• USD 27.1
  • EUR 30.6
  • GBP 36.2
Спецпроєкти

Идлибская бійня. Як Україні використати конфлікт Туреччини та Росії в Сирії

Москві доведеться домовлятися з Анкарою, якщо вона не хоче втратити маршруту в Сирію і поставити під загрозу конституційну реформу
Фото: suedtirolnews.it
Фото: suedtirolnews.it
Реклама на dsnews.ua

Ескалація в зоні деескалації (вибачте за мимовільний каламбур) в сирійській провінції Ідліб, яку ніяк не можуть поділити Туреччина і Росія, вийшла на новий, вкрай високий рівень - аж до локального сутички між турецькими та російськими силами. У ніч на 28 лютого турецькі війська зазнали авиаудару біля Бехуна, в результаті якого, як повідомив губернатор прикордонній з Сирією турецької провінції Хатай Рахмі Доган, загинули вже 33 військових і ще 36 отримали поранення, у тому числі серйозні.

Офіційна версія: здійснили атаку сили режиму Башара Асада, однак у Туреччині, хоч і не на найвищому рівні, відповідальність покладають також на Росію. До того ж спікер Мзс РФ Марія Захарова підтвердила, що російська авіація допомагала асадовцам, але, мовляв, тільки для ударів по "терористам" в Ідлібі. Правда, пізніше Москва схаменулася, і російське міноборони заявило, що військові літаки Росії в районі Бехуна не застосовувалися, переклавши всю провину на свого сирійського союзника. І - звичайний для Росії прийом - на самих турків, які нібито змішалися з бойовими порядками підтримуваних ними повстанців (яких і Дамаск, і сама Москва називають терористами), а тому і постраждали, коли урядові сили почали по них бити.

Примітно, що перед атакою на турецькі сили у зовнішньополітичному відомстві Туреччині відбувся третій раунд переговорів з російською делегацією щодо ситуації в Ідлібі. В ході зустрічі турецька сторона, за словами міністра національної оборони Хулуси Акара, продовжила наполягати на відкритті повітряного простору Сирії для своїх військових безпілотників. Москва, очевидно, не погодилася, і її турки планували "дотиснути" сьогодні, причому явно консолідуючи це питання з Вашингтоном. Вчора ж Акар провів телефонну розмову з шефом Пентагону Марком Есперо. Офіційне резюме, як водиться, максимально обтічна. Але міністри не могли не торкнутися теми майбутньої операції в Ідлібі проти військ Асада. Спікер правлячої Партії справедливості і розвитку Туреччини Омер Челік також 27 лютого повідомив, що командування вже завершило підготовку до проведення операції в провінції, якщо Асад не виведе свої війська за межі зони деескалації.

Так що вчорашній удар можна вважати реакцією на ультиматум і спробою зіграти на випередження. Невідомо, чи в курсі була Москва. Не виключено, що атака стала наслідком надмірної поспішності, якщо не паніки, оскільки наївно було б вважати, що турків можна було зупинити таким чином. На ділі ж все обернулося серйозними наслідками як для Асада, так і для Росії.

Глава управління по зв'язках адміністрації Ердогана Фахреттин Алтун повідомив, що турецькі війська завдали удару у відповідь по всім відомим Анкарі позиціях сирійським урядовим силам, в тому числі в Латакії, де розташована одна з російських баз. Турецькі ЗМІ, зокрема, державне Anadolu з посиланням на джерела в ЗС, повідомляють, що асадовцев - бронетехніку, живу силу, штаби і склади - "прасували" всю ніч. Daily Sabah, в свою чергу, пише, що на сході Ідліб був знищений конвой сил Асада. Втрати сирійської сторони поки не озвучуються. Замість цього Anadolu наводить статистику за останні 17 днів: 1709 солдатів режиму Асада, 55 танків, три вертольоти, 18 одиниць бронетехніки, 29 гаубиць, 21 вантажівка, чотири кулемети ДШК, шість складів боєприпасів і сім мінометів.

