• USD 27.7
  • EUR 33.4
  • GBP 38.5
Спецпроєкти

Екологічний піар. Як кліматичний саміт перетворився на ярмарок марнославства

Білий дім вирішив піти далі "Паризької угоди" і задати тон глобальній екологічній політиці

Виступ Джо Байдена на кліматичному онлайн-саміті
Виступ Джо Байдена на кліматичному онлайн-саміті / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Президент США Джо Байден 22 квітня не тільки зацементував повернення своєї країни в міжнародну екополітику, а й спробував надати імпульс для її розвитку і виходу на новий рівень з новими смислами.

У перший день ініційованого ним кліматичного онлайн-саміту крім, власне, Байдена виступили або надіслали свої звернення також прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон, його канадський колега Джастін Трюдо, президент Франції Емманюель Макрон, канцлер ФРН Ангела Меркель, голова японського уряду Йосіхіде Суга і навіть представники "недемократичної частини світу" — президент РФ Володимир Путін і голова КНР Сі Цзіньпін, а також багато інших.

На другий день саміту, тобто сьогодні, заплановані виступи представників великого бізнесу (гендиректорів, мільярдерів) і голів профспілок.

Вчора Байден підкреслював, що приватний сектор повинен зробити більше для боротьби зі зміною клімату, діючи під егідою офіційних властей.

"Спільна боротьба зі зміною клімату — це не просто правильно, це в інтересах усіх нас. Протистояння цієї проблеми вимагає мобілізації фінансування в безпрецедентних масштабах. Приватний сектор вже це визнає", — сказав американський президент.

Тому — для додання більшої ваги сенсам і сигналам, переданим політиками, — до участі в саміті і залучили бізнесменів, які користуються авторитетом у всьому світі. На кшталт Білла Гейтса і Майкла Блумберга.

А для більшої переконливості — як голів профспілок традиційної промисловості (сталеливарників, наприклад), так і керівників підприємств, що працюють в сфері "чистої енергетики".

Реклама на dsnews.ua

Такий крок цілком раціональний. Так, з одного боку, для великого бізнесу сьогодні модно бути "зеленими" або хоча б імітувати такий підхід. Але, хоч як крути, загальна відповідальність за екологічну ситуацію в усьому світі продається погано.

Благі наміри — ходовий товар переважно в якості політичних декларацій на такого роду самітах і демонстрації свого політичного авторитету.

В принципі, нинішній саміт — не виняток. Десятки світових лідерів зібралися онлайн, щоб не тільки поговорити про долю світу, а й помірятися своїми екологічними досягненнями та планами.

Лідирує тут, звичайно ж, Байден. Він пообіцяв, що Сполучені Штати до 2030 року скоротять викиди парникових газів більш, ніж удвічі — на рекордні 52%. Сусід — Канада, намагається не відставати. За словами Трюдо, Оттава має намір скоротити викиди на 40%. Японія — 36%. А Південна Корея похвалилася рішенням взагалі припинити державне фінансування нових вугільних електростанцій.

Однак можна скільки завгодно говорити про необхідність рятувати планету від нас самих і навіть щось робити, але реальні, відчутні результати можливі, коли в цьому новому для себе напрямку діяльності буде зацікавлений чи не весь бізнес.

Для нього благі наміри не настільки привабливі, як реальні цифри. Бізнесменів цікавить, що вони знайдуть натомість відмови від "брудних" технологій і палива. Іншими словами, чи є крім більш-менш чистих повітря і води вигода зі звуком шелесту купюр.

Політики це прекрасно розуміють. Тому той же Байден запропонував бізнесу плюшки: "Зміна клімату — це більше, ніж загроза. Це також є однією з найбільших можливостей для створення робочих місць в історії".

На саміті прозвучала сума в трильйони доларів, які повинні бути інвестовані в "чисті технології, наукові дослідження та інфраструктуру", що, в свою чергу, пожвавить американську економіку. Це одна з цілей, яку Байден озвучив під час своєї першої великої пресконференції.

Борис Джонсон, в свою чергу, підтакнув: "Це не жарт. Йдеться про розвиток і робочі місця".

"Сотні мільярдів доларів вже були інвестовані по всьому світу. Але приватний сектор може і повинен робити більше. Однак приватний сектор не може впоратися з цією проблемою самотужки. Влада [країн] повинна активізувати [зусилля зі свого боку] і відігравати провідну роль", — додав Байден. Він анонсував прийняття першого в США плану глобального фінансування зусиль по боротьбі зі зміною клімату. Кошти, виділені Штатами в рамках цього плану, будуть витрачатися як всередині країни, так і за кордоном — в якості допомоги менш багатим і розвиненим країнам.

