Капкан правди. Чому Путіна не кличуть в Польщу
Володимир Путін не отримав запрошення від польської канцелярії президента взяти участь у заходах у зв'язку з 80-річчям початку Другої світової війни, що викликало в Кремлі сильне невдоволення.
Втім, про те, що Путіна не запросять, було відомо ще в березні. Прес-секретар президента Анджея Дуди, Блажей Спихальский, заявив тоді, що запрошені лише члени Європейського Союзу, НАТО і представники країн Східного партнерства: Білорусі, Молдови, України, Вірменії, Азербайджану та Грузії. Спихальский підкреслив, що цей вибір не має нічого спільного з історією, а заснований на сучасних критеріях.
Треба сказати, що одностайності в питанні про те, кликати або не кликати Путіна, у Варшаві не було. Ще в лютому заступник міністра закордонних справ Польщі Бартош Ціхоцький, призначений у березні послом в Україну, заявляв, що якщо б канцелярія президента цікавилася думкою Мзс на цей рахунок, то МЗС рекомендував би запросити Путіна. Але канцелярія не звернулася до МЗС з таким питанням. А, оскільки організатором заходу виступала саме вона, то остаточне рішення щодо списку гостей приймав Анджей Дуда, який вважав за краще Путіна не кликати.
Тоді ж, у березні, заступник глави канцелярії президента Павло Муха виступив з більш розгорнутим поясненням, нагадавши, що за Польщі був нанесений подвійний удар, з боку Німеччини та СРСР, відповідно 1 і 17 вересня 1939 р., і що ці дії були узгоджені заздалегідь, в рамках пакту Молотова–Ріббентропа.
Звичайно, Ангела Меркель теж входить в число запрошених. Але, по-перше, Німеччина — член ЄС і НАТО. А по-друге, сучасна ФРН засудила і прокляла нацистське минуле, в той час як Сталіну в Росії споруджують пам'ятники.
У Москві, почувши про березневому відмову, напружилися, хоча тоді ще не сильно. Зрештою, до вересня залишалася сила-силенна часу і все могло змінитися. Звичайно, ситуація вимальовувалася образлива — адже на 70-річчя початку 2 МВ Путіна запрошували, незважаючи на те що це був 2009 р., коли пам'ять про грузинській війні була ще дуже свіжа. Але коли Путіна вперше, починаючи з 2004 р., не запросили на святкування 75-річчя висадки союзників у Нормандії 6 червня 1944 р. в Кремлі неспокійно заворочались. Справа починала бути схожим на ізоляцію, а ізоляція — вічний страх Кремля. На її подолання без роздумів кидають величезні ресурси, а тут, після вдалого повернення в ПАРЄ, раптом такий конфуз.
Зрозуміло, що публічних заяв не було, але, ймовірно, якісь кулуарні запити і прозвучали натяки. І Польща відповіла, вже без еківоків, відкритим текстом. Віце-прем'єр Яцек Сасін, відповідаючи на питання про запрошення Путіна в ефірі Polskie Radio 24, заявив, що "було б недоречно відзначати річницю початку збройної агресії проти Польщі за участю лідера, який сьогодні звертається зі своїми сусідами такими ж методами", а щоб ні в кого вже не залишилося сумнівів, про які методи йде мова, підкреслив, що Путін є "лідером країни, яка здійснює збройну агресію проти своїх сусідів".
Сасін, втім, теж не став йти на загострення і детально розбиратися в датах, нагадуючи слідом за Мухою, що крім 1 вересня 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу із заходу, і 17 вересня, коли СРСР завдав удар по Польщі зі сходу. При цьому східні території були відторгнуті і входять сьогодні до складу Білорусі та України. Це робить дату 17 вересня досить вибухонебезпечною, так що говорити про опір поляків на сході до останнього часу було якось не прийнято. Про героїчну польській обороні Брестської фортеці — справді героїчної, на відміну від сильно роздутою історії з затиснутими в відбитій у поляків фортеці частинами НКВС, які виконували на "визволених" територіях охоронно-каральні функції, заговорили тільки зараз, у самі останні роки. Однак коль скоро розмова розпочато, то він може бути і продовжений...
