• USD 28.2
  • EUR 32.9
  • GBP 36
Спецпроєкти

Литва визнала Тихановську президентом Білорусі. Що варто робити Україні

Виступ Києва єдиним фронтом з Вільнюсом допоміг би зміцненню зв'язків з Балтійським союзом і Сполученими Штатами

EPA/UPG
Реклама на dsnews.ua

Сейм Литви в четвер, 10 вересня, прийняв резолюцію, якою визнав візаві Олександра Лукашенка Світлану Тіхановську обраним лідером народу Білорусі. У той час як сам Лукашенко отримав статус незаконного лідера, по суті узурпував владу.

Крім того, литовські законодавці закликали в резолюції і інші країни підтримати вимогу Тіхановської і Координаційної ради про проведення нових президентських виборів; а також вимагати від Москви не втручатися у внутрішню політику Білорусі.

Резолюцію, серед авторів якої глава МЗС Лінас Лінас Антанас Лінкявічюс (один з головних опонентів Лукашенка на даний момент) підтримав 91 депутат. За винятком групи з восьми представників фракції "Виборчої акції поляків Литви — Спілки християнських сімей". До речі, що входить в правлячу коаліцію.

Глава цієї партії і євродепутат Вальдемар Томашевський намагається приміряти на себе роль миротворця. Він розкритикував резолюцію, яка, на його думку, "погіршує відносини і сприяє зростанню напруженості".

"У пріоритеті нашої партії хороші відносини з усіма: з латишами, поляками, а також з Росією і Білоруссю. Сусідів не вибирають, вони дані Богом, тому ми повинні співіснувати, особливо в 21 столітті", — вважає Томашевський.

Литовські політики і експерти за таку позицію Томашевського і його партію розкритикували. Тим більше що реальна причина такої позиції до миролюбства і миротворчості має відношення вельми опосередковане. "Виборча акція" грає на полі Кремля з цілком прозаїчної причини: спираючись лише на польську меншину (молоді поляки не мають до Томашевської особливих симпатій), може не подолати 5-відсотковий виборчий поріг. А тому намагається акумулювати симпатії місцевих росіян.

Тим самим Томашевська, якщо розглядати позиції її партії в перспективі, сама і забезпечує подальшу втрату голосів литовських поляків. Отже, в майбутньому скотиться в маргінес і під повний контроль Кремля.

Реклама на dsnews.ua

Литовський ж політикум в більшості своїй рухається далі, а Литва на міжнародній арені все більш зближується зі скандинавськими країнами і Фінляндією в загальному северобалтійском тренді захисту прав людини як найвищої цінності.

Зміцнюючи свої позиції завдяки кризі в Білорусі, Вільнюс все впевненіше говорить вже з Брюсселем. Так, президент Литви Гітанас Науседа на наступний день після голосування в Сеймі закликав ЄС ввести санкції стосовно Лукашенка.

Президент Литви, яка поряд з Латвією та Естонією вже ввела санкції проти режиму Лукашенка, поки Брюссель і Вашингтон про це лише говорять, також має намір виступити з ініціативою обговорення в Європі економічної допомоги Білорусі — але після відходу Лукашенко і його підручних.

З іншого боку, активність Литви може привести до деяких ускладнень на загальносоюзному рівні, тому що до таких радикальних кроків Європа, принаймні поки, не готова. Хоч ЄС вже обговорює пакет санкцій, які можуть торкнутися 31 чиновника і відомства Білорусі. Рішення може бути прийняте вже 21 вересня під час зустрічі міністрів закордонних справ країн — членів Євросоюзу.

Та й дипломати країн ЄС з 9 вересня особисто вирішили охороняти останнього члена Координаційної ради, ще не затриманого білоруськими силовиками, — нобелівського лауреата письменницю Світлану Алексієвич. Посли європейських країн чергуватимуть в її квартирі і вдень, і вночі.

