• USD 27.2
  • EUR 32.4
  • GBP 37.9
Спецпроєкти

Лід і полум'я. Як Росія в Рейк'явіку об'єднає Північну Європу і США

Голова МЗС РФ Сергій Лавров заявив, що Арктика — російська територія

Російський криголам в арктичній бухті
Російський криголам в арктичній бухті / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

20 травня в Рейк'явіку відбудеться саміт Арктичної ради на рівні міністрів закордонних справ з Данії, Ісландії, Норвегії, Росії, США, Фінляндії та Швеції. Тобто з країн з видами на цей багатий ресурсами регіон, який має стратегічне значення.

За оцінкою Геологічної служби США, на Арктику припадає 13% світових запасів нафти і 30% газу.

А з огляду на те, що поляризація світу нікуди не поділася, а, навпаки, посилюється, то учасники саміту дуже активно зараз просувають порядок денний своїх країн.

Наприклад, голова МЗС РФ Сергій Лавров 17 травня заявив, що Арктика — ні багато ні мало є російською територією: "Всім прекрасно було давно відомо, що це наша територія, це наша земля".

І віддавати цю територію, зі слів Лаврова, Москва нікому не збирається. Ну, можливо, лише Китаю, з яким вона посилює співпрацю фактично в статусі сателіта. Однак точно не НАТО, яку в регіон на противагу Росії намагається "заманити" Норвегія.

Голова російської дипломатії фактично перед самітом цементує домагання Росії на цей регіон, які, наприклад, поширюються на хребет Ломоносова — свого роду "нитку", що пролягає через Північний Льодовитий океан і як би зв'язує Росію з Північною Америкою і Гренландією.

"Освоювати" хребет Ломоносова на міжнародному рівні Москва почала ще з 2001 р., подавши відповідну заявку в Комісію ООН з меж континентального шельфу, а в 2007 р. вона відправила туди експедицію для проведення комплексу досліджень з метою підтвердити свої твердження про те, що хребет є продовженням континентального шельфу Росії. Що вчені і зробили.

Реклама на dsnews.ua

Відправлення експедиції стало відповіддю на дії Данії, яка зайнялася аналогічними дослідженнями в 2004 р. Позиція Копенгагена наступна: хребет Ломоносова — продовження Гренландії, датської адміністративної автономної одиниці. А значить, саме данці мають всі права на хребет.

До гри в 2010 р. підключилася і Канада. Тоді вже ексміністр закордонних справ Джон Берд заявляв, що хребет Ломоносова — продовження території Канади.

Ясна річ, що інтерес до Арктики з боку Заходу лише підігрівав Москву проводити ще більш масштабну експансію. Процес прискорився після вторгнення росіян в Україну і геополітичної ізоляції, що сталася услід за цим

Росія почала штампувати свої військові бази в регіоні одна за одною.

У грудні 2017 р., коли була введена в експлуатацію військова база "Арктичний трилисник" (острів Земля Олександри), голова міноборони РФ Сергій Шойгу стверджував, що з 2012 р. Росія побудувала порядку 425 різних об'єктів, розмістивши там тисячі військових і техніку.

Природно, подробиці про ці об'єкти надходять дозовано або влади зовсім обмежуються загальними фразами.

Втім, повністю приховати від США і Європи свою діяльність в Арктиці Росії теж не вдається.

Наприклад, минулого літа видання The Drive, посилаючись на супутникові знімки компанії Planet, повідомило, що злітно-посадкова смуга на "Арктичному трилиснику" збільшилася з 2,5 км до 3,5 км. Так що тепер з неї без обмежень можуть працювати всі зразки льотної техніки, наявні в розпорядженні ВКС. Втім, мова в першу чергу йде не тільки про винищувачі-перехоплювачі дальнього радіусу дії МіГ-31БМ та їх ударної модифікації МіГ-31к, оснащеної гіперзвуковими ракетами "Кинджал", але також про стратегічні бомбардувальники Ту-95 (включаючи морську розвідувально-протичовнову версію Ту-142) і Ту-160.

Від Землі Олександри, варто відзначити, з урахуванням можливостей Ту-95 і Ту-160 рукою подати до берегів Гренландії і Канади — 1-1,5 тис. км, до узбережжя США (Аляска) — близько 3 тис. км. Так що загроза цілком реальна.

У квітні нинішнього року канал CNN, вивчивши супутникові знімки компанії Maxar Technologies, дійшов висновку, що Росія також готує свої арктичні бази для розміщення там хваленого підводного ядерного безпілотника "Посейдон". Реальних доказів його існування і ефективності немає, але Росія перш за все спирається на міф, а не на реальну загрозу.

Крім освоєння регіону військовими Росія також використовує для розширення своєї присутності і логістику — Північний морський шлях, який пролягає від Карського моря до Берингової протоки і є "полярною" альтернативою популярним маршрутам через Індійський океан і Суецький канал.

У березні 2019 р. Москва заявила, що відтепер раніше відкритий для міжнародного судноплавства маршрут вже не настільки відкритий. Тепер РФ вимагає, щоб всі судна і кораблі за 45 діб повідомляли про проходи по Північному морському шляху.

