• USD 28.2
  • EUR 34.1
  • GBP 38.5
Спецпроєкти

Київський ген, тінь Маккейна і поступка Півдню. Кого Байден включить в свою команду

Ймовірні кадрові призначення в адміністрації Джо Байдена вселяють надію на повернення статус-кво в міжнародній політиці. В тому числі на українському напрямку. І Кремлю це навряд чи припаде до вподоби

Обраний президент США Джо Байден
Обраний президент США Джо Байден / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Отже, обраний президент США Джо Байден визначився зі своєю зовнішньополітичною командою — і склад її був досить передбачуваний.

Правда, спочатку необхідно зробити два уточнення.

Патріарх-кадровик

По-перше, не факт, що саме в такому складі ці три ключові чиновники — держсекретар, радник з національної безпеки і повноважний представник США в ООН — дотягнуть до фінальних кабінетних призначень. Адже двоє — глава зовнішньополітичного відомства і посол в ООН — проходять крізь профільний комітет Сенату, а доля більшості у верхній палаті Конгресу визначиться тільки на початку січня, після другого туру двох сенатських гонок в Джорджії. Для мінімальної більшості у цій ключовій для законодавчого і контролюючого процесу в США палаті демократам необхідно виграти обидві — а це з сьогоднішнього дня виглядає не дуже ймовірно.

Втім, мабуть, обраний президент врахував цей момент, оскільки кандидатура Сьюзен Райс, яка спочатку називалася на посаду держсекретаря, для республіканців була б явно неприйнятною: до неї, на пару з Хілларі Клінтон, приклеїли ярлик відповідальності за вбивство американського посла Крістофера Стівенса в вересні 2012 р. в Бенгазі. Звідси, частково, і вимушена заміна — кандидатура Ентоні Блінкена, яка називалася серед інших.

По-друге, очевидно, що Байдену в його специфічному становищі патріарха партії (все-таки в такому віці і з таким багаторівневим досвідом американські лідери раніше не приходили — в звичайному сценарії претендент завойовує партію як би наскоком, висуваючись на праймеріз) необхідно примирити угруповання всередині цієї величезної структури.

Звідси реверанси в бік ультралівих — кандидатура в представники США в ООН, афроамериканка Лінда Томас-Грінфілд, і в бік помірного "клану Клінтонів" — кандидатура радника з національної безпеки Джейка Саллівана. При цьому всі перераховані вище пройшли ієрархію президентського апарату і/або Держдепартаменту, балансують покоління, течії і географію партії. Слід віддати належне Байдену: він підтвердив репутацію відмінного кадровика.

Реклама на dsnews.ua

Тепер — про всіх трьох детальніше, хто вони і чого від них чекати?

Всі дороги ведуть до Києва

Ентоні (Тоні) Джону Блінкену 58 років, він уродженець міста Нью-Йорк і представник відомої дипломатичної династії. Батько, випускник Гарварду і пілот ВПС в роки Другої світової війни Дональд Блінкен, — в минулому інвестиційний банкір, голова наглядової ради університету штату Нью-Йорк і посол США в Угорщині (1994-1997) в критичний момент угорських реформ. Дядько, Алан Блінкен, — посол США в Бельгії в 1993-1997 рр. Прадід — уродженець Києва Меїр Блінкен — відомий письменник і публіцист на ідиш.

Тоні деякий час ріс і вчився у Франції, живучи в сім'ї вітчима, впливового міжнародного юриста з питань Голокосту, уродженця Польщі Самуїла Писара.

Загалом, навіть на ранній стадії ліберальний інтервенціонізм як бекграунд майбутнього держсекретаря вгадується досить легко. Сам він теж юрист — позаду перша ступінь в Гарварді і Колумбійському університеті в федеральній столиці, Вашингтоні, де (а також в Парижі) він деякий час практикував право.

Політична кар'єра Тоні Блінкена починається в 1988 р., коли він працював в кампанії демократа Майкла Дукакіса, який розгромно програв в тому році Джорджу Бушу-старшому. Одним з інших героїв тієї кампанії якраз і був Джо Байден. А на роботу в Білий дім Тоні Блінкен вийшов уже в 1994 р. при Біллі Клінтоні — цілих сім років він входив до складу апарату Ради з національної безпеки при президенті США.

Зокрема, він працював спеціальним помічником президента і керівників ради з написання промов (загалом, був спічрайтером Клінтона з питань зовнішньої політики). Наприкінці 90-х Блінкен — директор управління Ради з європейських та канадських справ. Практично всю епоху президентства Джорджа Буша-молодшого Тоні Блінкен очолював кадрове управління сенатського комітету у закордонних справах.

Друге пришестя в Білий дім Блінкен здійснив в 2008 р. — весь перший термін Барака Обами він служив радником з національної безпеки Джо Байдена (тодішнього віцепрезидента), потім — рівно два роки заступником радника з національної безпеки вже президента. Нарешті, остання до нинішнього часу урядова посаду Тоні Блінкена — заступник держсекретаря США, з неї він і пішов в опозицію взимку 2017 р. Після займався приватним консультуванням у власній лобістській фірми, з якої пішов для участі в президентській кампанії Байдена.

Блінкена можна назвати зовнішньополітичним яструбом, який спокійно відноситься до інтервенціоналізму і погано — до диктаторів. Він запам'ятався тим, що публічно називав Володимира Путіна міжнародним злочинцем, і зіграв помітну роль у формуванні політики санкцій проти Росії, а також в будівництві всієї системи американського впливу при президентах-демократах на Близькому Сході і в Афганістані.

