• USD 28.4
  • EUR 33.8
  • GBP 38
Спецпроєкти

Головне — маневри. Що означає карабаське перемир'я, досягнуте в Москві

На зміну генерального наступу в Карабаху грядуть локальні операції на тлі інтенсивної інформаційної війни

Міністр закордонних справ Азербайджану Джейхун Байрамов, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров і міністр закордонних справ Вірменії Зограб Мнацаканян на тристоронніх переговорах/Прес-служба МЗС РФ
Міністр закордонних справ Азербайджану Джейхун Байрамов, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров і міністр закордонних справ Вірменії Зограб Мнацаканян на тристоронніх переговорах/Прес-служба МЗС РФ
Реклама на dsnews.ua

За минулі вихідні ситуація в Карабаху кардинально змінилася. У п'ятницю, 9 жовтня, по настійним проханням вірменської сторони, глави МЗС Азербайджану та Вірменії були усаджені за стіл перемовин, і домовилися про перемир'я з 12.00 суботи. Посередником у перемовинах між Джейхун Байрамовим і Зограб Мнацаканяном виступив глава МЗС Росії Сергій Лавров.

Перемовини йшли важко, так що навіть після 10-ї години торгу перемир'я вийшло бутафорським. Сторони погодили припинення вогню для обміну полоненими й тілами загиблих, а також домовилися продовжити погоджувати подальше припинення вогню і приступити до мирних переговорів, підтвердивши незмінність посередництва Мінської групи ОБСЄ. І тут же звинуватили один одного в порушенні перемир'я вже через п'ять хвилин після його початку — о 12.05. суботи, 10 жовтня.

У підсумку повноцінне припинення вогню так і не настало, а обидві сторони продовжують звинувачувати один одного. І навіть у тому, що інтенсивність бойових дій, нібито знизилася, теж не дуже віриться.

Найбільш значущі бої йдуть зараз за міста Джебраїл і Гадрут. Влада невизнаної Нагірно-Карабахської Республіки (НКР) заявила, що азербайджанські війська за станом на 12 жовтня намагаються захопити Гадрут, який за повідомленнями азербайджанської сторони раніше вже був нею зайнятий. Ільхам Алієв навіть заявив про намір особисто приїхати в обидва звільнених міста.

Наскільки можна судити про реальну ситуацію, підсумовуючи суперечливі відомості, за Гадрут йдуть зараз зустрічні бої. Вірмени поки утримують більшу частину домінующих над містом висот, що не дає азербайджанцям вибити їх з Гадрута остаточно. Місто знаходиться в ущелині, зелень ще не опало, забудова щільна — все це сильно нівелює азербайджанський технічна перевага, зводячи бій до боротьби піхотних підрозділів, в якій оборонці вірмени мають ряд переваг. Схожа ситуація склалася і в Джебраїлом, але там азербайджанці домоглися кілька великих успіхів.

Отже, в наявності новий поворот: перемир'я без перемир'я. Що він означає?

Азербайджан: Війна на виснаження

Реклама на dsnews.ua

Військовий потенціал Азербайджану, підтриманого Туреччиною, безсумнівно, перевершує потенціал Вірменії і НКР, підтриманих Росією. Як наслідок, найбільш раціональна тактика азербайджанської сторони на першому етапі війни — послідовно вибити важку техніку вірмен. Цьому, наскільки можна судити, сприяє і відсутність у вірмен ефективної ППО.

При всіх можливих шляхах постачання карабаського угруповання оперативно поповнити великі втрати техніки Вірменія не зможе. Так, у даний час вірменські літаки, які Грузія зобов'язана пропускати через свій повітряний простір, перекидають в Єреван легке озброєння і добровольців. Не виключено, що вірменський авіапарк найближчим часом поповниться і декількома цивільними транспортниками, здатними перевозити важку техніку. Але і це не компенсує дійсно великих її втрат.