Щось подібне в цьому році вирішила провернути Туреччина, взявшись мусувати тему виходу з конвенції Монтре.

Єдиним фронтом

Арктичні амбіції Росії викликають занепокоєння у Організації Північноатлантичного договору і її союзників.

Очікувано, що загроза з боку РФ підштовхнула інші країни регіону до тісної кооперації і вироблення спільної стратегії протидії російській політиці.

З цією метою напередодні саміту в Рейк'явіку держсекретар США Ентоні Блінкен спеціально відправився в Данію і Гренландію, звідки вилетить до Ісландії на саміт, на полях якого має намір провести особисту зустріч з Лавровим.

Однією з тем переговорів, як повідомив журналістам 17 травня в Данії представник Держдепартаменту, буде будівництво газопроводу "Північний потік-2", завершення якого намагаються не допустити США, Україна, Польща і країни Балтії.

Що характерно, візит Блінкена в Копенгаген вже можна вважати успішним, оскільки, як заявив знову-таки 17 травня сам держсекретар, загрозою Європі "Північний потік-2", як і стягування російських військ до українського кордону, вважають і США, і Данія.

Країни дали консолідовану оцінку, незважаючи на те, що Данія, яка кілька років вставляла палиці в колеса газпромівському проєкту, а потім все ж дозволила прокладку труби в своїх водах, знову починає тріпати нерви Росії такого роду заявами.

Очевидно, що критика на адресу "Північного потоку-2" обумовлена саме проведенням Арктичного саміту, в ході якого Данія та інші учасники мають намір змусити Москву зменшити обороти і піти на поступки.

Вже зрозуміло, що тема СП-2 стане однією з ключових на саміті, нехай трубопровід і пролягає по дну Балтійського моря, а міністри приїдуть до столиці Ісландії обговорити питання, що стосуються Арктики.

Притому саміт в ще більшому ступені інтенсифікує ряд геополітичних процесів.

По-перше, це зміцнення співробітництва північноєвропейських країн (Данії, Фінляндії, Норвегії та Швеції) в рамках NORDEFCO (Північноєвропейського оборонного співробітництва).

По-друге, посилиться присутність в регіоні кораблів країн — членів НАТО, які останнім часом все частіше ходять біля берегів Росії. При цьому можливість вступу в Альянс виглядає все більш привабливою для шведів і фінів на тлі зростаючої агресивності сусідки. Концепція нейтралітету у них залишається переважаючою, але внаслідок громадських дискусій сама можливість приєднання до НАТО в разі потреби вже визнається прийнятною. Уряди обох країн допускають інтеграцію в Альянс, якщо Росія продовжить нинішній зовнішньополітичний курс.

Північ Європи в корені змінює свої підходи і бачення майбутнього Арктики. Це прекрасно ілюструє нова Арктична стратегія Швеції. У порівнянні з документом 2011 р. в ній позначена зміна пріоритетів. Якщо десять років тому на перше місце ставили захист навколишнього середовища регіону в рамках боротьби зі зміною клімату, то зараз поряд з цим напрямком на перше місце ставиться забезпечення миру і стабільності в Арктиці. Миру і стабільності, яким загрожує Росія.

До того ж Стокгольм змінив своє ставлення до співпраці з Євросоюзом в регіональних питаннях. Тепер шведи своїми потенційними партнерами по цьому напряму бачать ЄС, особливо Німеччину, а також Великобританію, Канаду та США. Ну, і НАТО в цілому.

Всі ці фактори в сукупності визначають порядок денний майбутнього саміту і майбутній політичний клімат. Включаючи, зокрема, і ймовірність проведення в червні двосторонньої зустрічі президента США Джо Байдена з його російським колегою Володимиром Путіним, і формат цього саміту.

До речі, можливим місцем його проведення російський "Комерсант" називає Швейцарію.

Чому — очевидно. Фінляндія, зважаючи на свій рух до НАТО, вже не представляється таким комфортним переговорним майданчиком, як раніше. Як, втім, і будь-яка з нордичних країн. А на тлі заяв російського МЗС про намір розширити список "недружніх держав" стає очевидно, що і в Центрально-Східній Європі відповідних майданчиків для такої зустрічі майже не залишилося. До недавнього часу з огляду на давні і різноманітні зв'язки з РФ такою залишалася Австрія, але низка шпигунських скандалів останнього часу робить її не самою зручною локацією.

Таким чином, згадка чи не єдиної беззастережно (поки) нейтральної країни — це, по суті, розвиток ізоляціоністської промови Путіна 9 травня, який знову закликав усіх росіян згуртуватися перед спільною загрозою в ламповому світлі радянського побєдобєсія.

Ймовірне проведення зустрічі в Швейцарії — це відсилання до часів Першої, Другої світової та холодної війн, під час яких вона виступала контактним і переговорним майданчиком — з вельми значною, втім, вигодою для себе.

Якщо зустріч Путіна з Байденом відбудеться тут, це цілком може стати офіційним символом відкату в XX століття і черговою віхою нової холодної війни. Особливо якщо саміт в Рейк'явіку задасть відповідний тон.

    Реклама на dsnews.ua