Кінець чи початок? Що для Британії означає відмова Барбадосу від влади Єлизавети II

Острівна держава, яка донедавна визнавала існування влади британського монарха, вирішиа проголосити себе республікою

Королева Єлизавета II оглядає почесну варту після прибуття на Барбадос 31 жовтня 1977 р. / Getty Images

Сполучене Королівство втратило частину території: Барбадос — країна з жовто-блакитним прапором і тризубом на ньому, взяв курс на перетворення в республіку.

Якщо точніше, взяв він його ще 20 років тому, і з того часу спеціально створена комісія готувала его до цього кроку. До складу цієї комісії входила і нинішній прем'єр-міністр Міа Моттлі, затята прихильниця республіканізму.

Вона ж після одноголосного голосування в парламенті (25 за відповідну поправку до конституції) оголосила, що з 30 листопада Барбадос стане республікою, тобто Єлизавета II більше не буде головою цієї держави, яка перебувала під владою британських монархів майже 400 років.

Також будуть проведені президентські вибори, на які Моттлі і глава опозиції єпископ Джозеф Атерлі висунуть узгоджену кандидатуру.

Вибори і стануть заключною главою в історії Барбадосу під владою британської корони.

Економічна самодостатність

Барбадос — невеликий острів, який знаходиться неподалік узбережжя Венесуели, чиї корінні етноси свого часу стали першими його жителями, поки не з'явилися спершу іспанські, а потім уже англійські колоністи.

За даними за 2020 р., на Барбадосі проживають менш ніж 300 тис. осіб. Але він цілком самодостатній і знаходиться у списку економічних лідерів серед країн Карибського басейну. Зокрема, може похвалитися одним із найвищих рівнів доходів на душу населення.

Основна стаття доходів — туризм і супутні послуги. Потім йдуть цукрова промисловість (колись саме цукрова тростина приносив левову частку доходів британської колонії), легка промисловість, сільськогосподарська продукція.

Важливий момент: незважаючи на те, що Барбадос має (поки) конституційний і історичний зв'язок з Великобританією, сама метрополія не є його ключовим торговим партнером.

Головний торговий партнер Барбадосу — це Сполучені Штати. На них припадає 21% експорту острівної держави, яка постачає в Штати ром, судна, цемент, ліки. Частка американського імпорту в економіці Барбадосу — 35%.

На другому місці серед експорт-партнерів Бріджтауна знаходиться Польща (14%), потім Ямайка (8%), Гаяна (6%), Тринідад і Тобаго (6%).

Імпорт: на другому місці після США Тринідад і Тобаго (14%), потім Китай (9%), Нідерланди (5%).

Ці країни постачають на острів нафтопродукти, судна, авто, морські контейнери, ліки.

І не будемо забувати про безліч офшорних компаній, які теж приносять досить відчутні доходи економіці, хоча це вже не 20% ВВП, які були до 2017 р., коли МВФ провів чергову атаку на податкові гавані. Проте острів послідовно підтримує реноме "респектабельного офшору", призначеного не для приховування доходів, а для розвитку бізнесу, і, до речі, йому це непогано вдається.

Тривожний дзвіночок

Отже, Барбадос цілком може сам про себе подбати. А ось для британської корони його становлення як республіки — болючий удар по репутації.

Підкреслимо — аж надто болючий. Оскільки після Brexit саме Єлизавета II, яка користується повагою і довірою, наприклад, навіть у Шотландії, яка "бунтує", була тим цементом, який скріплював усе Сполучене Королівство.

Прем'єр-міністр Борис Джонсон і близько не може похвалитися таким авторитетом.

Рішення Барбадосу ж може в перспективі розчинити цей клей, запустивши хвилю здобуття повної незалежності від Лондона, яка почалася ще в 60-х роках минулого століття, але була купірована Британією наданням країнам Вест-Індії незалежності, але зі збереженням влади королеви.

Крім Барбадосу, Єлизавета II є главою держави ще у восьми країнах Карибського регіону. Це Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Беліз, Гренада, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Ямайка.

Причому остання — ще один помітний регіональний гравець — теж виявляє бажання попрощатися з Віндзорами. Прем'єр-міністр Ямайки Ендрю Холнесс підкреслював, що республіканізм — його пріоритет і він має намір організувати відповідний референдум.

Тому загроза закінчення демонтажу Британської імперії, що розтягнувся на сім з гаком десятиліть, цілком реальна.

До того ж республіканізм може вийти за межі Карибського басейну. У Канаді монархія почувається ще відносно стабільно, чого не скажеш про Австралію, в чиєму політичному житті раніше неодноразово спливав республіканський порядок денний. Процес, як видно, торкнеться і власне Великобританії, коли вчергове підніметься питання про статус Шотландії і шести графств Північної Ірландії. І не факт, що сецессіоністські настрої залишаться долею маргіналів в Уельсі.

Загалом, Єлизавета II може стати передостаннім, якщо не останнім монархом Британії, враховуючи, що принци Чарльз і Вільям не можуть дійти згоди щодо повноважень в рамках потенційного дуумвірату.

Альтернатива

Brexit послабив вплив метрополії мало не у всіх володіннях, що залишилися. Багато поспішили цим скористатися, щоб або стати республікою, як Барбадос, або змусити Лондон, по суті, відкупитися, як Ямайка, яка в липні цього року зажадала від Британії виплатити компенсацію за работоргівлю.

Тому Даунінг-стрит споро і з величезним ентузіазмом розвиває концепцію Глобальної Британії, намагаючись повернути королівству колишній вплив і просуваючи своєрідну неоколоніальну політику з урахуванням нинішніх реалій.

Ця концепція цілком може зберегти де-факто цілісність Сполученого Королівства в новому форматі, оскільки її опорою є економіка і м'яка сила. А одні з найважливіших елементів концепції — двосторонні угоди з ключовими союзниками і партнерами.

Так, цього року Джонсон і президент США Джо Байден підписали Нову Атлантичну хартію. І разом з США та Австралією Лондон створив новий оборонний альянс AUKUS, який посилить військову співпрацю трьох країн і обмін технологіями, включаючи ядерні.

До речі, це непоганий крок не тільки в контексті англосаксонського протистояння з Китаєм, але для британців також і можливість міцніше прив'язати до себе Канберру і припинити дискусії про створення Республіки Австралії.

Що ж стосується інших колишніх колоній, то для зміцнення зв'язків з ними у Лондона в арсеналі є Співдружність Націй. Свого часу саме вона дозволила Британії не повторити долю Франції в постколоніальну епоху.