І все ж цього явно недостатньо. У всякому разі, на думку Литви. Євросоюз вже отримав свою порцію критики від Науседа, а тижнем раніше і Лінас Антанас Лінкявічюс в інтерв'ю Financial Times підкреслив, що бездіяльність Брюсселя обходиться йому втратою авторитету, а ЄС повинен і білоруській опозиції надати "конкретну допомогу", і впливу Росії протистояти.

Балтійський союз

Якщо говорити про загальноєвропейську єдину і потужну реакції на події в Білорусі, то тут можуть бути проблеми. Без переживаючих власні політичні кризи локомотивів ЄС — Німеччини і Франції — ця сама реакція обіцяє бути вельми млявою.

Тому Литва може спиратися в першу чергу на підтримку сусідів — Латвії, Естонії, Польщі, чиї парламенти, з великою часткою ймовірності, візьмуть приклад литовського Сейму.

До речі про Польщу. Може здатися дивним, що саме Вільнюс, а не Варшава досі претендувала на лідерство в Східній Європі, очоливши рух на підтримку білоруських опозиції і народу.

З приходу до влади "Права і Справедливості" в 2015 р. аж до виборів в Білорусі Варшава дотримувалася політики добросусідства з режимом Лукашенка, форсуючи розвиток торгівлі. Як результат, вже в 2018 р. Білорусь — третій за обсягами торговельним партнером Польщі серед пострадянських країн.

Але вибори в корені змінили білоруську політику Варшави, яку, до речі, сам Лукашенко поряд з Вільнюсом "призначив" головними шкідниками — організаторами та координаторами "заворушень".

І все ж першу скрипку зіграли литовці, а не поляки. На то є об'єктивна причина. Справа в тому, що Литва на сьогоднішній день на хорошому рахунку у Брюсселя, а офіційна Варшава, зважаючи на низку законодавчих і управлінських ініціатив ПіС, що суперечать принципам ліберальної демократії, — ні.

Тому вихід Литви на перший план куди безпечніше і обіцяє більше шансів на успіх в тиску на Брюссель, ніж демарші Польщі з підмоченою на союзному рівні репутацією.

По-друге, це свідчить про те, що Балтійський союз де-факто вже сформований.

Що проглядається, до всього, і у виробленні єдиної позиції по запуску БелАЕС в Островці, яку балтійські країни небезпідставно вважають потенційною загрозою екологічній безпеці. Литва з початку вересня почала консультації з Латвією та Естонією в питанні бойкоту даної АЕС, будівництво якої Росатом вів з серйозними порушеннями.

Крім того, Науседа 7 вересня переговорив з українським колегою Володимиром Зеленським, який, згідно з повідомленням прес-служби президента Литви, підтримав Вільнюс "в питанні відмови від покупки електроенергії з небезпечною БелАЕС". Хоча таких планів у Києва, здається, і так не було.

Куди рушить Україна

Питання в тому, наскільки офіційний Київ в цілому і особисто президент Зеленський готові проявити рішучість. Не тільки в контексті БелаАЕС (цей жест не сполучений з скільки-небудь серйозними збитками), але і в цілому в переформатуванні відносин з Мінськом.

Зараз Україна розтягнулася в досить болючому шпагаті.

З одного боку, вкрай малоймовірно, що президент Зеленський або президентська ж фракція "Слуга народу" в Раді визнають Тіхановську обраним президентом Білорусі. Їх стеля — заклики провести нові вибори, і то швидше для проформи і самопіару. І хоча в цьому Київ дещо нагадує Вільнюс, рівень значно не дотягує.

З іншого боку, якби Україна все ж визнала Тіхановску главою держави, це означало б, що Київ згоден на завершення відносин з Білоруссю в нинішньому вигляді. Простіше кажучи, Україна готова відповідати взаємністю на відкриту ворожість режиму Лукашенка — при тому що саме він абсолютно свідомо став на цей курс з початком вуличних протестів. Всіляко демонструючи лояльність Кремлю заради утримання влади, де-факто президент Білорусі чітко позначив відмову від політики ситуативно доброзичливого нейтралітету і антиукраїнський поворот своєї зовнішньої політики — спочатку передавши РФ затриманих "вагнеровцев", потім вкинувши легенди про українські радикалів, інспіровані "заворушення" і т. д. Однак, з огляду на те, що Білорусь є союзником Росії, а простір для маневрів у Лукашенка сильно обмеженій, це означає і те, що нам потрібно готуватися і до посилення загроз безпеки України з білоруського напрямку.