Далі, на світовому інформаційному фронті, Азербайджану потрібно представити свої успіхи по максимуму, так як по лінії "інформаційного поділу сторін" і пройде в результаті лінія вже реального припинення вогню. Те, що на якомусь етапі реальне перемир'я буде укладено, і ситуація при цьому залишиться половинчастою: щось з окупованих вірменами територій азербайджанці на той час звільнять, а щось ні, — видається єдино можливим варіантом. При цьому Азербайджан зацікавлений, щоб території, що звільнені їм до моменту такого перемир'я, були якомога більшими. Звичайно, будь-яке часткове звільнення Карабаху для Баку лише проміжний етап. Але йому вкрай важливо вийти з першої фази розмороженого конфлікту в тимчасове перемир'я переможцем. При цьому його перемога повинна виглядати якомога більш переконливою.

Причина в тому, що так зване "міжнародне співтовариство" байдуже до територіальної цілісності як Азербайджану, так і Вірменії. Міжнародні бюрократи діють за принципом "нехай сьогодні не стріляють, щоб ми досиділи до кінця свого терміну на посаді, а там хоч потоп". Саме на цьому нехитрому положенні і побудована вся ідеологія "заморожених конфліктів". У кінцевому ж результаті це означає, що міжнародна бюрократія завжди підтримає право сильного, легко переступивши через юридичні формальності. І зараз вона теж підтримає переможця, який готовий продиктувати умови миру — будь-якого миру.

Більш того, ступінь підтримки НКР і Вірменії з боку вірменської діаспори теж буде залежати від успіхів і невдач кожної зі сторін. У разі переконливих перемог Баку діаспора з якогось моменту буде схильна швидше вкластися в переселення тієї частини вірмен, які вважатимуть за краще виїхати, щоб не мати справу з азербайджанською владою, яка повернулася, ніж у підтримці війни, що програється. Це відноситься і до Росії: підтримувати вірмен, які свідомо програють війну, Москва теж не стане. Інше питання, що вона зробить все можливе, щоб Азербайджан отримав на звільненій території якомога більшу за чисельністю і максимально нелояльне до нього вірменське населення — як значимий фактор подальшої дестабілізації регіону.

Але є і ряд проблем, які грають на руку вірменам.

Керівництво НКР знало, що рано чи пізно Азербайджан зробить спробу повернути свою територію — і три десятиліття перетворювало її в укріпрайон. Додамо до цього складний рельєф, а також осінь, за якою наступить зима: хоча зелень спаде, але почнеться зимова негода з характерними для цієї місцевості туманами. Це несприятливо позначиться на діях авіації.

Іншими словами, навіть повне панування в повітрі азербайджанської авіації, перш за все безпілотників, і майже повну відсутність у вірмен важкої техніки не зробить звільнення Карабаху легкою прогулянкою. Ресурси ж Азербайджану теж не безмежні. Існує і психологічний фактор: Баку повинен встигнути взяти тайм-аут раніше, ніж число втрат стане перекривати торжество від перемог над старим ворогом. Саме з цієї причини Баку потрібно дотриматись серединного курсу — з одного боку, не переставати повторювати, що проблему Карабаху може закрити тільки повне звільнення захоплених вірменами територій, з іншого — вести переговори, нехай безуспішні, але, які дають можливість у потрібний момент призупинити наступ, залишаючись у ролі переможця і господаря становища.

Питання про те, чи втримає Азербайджан ініціативу, зараз і вирішується в районі Джебраїла і Гадрута. Азербайджанська сторона прагне зайняти ці міста як найважливіші вихідні пункти для наступу на Карабах з півдня, що дозволить відрізати його від кордону з Іраном. Вірмени, в свою чергу, прагнуть відкинути азербайджанців назад, до Фізулі. До тих пір поки боротьба за Джебраїл і Гадрут не завершена остаточною перемогою однієї зі сторін, ні про яке перемир'я, навіть тимчасове, не може бути й мови.