Українські дипломати добре познайомилися з Блінкеном в період після Революції гідності, так що ветеранам зовнішньої політики Києва до нього звикати не доведеться. Неприємних сюрпризів для України від нього годі й очікувати (хіба що грає на гітарі і його дві пісні можна знайти на відомому ресурсі — і незграбна спроба цим скористатися може поставити Київ в незручне становище). Тепер цікаво скоріше, ким будуть закриті інші вакансії в керівництві нового Держдепартаменту.

Все в сім'ю

Джейку Джеремі Саллівану, висунутому обраним президентом на посаду радника з національної безпеки, днями виповниться 44 роки. Уродженець штату Вермонт (кивок сенатору Берні Сандерсу), що виріс в Міннесоті (кивок сенатору Емі Клобушар), Салліван — випускник юрфаку Єльського університету і Оксфорда — політолог-міжнародник. Можна сказати, що Салліван все життя працює за фахом — зокрема, в інституті Брукінгса він був помічником Строуба Телбота, який формував зовнішню політику США на пострадянському просторі в епоху президентства Клінтона.

Свою кар'єру Салліван починав в суддівських апаратах і в викладанні, але потім став головним юрисконсультом сенатора від штату Міннесота (і недавнього кандидата в висуванці від Демократичної партії на президентських виборах) Емі Клобушар, яка, природно, ввела Саллівана в коло Клінтонів.

У виборчій кампанії 2008 р. саме Салліван готував спочатку Хілларі Клінтон, а потім і Барака Обаму до дебатів. При держсекретарі Клінтон Джейк Салліван зайняв посаду заступника начальника апарату Держдепартаменту і директора управління політичного планування. У 2013 р. він змінив Тоні Блінкена на посаді радника з національної безпеки при віцепрезидентові Байдені.

Про Саллівана, зокрема, відомо, що він мав відношення до планування американської зовнішньої політики на сирійському, лівійському і бірманському (М'янма) напрямках. Також стверджувалося, що Салліван разом з іншими чиновниками зовнішньополітичної команди Обами-Байдена займався питаннями, пов'язаними з іранською ядерною угодою.

З 2014 р. Салліван займався приватною практикою, зокрема в Лондоні, а також працював в мозкових центрах (таких як Карнегі, чий нинішній керівник посол Бернс теж може отримати якийсь пост в новій адміністрації) і консультував виборчі кампанії.

Одружений Джейк Салліван на Меггі Гудлендер, колишній старшій політичній радниці сенаторів Джо Лібермана і Джона Маккейна. Так що, як бачимо, "все в сім'ю". В цілому, незважаючи на специфічне ставлення в неоконсервативних (у зовнішній політиці) колах до фонду і центру Карнегі, який занадто глибоко і активно займався пострадянською Росією, в зв'язку з чим, скажімо чемно, нерідко відзначений у надмірній до неї м'якості.

Але навряд чи це стосується особисто Саллівана, який провів багато років з Клінтон і Байденом, а крім того, який постраждав від злому російськими хакерами серверів Демпартії в якості штабіста Клінтон. Чи можна говорити про те, що це призначення веде до перегляду політики США щодо Ірану — сказати важко. Але те, що Вашингтон буде прагнути до більшого консенсусу з європейцями на перському напрямку, є тезою сучасної доктрини Демпартії. Путіну ж це явно нічим не допоможе.

У порядку компенсації

Нарешті, кандидатом в постійні представники США в Радбезі ООН названа Лінда Томас-Грінфілд, 68-річна уродженка штату Луїзіана — людина для Держдепу теж не нова. У 2004-2006 рр., тобто при президенті Буші-молодшому, Томас-Грінфілд служила помічницею заступника держсекретаря (Коліна Пауелла, потім Кондолізи Райс) з питань демографії, міграції та біженців.

У 2008-2012 рр. вона була послом США в Ліберії, а в другому терміні Барака Обами очолювала кадрове управління дипломатичної служби США. У 2017 р. Томас-Грінфілд потрапила під "чистку", влаштовану Трампом в Держдепартаменті, так що тепер, можна сказати, отримає своєрідну компенсацію.

Крім власне африканських питань (якими США, допустивши на цей багатий і неспокійний континент китайців і росіян, знову будуть займатися) і розбирання завалів у нинішній міграційній політиці, Томас-Грінфілд в силу призначення повинна служити символом уваги нової адміністрації до голосуючого за республіканців Півдня (при тому, що другий ступінь вона отримувала вже в Вісконсині). Як (і якщо) вона буде проводити американську лінію в Радбезі, сказати поки важко, оскільки така лінія є колективним продуктом.

Підводячи підсумок, слід звернути увагу на те, що Байден в своїх призначеннях покладається в першу чергу на досвід, системність і потенціал особистої взаємодії, що добре (публічні політики і фріки на ключових посадах порядком набридли за ці чотири роки). У той же час закоцюрбленість бюрократичних процедур може дещо затягнути деякі політичні процеси.

Разом з тим в тому, що хвилює Київ, а саме в оцінці і відповідях на російсько-український збройний конфлікт — на сьогоднішній день неможливо побачити будь-яких ризиків або девіацій з американської сторони, яка в свою чергу пережила вторгнення путінського кримінально-терористичного режиму у внутрішню політику США. Схоже, питання відповідності — за рівнем адекватності і професіоналізму — тепер може бути задане саме українській стороні. На щастя, поки що ця відповідність зберігається на рівні МЗС і РНБОУ, а як буде далі — подивимося.

    Реклама на dsnews.ua