В Анкарі заметушилися

Реклама на dsnews.ua

Паралельно з військовими діями в Сирії і Туреччини кипить робота в політико-дипломатичному напрямі. Відразу після атаки Ердоган скликав екстрену нараду в адміністрації, яка тривала дві години. По його закінченні позицію Анкари озвучив віце-президент Фуат Октай, який заявив, що "глава терористичного держави" Башар Асад і його союзники заплатять високу ціну. Прямо Росію ні президент, ні віце-президент, втім, поки не звинуватили. Але цього слід очікувати, якщо Туреччина зможе ідентифікувати літаки, що брали участь в атаці.

Турецькі чиновники, втім, вже загрожують Росії наслідками. Так, член президентського комітету з безпеки і зовнішньої політики країни, радник Ердогана Месут Хакі провів екскурс росіянам в історію: Туреччина воювала з Росією 16 разів і готова "до чергової війни". "У Росії 25 млн мусульман, Росія буде розчленована зсередини", - додав Хакі. Свої погрози в Туреччині підкріпили оперативно організованою акцією протесту під будівлею генконсульства РФ у Стамбулі, учасники якої вигукували такі гасла: "Полеглі безсмертні, єдина Батьківщина", "Росія - вбивця, Путін - вбивця", "Вбивця Путін понесе покарання", "Сирія стане для Росії могилою".

Разом з цим Анкара також "підтягує" партнерів по НАТО. Челік вчора оголосив про початок консультацій з Альянсом, оскільки атака в Ідлібі, мовляв, є нападом режиму Асада "на міжнародне співтовариство". "Північноатлантичний альянс повинен підтримати Туреччину", - сказав він.

Консультації почалися з телефонної розмови міністра закордонних справ Туреччини Мевлюта Чавушоглу з генеральним секретарем НАТО Йенсем Столтенбергом. Правда, деталі розмови не призводять поки ні в Анкарі, ні в прес-службі Організації Північноатлантичного договору. Втім, Анкарі, з усією очевидністю, не вдасться задіяти ст. 5 Договору про колективну оборону (напад на одного члена НАТО розцінюється як напад на всіх), адже турецькі сили зазнали удару поза території країни й у ході операції, яка не має мандата НАТО. Грубо кажучи, в очах союзників турецькі військові в Ідлібі - "ихтамнеты". Що і підтвердила постпред США при НАТО Кей Бейлі Хатчінсон: "Ми говоримо про те, як допомогти людям в Ідлібі... Це дуже складна ситуація, і вона розвивається швидко".

Але підтримку - дипломатичну і політичну - туркам союзники, щонайменше Сполучені Штати, все ж нададуть. Постпред США, але вже при ООН Келлі Крафт підкреслила необхідність заборонити польоти літаків ВКС РФ і ввести обмеження на дії сил Асада.

Небажання НАТО вдаватися до 5-ї статті, втім, було легко передбачити. Тому-то Анкара, повідомив Reuters високопоставлений турецький чиновник, припиняє утримувати на кордоні сирійських біженців, які прагнуть потрапити в країни Євросоюзу. Таким чином, граючи на міграційних страхи Європи, і провокуючи новий криза, Туреччина примушує ЄС до підтримки.

Бути чи війні

Ключовою на даний момент питання - буде чи Туреччина оголошувати війну дамаського режиму. І якщо буде, то яку позицію займе Москва як головний ляльковод Башара Асада. Ситуація складається далеко не на користь Росії з ряду причин. По-перше, щоб не допустити розгрому в вірогідною локальній війні, Кремлю доведеться або розширювати зону конфлікту, або вивішувати білий прапор. Пішовши на ескалацію, Росія зіткнеться з серйозними логістичними проблемами для своєї угруповання в Сирії. Варто відзначити, що ще 23 лютого оглядач Habertürk Мухаррем Сарыкая передрікав перекриття для російських кораблів проток Босфор і Дарданелли. Його прогноз може стати реальністю, якщо Анкара таки оголосить війну Дамаску, спираючись на ст. 20 і 21 Конвенції Монтре.

При такому сценарії - з закритими протоками - контингент Росії залишиться без регулярного постачання, яке їй потрібно буде в надлишку, якщо турки почнуть залітати в гості в Хмеймим і Латакію. Транспортна авіація Росії не в тому стані на сьогодні, щоб в повній мірі компенсувати втрату головної транспортної артерії з Чорного моря в Середземне. Максимум - це забезпечення російських військ продуктами харчування і медикаментами.

