряному судні, на якому літають топ-менеджери і партнери "Роснефти". Навряд чи він так розпинався б на захист недбайливої далекосхідної "дочки" держкомпанії, на яку вина за скандал була покладена Сечіним. А не заради когось з московського офісу "Роснефти", хто санкціонував цю (і, напевно, не тільки її) закупівлю.