Вірменія: партія війни проти Пашиняна

Судячи з усього, усунення або, щонайменше, політична ізоляція Пашиняна — одна з ключових умов підтримки, поставлених Москвою керівництву НКР. Військові невдачі накопичують напругу в вірменському суспільстві, і Пашинян, ймовірно, буде призначений їх головним винуватцем: мовляв, якби не він — Росія допомагала б нам рішучіше. Успіхи ж, якщо вони будуть, безсумнівно, припише собі степанакертський клан, який змагається з Пашиняном. Можна також очікувати повернення у вірменську політику Роберта Кочаряна — вихідця з Карабаху, який абсолютно контрольований Москвою.

Проте, Пашинян найближчим часом, ймовірно, всидить. Військова удача мінлива і партії війни краще мати під рукою хлопчика для биття. Однак подальші політичні перспективи "прем'єра з народу" не є видимими.

Що стосується ситуації в Карабасі, то Єреван, безумовно, зацікавлений у перемир'ї, і як можна більш тривалому. Це дозволить вірменам відновити понесені втрати в техніці, а також підірваний кількама невдачами бойовий дух.

Крім того, Вірменія поки більш успішна в інформаційній війні, ніж Азербайджан, причому багато в чому за рахунок добре поставленої роботи з діаспорою. Це також дозволить Єревану витягти більше вигод з перемир'я, ніж Баку. Втім, рівно так само, як армію, Азербайджан зможе переформатувати і ці структури. Цим у період затишшя Баку, ймовірно, і займеться.

Росія і Туреччина: у пошуках рівноваги інтересів

З одного боку, Анкара ясно заявляла про бажаність втручання Росії в ситуацію і підтримала московські переговори, а також досягнуту там домовленість про перемир'я, нехай і чисто формальну. З іншого - турецька позиція залишається незмінною: Вірменія повинна піти зі всіх захоплених нею територій Азербайджану, включаючи Карабах. Підсумовуючи одне з іншим можна стверджувати, що Туреччина хоче спонукати Росію знизити ставки на Єреван і погодитися на роль Баку як майданчика інтенсивного російсько-турецького співробітництва. Найближчим кроком на цьому шляху має стати включення Туреччини в переговори щодо Карабаху, про бажаність чого вже заявив Ільхам Алієв.

Піде чи ні Москва на таку зміну акцентів, сильно залежить від військових успіхів Баку і Єревана. Якщо говорити про теперішній момент — від результату боїв за Джебраїл і Гадрут. Якщо ж говорити про стратегічні перспективи якісно нового співробітництва на Кавказі по лінії Москва-Баку-Анкара, то вони виглядають складно, неоднозначно, але в принципі можуть реалізуватися. Одностороння гра Кремля Вірменією виглядає сьогодні анахронізмом, а паритет з Туреччиною на азербайджанському майданчику, навпаки, обіцяє всім сторонам чималі вигоди. База для зміни курсу також є: у Вірменії, незважаючи на залежність від Росії, зріє невдоволення "дружбою" з Москвою, яка загнала країну в глухий кут. В Азербайджані є російський сектор у школах і інститутах, російський культурний центр, російські газети, передачі по ТБ — нічого подібного немає в Вірменії. Азербайджанські зв'язку з Росією, насамперед економічні, значно більші, ніж зв'язки Росії з Вірменією, а Азербайджану з ЄС або США. Таким чином, Баку, як майданчик для співпраці з Анкарою, виглядає для Москви дуже затишно.

Наскільки можлива така зміна курсу стане ясно по реакції Москви на пропозицію Алієва. Хоча навіть у разі відмови на цьому етапі в подальшому можливі аналогічні пропозиції, від яких Москва вже не зможе відмовитися.

Як така конфігурація позначиться на Україні, сказати сьогодні складно. Але її варіанти і українські реакції на них, безумовно, варто було б прорахувати. Було б тільки кому цим займатися.

    Реклама на dsnews.ua