По-друге, на відміну від Путіна, у Ердогана руки не пов'язані в політичному плані. Вибори в Туреччині пройшли, такі, загальнонаціональні (президентські, парламентські) відбудуться у 2023 р. У той же час Путін затіяв конституційну реформу, голосування щодо якої може пройти, за даними ЗМІ, 22 квітня, тобто в день народження Леніна (символічно). До того ж в поточному році відбудуться вибори у місцеві органи влади, які повинні стати генеральною репетицією для нових проектів Кремля перед виборами в Держдуму в 2021 р.

Щоб провернути цю конституційну аферу, Кремлю потрібні стабілізаційні ресурси, включаючи соціальні подачки для населення. У разі локального конфлікту з Туреччиною економіку доведеться мобілізувати, а це загрожує націоналізацією, новими податками і т. п. Брати на це гроші доведеться все тих самих соціальних програм. А впевненості в тому, що електорат на референдумі дасть добро на конституційну реформу, у Кремля немає. Інакше навіщо було б йому плодити нову ботоферму за участю уряду Москви і Ощадбанку. Якщо Кремлю доведеться затягнути росіянам ремінь тугіше, є шанс, що переформатування Путіним держави провалиться.

Власне, тому Москва буде всіма силами прагнути до відновлення паритету з Анкарою або встановленню якогось нового балансу. Благо Туреччині теж загострення ні до чого. В цьому сенсі нинішня ситуація аналогічна тій, що склалася після знищення "заблукав" у турецькому небі російського Су-24. Правда, цього разу боку обійшлися без витримування паузи: телефонна розмова між Путіним і Ердоганом і домовленість про швидкої зустрічі вказують на те, що подальше загострення, якщо таке відбудеться, швидше за інерційним, ніж плановим. Ердогану не потрібно скидати Асада, він домагається всього лише контролю над Идлибом. Путіну не потрібна війна з Туреччиною - йому потрібна стабілізація режиму Асада. Так що зараз сторони турбує одне - посилення переговорної позиції звичним обом методом локального загострення.

Пора втрутитися Києву

Україні необхідно максимально використовувати це загострення до своєї вигоди і користуючись, м'яко кажучи, скрутним становищем Москви, пора піти на підвищення ставок.

До недавнього часу українські високопосадовці (Вадим Пристайко, Андрій Загороднюк) давали різні, часто протилежні оцінки тим же Мінськими угодами. Такий настрій дозволяло Києву зберігати деякий простір для маневру в комунікаціях - як внутрішніх, так і зовнішніх. Тепер же має сенс перейти до уніфікованої позиції. А саме на дипломатичному рівні і під будь-яким приводом (круглі столи, інтерв'ю європейським ЗМІ) розвинути бурхливу діяльність щодо переговорів у нормандському форматі, зокрема, щодо можливого зриву такої зустрічі. Це виправдано тим, що, судячи з усього, у президента Франції Еммануеля Макрона не проти посадити за стіл переговорів ватажків фейкових республік, якщо вірити депутату від ОПЗЖ Олегу Волошину. До цього моменту зривом зустрічі шантажувала Україну Росія. Тепер же є шанс помінятися ролями, паралельно активно працюючи з європейськими лідерами. В розмові з якими слід акцентувати увагу на ситуації в Ідлібі в контексті недоговороздатності Москви, а тим більше - її поплічників.

І, схоже, у Міністерстві закордонних справ України таким підвищенням ставок, як раз і зайнялися, коли висловили співчуття Анкарі у зв'язку із загибеллю її військових у Сирії. Причому підкресливши солідарність з НАТО в оцінці того, що сталося. Важливо те, що в заяві Мзс, крім режиму Башара Асада, Росія, чи не вперше за час роботи команди Зеленського, офіційно називається винуватцем ескалації. Це не якісь абстрактні "окупанти", про які говорив Володимир Зеленський, коментуючи обстріл позицій ОС на Донбасі 18 лютого. Адже додаючи Москві головного болю ще на одному фронті, Київ може змусити її більше напружуватися і, відповідно, витрачати дорогоцінні ресурси. Так, Москві їх вистачить, але поступитися що-небудь все ж доведеться. І Україні, і Туреччини.

    Реклама на dsnews.ua