А якщо він буде продовжений, то річниця вступу СРСР у Другу світову війну, яка відлічується з 17 вересня 1939 р., а не з канонічного 22 червня 1941-го, та й взагалі весь перший період Другої світової війни — така скринька Пандори для Росії, яку їй, право ж, краще зайвий раз не відкривати. Так що відмова від запрошення Путіна можна розглядати не стільки як небажання бачити його у Варшаві, абсолютно, до речі, зрозуміле, скільки як суто делікатний жест. Адже 17 вересня неминуче спливає слідом за першим, а за 17-м тягнеться довга ланцюжок радянських і російських злочинів: від розстріляних в Катині польських офіцерів, трьох львівських в'язниць, набиті трупами при втечі "визволителів" зі Львова в червні 1941-го, до підірваного літака Качиньського.
Проте, в Москві самовпевнено виходили з того, що якщо всі благопристойно сходило в 2009-му, то, може, і навіть має зійти і зараз, а значить, треба домагатися запрошення. Оскільки Росія — це вам не якась тварюка тремтяча, а така тварюка, яка має право, ну, або щось у цьому ж дусі.
Коли ж у запрошенні було відмовлено вже остаточно, притому з принизливою публічністю, Путін, ймовірно, зробив над Сергієм Лавровим якісь дії, від яких російський МЗС вибухнув верескливим скривдженим гавкотом: мовляв, рішення Польщі відзначити 80-ту річницю Другої світової без участі Росії є черговий прояв "викривленого світогляду польської адміністрації, яка на догоду швидкоплинним політичним "пріоритетів" систематично фальсифікує літопис Другої світової війни та післявоєнного періоду".
Разом з тим, об'єктивно підходячи до питання, не можна не визнати, що і в російському підході є велика частка істини. Адже без участі СРСР, правонаступником якого оголосила себе Росія, ніякої Другої світової війни взагалі могло б не бути. Так що в Москві, наполягаючи на запрошення Путіна, багато в чому мають рацію. Зрештою, чесне прочитання історії — найкраща гарантія від повторення її неприємних сторінок. Навіщо ж ухилятися і замовчувати про неприємні епізоди, перетворюючи захід в черговий протокольний ребус, коли і запросити не можна, і не запросити не можна?.. Брав участь СРСР? Так, брав участь. РФ оголосила себе спадкоємицею СРСР? Так, оголосила. Путін вам хтось: президент Росії або...? Ну ось. Всі ж прекрасно знають, хто такий Путін. Значить, і треба його запрошувати, і немає тут жодних питань.
Інше питання, як буде обставлено це запрошення, і які речі будуть звучати в Вестерплятте та Варшаві, де пройдуть основні заходи. Але, якщо вже в Москві так наполягають, то треба кликати росіян, і проводити всі заходи з повною повагою до історичної пам'яті, ставлячи її вище дипломатичних недомовок. Зокрема, з цитуванням і з репринтной передруком передовиць радянських газет, присвячених вторгнення Німеччини в Польщу. В них можна прочитати багато цікавого навіть сьогодні, через 80 років!
Крім того, з поваги до Росії, і до її ролі у 2 МВ, можна було б провести і окремі заходи 17 вересня — як на сучасній східному кордоні Польщі, так і, за погодженням з Києвом і Мінськом, на старій радянсько-польському кордоні. Особливу увагу можна було б приділити Брестської фортеці, торкнувшись також подальшу долю її захисників у радянському полоні.
Слід було б згадати і про те, що в Росії, на відміну від Німеччини, як і раніше пишаються цим періодом своєї історії, а Сталін у свідомості росіян б'є рекорди популярності. Звичайно, далеко не факт, що чесний, без підтасувань, опитування про ставлення німців до особистості Гітлера в сучасній ФРН не приніс би сюрпризів, але, в будь-якому випадку, популярність Адольфа Алоизовича була б сильно нижче популярності Йосипа Віссаріоновича.
Чому б і ні, справді? Чому не піти таким шляхом, і не провести заходи в такому ключі, з чесним історичним підходом, без замовчувань? Чому б, у цьому випадку, не запросити на них Путіна?
І, головне, адже і час ще є. Зовсім не пізно ще все переграти і поправити і написати в Москву, визнавши, що так, помилилися і ось вам запрошення, чекаємо. Головне при цьому — не розкривати всі карти заздалегідь, залишивши місце для невеликих сюрпризів, так, щоб і Путін, і Лавров не занудьгували від офіційного протоколу, а, навпаки, збадьорилися, відчувши себе в центрі загальної уваги.