Ось і конкретика приспіла. Очевидно, що частина коштів з американського бюджету перепаде і бізнесу, який бере участь в розвитку "зеленої" енергетики, підштовхуючи компанії і до того, щоб вони теж більше вкладалися в цю сферу. Тобто в Білому домі затіяли масштабну зміну всієї американської економіки, а в ідеалі — і світової.

Демагоги-традиціоналісти

Чи зможуть світові лідери (мова, перш за все, про США і країни Європи) утримати екологічний порядок денний в мейнстрімі і забезпечити глобальний перехід на альтернативні джерела енергії? У доступному для огляду майбутньому — навряд чи. На шляху до цієї амбітної мети стоять інші країни — менш розвинені і які перебувають під владою авторитарних лідерів.

Здебільшого вони орієнтуються на традиційні копалини, навколо яких вибудована їх ресурсно-експортна економіка (Росія, Іран, Венесуела, близькосхідні монархії, африканські країни).

Розробляти нові технології — дорого. І часто для цього банально не вистачає мізків. Адже через клептократичний державний устрій фінансові потоки рідко покидають межі "кланів" і "сімей".

Звідси і слабкий малий і середній бізнес, і просідає соціальна політика, і, природно, відтік мізків за кордон, які там втілюють в життя і за хороші гроші свої ідеї.

Оскільки таким режимам, як у Росії, практично неможливо залучити або повернути вчених, щоб забезпечити стійке технологічне зростання, вони вдаються до промислового шпигунства. Однак "зелені" технології для них аж ніяк не в пріоритеті — якщо не видно перспективи їх застосування в оборонному секторі.

Певний виняток з цього правила становлять Китай, якому за винятковий енергетичний апетит доводиться платити все більш серйозними екологічними лихами, і Саудівська Аравія, яка грає в диверсифікацію (тим більше, що це грає на реформаторський імідж наслідного принца Мухаммеда).

Китай, наприклад, проводить політику відмови від вугілля в якості джерела енергії. Сі під час саміту пообіцяв до 2025 р. контролювати зростання споживання цього ресурсу, а з 2026 р. — поступово його скорочувати. "Китай буде прагнути досягти піку за викидами вуглекислого газу до 2030 р. і вуглецевої нейтральності до 2060 р. КНР зберігає прихильність переходу від піку викидів вуглекислого газу в значно менший період часу, ніж це потрібно багатьом розвиненим країнам", — додав глава КНР.

А що Путін? Які він дав обіцянки учасникам кліматичного саміту?

Нічого конкретного. У той час, як ті ж Канада чи Японія заявляють плани по збільшенню темпів скорочення викидів, президенту РФ лише залишається хвалитися тим, що "з 1990 р. Росія більшою мірою, ніж багато інших країн, скоротила викиди парникових газів".

"Ці викиди зменшилися в два рази — з 3,1 мільярда тонн еквівалента СО2 до 1,6 мільярда тонн. Це стало наслідком кардинальної перебудови російської промисловості і енергетики, що ведеться в останні 20 років", — сказав Путін. Забувши, правда, згадати, що це досягнення значною мірою обумовлено падінням промислового виробництва. Що до планів подальшого скорочення викидів, то Москва, мабуть, в цьому напрямку робити нічого не буде, оскільки вона і так вносить "колосальний внесок в абсорбування глобальних викидів як своїх, так і чужих".

Маються на увазі російські ліси, "абсорбційні потужності" яких систематично страждають від хижацького ставлення.

Для Путіна кліматичний саміт був в першу чергу можливістю переконати "колективний Захід" в необхідності співпрацювати з Росією в боротьбі зі зміною клімату.

Аналогічним чином Кремль намагався "стрибнути" вище світової ізоляції, агітуючи свого часу за консолідовану протидію угрупованню "Ісламська держава", при цьому нічого не роблячи для цього особисто; а потім методички переписали вже під пандемію.

Для президента РФ саміт — це рідкісна можливість легітимації його в якості світового лідера, враховуючи, що він давно став нерукопожатним.

Що ж стосується Джо Байдена, то він використовує цей захід, щоб на четвертий місяць в Білому домі заявити про своє глобальне лідерство. При цьому він перетягує на себе ковдру к незадоволенню Парижа, де в 2015 році було підписано доленосну угоду, з якої в результаті вийшов Трамп. Макрон, на відміну від Байдена, не зміг представити конкретних пропозицій з цифрами і планами.

    Реклама на dsnews.ua