Тим більше що є ще один важливий фактор, що впливає на міждержавні відносини: білоруська діаспора в Україні поповнюється лідерами думок, налаштованих проти нинішнього режиму. І цей фактор здатний стати постійним подразником для Лукашенка. Що, в свою чергу, може обмежити простір для маневру Києва до двох опцій — втрати ліця або ескалації.

І все ж ця перспектива не позбавляє Банкову від можливості і необхідності зробити вибір вже зараз. Причому не тільки стосовно майбутнього формату відносин з Мінськом, а й майбутнього формату відносин зі згаданим вище Балтійським союзом.

Чи готові президент України і його оточення зробити цей вибір, з огляду на їх неодноразово продемонстровану схильність до ситуативних рішень заради сьогохвилинних цілей? Втім, відсутність виразної політики дозволяє з легкістю перетворювати червоні лінії в червоні стрічки.

А в поточній ситуації, при нинішньому геополітичному розкладі, зробити такий вибір — підтримати країни Балтії — було б політично доцільно. Тому як це пощекотало б нерви неповороткою Західній Європі, яка в захисті своїх же цінностей поступилася пальмою першості Європі Східній. Це раз.

Два — Україна, приєднавшись до балтійців в білоруському питанні, могла б зміцнити східноєвропейський союз, то ж міжмор'я. А до всього — і союз зі Сполученими Штатами.

Так, поки Вашингтон в цілому знаходиться на одному рівні з Брюсселем в реагуванні на кризу в Білорусі. Це в першу чергу пояснюється тим фактом, що Сполучені Штати і адміністрація Дональда Трампа увійшли в гарячу фазу передвиборчої гонки. Більш конкретних дій і рішень слід очікувати вже після 3 листопада.

Однак певні сценарії в Вашингтоні явно вже опрацьовані. Для початку зазначимо, що напередодні, 8 вересня, держсекретар Майк Помпео, коментуючи спроби режиму Лукашенка випровадити Марію Колесникову з Білорусі, заявив, що США розглядають можливість введення санкцій.

Крім того, 4 вересня в Литву з Польщі для участі у військових навчаннях прибули 500 американських військових, 40 одиниць бронетехніки (танки Abrams і БТР Bradley).

Навчання пройдуть з 14 по 25 вересня, коли до американців приєднаються ще 500 солдатів з Німеччини, Франції, Італії та Польщі, в декількох кілометрів від кордону Литви з Білоруссю — на полігоні в Подбродзе.

Маневри заплановані, але на тлі протестів в Білорусі Вашингтон прийняв рішення продовжити на два місяці — до листопада — термін перебування своїх військових в Литві.

Це важливий сигнал. І для режиму Лукашенка, і для Росссіі, і для союзників США в Балтії — Литви, Латвії, Естонії та Польщі.

Ще один момент. Нинішня активність Литви, що відкрито виступає проти Лукашенка і Путіна, може бути ознакою того, що союзники ведуть більш тонку, багаторівневу гру. Її суть в тому, що своїм демаршем Вільнюс фактично провокує Мінськ і Москву на жорстку реакцію, у відповідь на яку Вільнюс оперативно підтримають сусіди і Сполучені Штати.

Така тактика цілком відповідає загальній стратегії Вашингтона по зміцненню як власних позицій у Східній Європі, так і одночасно по зниженню ваги всередині ЄС гігантів на кшталт Німеччини та Франції.

Що ж стосується Білорусі, то в найближчому майбутньому для неї, на жаль, мало що зміниться. Швидше за все репресії і зачистка дисидентського поля навіть посилиться. Їх чекають або репресії, або примус до виїзду в Україну, Литву чи Польщу з подальшою ескалацією відносин Мінська з цими країнами.

    Реклама на dsnews.ua