• USD 27.7
  • EUR 32.8
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

"Люблінський трикутник". Навіщо Польща, Литва та Україна вправляються в політичній геометрії

У польсько-українських форматів співпраці немає головного — політичної парасольки над ними й політичної рішучості для роботи таких платформ

Міноборони України
Міноборони України
Реклама на dsnews.ua

В ході дводенного візиту до Польщі глава українського МЗС Дмитро Кулеба спільно з польським і литовським колегами оголосив про створення нового формату тристороннього співробітництва — "Люблінського трикутнику".

За словами міністра закордонних справ Польщі Яцека Чапутовича, це буде платформа для тристороннього співробітництва, завдяки якій можна сприяти "розвитку Східного партнерства, ефективній боротьбі з пандемією коронавірусу, міцній підтримці європейських та євроатлантичних прагнень України та співпраці України з ініціативою Триморʼя".

У декларації трьох міністрів йдеться про широкий спектр політичних, економічних, інфраструктурних, безпекових та оборонних і культурних зв'язків між країнами. Наголошується підтримка України, міститься звернення до Росії з вимогою припинити агресію, вказується польський і литовський досвід для "політико-економічних реформ в Україні".

Спосіб подання цієї декларації дозволяє припустити, що ідея створення такого формату народилася у Варшаві.

Платформа символізму

Люблін був обраний міністрами не випадково — тут дислокується тринаціональна військова бригада LitPolUkrBrig імені гетьмана Костянтина Острозького, створена в 2014 році збройними силами Литви, Польщі та України. І хоч з українського боку до складу бригади входить найменше число бійців — 342 особи (з польського — 2600, з литовського — 566 осіб), Кулеба акцентував формат як "унікальний військове підрозділ, в якому Україна об'єднана з двома країнами-членами НАТО, розвиває нашу загальну військову і оборонну силу".

Яцек Чапутович нагадав, що 1 липня 1569 р. було підписано угоду між Королівством Польським і Великим князівством Литовським — Люблінську унію, що також внесло символізм у новий формат.

Реклама на dsnews.ua

"Беручи до уваги російську агресію в Україні, міністри висловлюють готовність координувати свою діяльність з метою забезпечення дотримання міжнародного права як на рівні тристоронньої співпраці, так і в рамках міжнародних організацій (НАТО, Європейський Союз, ООН, Рада Європи, ОБСЄ)", — зазначав польський МЗС.

Хоча, крім величезного символізму і широкого спектру завдань, поки не зовсім зрозуміло, з якою саме метою створено новий формат. Він, власне, породжує більше питань: між трьома країнами діє Міжпарламентська асамблея України, Польщі і Литви — яка кілька років поспіль продукує ті ж меседжі, що й остання декларація міністрів. Вичерпала вона себе?

Ба більше: за задумом, "Люблінський трикутник" буде не формалізованим об'єднанням, а лише політичним майданчиком для тристоронніх консультацій. А хіба попередні, цілком формальні майданчики не спрацювали? Якщо так, то чому? Відповіді на ці питання слід шукати не в зовнішній, а у внутрішній політиці. Польщі.

Продовження Триморья

З часу приходу до влади у Варшаві партії Ярослава Качиньського "Право і Справедливість" Варшава послідовно змінює своє бачення зовнішньої політики. Хоча погляд на Росію і Україну, що борониться від неї, залишається незмінним, Польща вважає, що на цьому фронті слід діяти через регіональні союзи, а не через ЄС в цілому: для цього, власне, і був створений формат центральноєвропейських країн Триморʼя — до якого, втім, Україну як повноправного члена так і не покликали. У Триморʼя є певні інфраструктурні результати (зокрема, триває будівництво транспортного коридору з півночі на південь Європи), проте його політичне значення — куди гучніше.

За задумом Варшави, цей формат повинен був стати противагою "нових" членів ЄС Заходу Європи. Власне, найбільшою мірою цьому задуму підіграв Дональд Трамп, який використовував його для своїх розіграшів — насамперед щодо Німеччини. Зараз навряд чи можна сказати, що цей формат знайшов свою заявлену суб'єктність: це видно хоча б на прикладі процесу євроінтеграції Західних Балкан, в якому Триморʼя ніяк не бере участі, хоч лобіювання цього проекту — одна з головних ідей союзу.

"Люблінський трикутник" можна сприймати як продовження Триморʼя, створення його "східного" відповідника. Варшава намагається використовувати в цьому форматі Україну – як важливий вектор загальноєвропейської зовнішньої політики, і Литву – як міст до балтійських країн. Завдяки Вільнюсу, Рига і Таллінн дуже обережні в критиці демократії в Польщі на форумі Європейського Союзу — що вельми важливо для Варшави. Створення подібного формату може підкреслити важливість уряду ПіС як раз у ЄС, змити тавро вигнанства, яке в Брюсселі тягнеться за Варшавою останні п'ять років.

Черговий важливий чинник — це Вашингтон, який заявляє про виведення частини військ з Німеччини і передислокацію їх на схід ЄС, виділяючи при цьому саме Польщу. Варшава завдяки новому формату, побудованому якраз на питанні безпеки, намагається зіграти свою гру в цьому процесі.

Трикутник—2

"Люблінський трикутник" — не перший для Варшави формат такої геометрії. У 1991 році глави МЗС створили "Веймарський трикутник" Німеччини, Польщі та Франції, який відіграв важливу роль у процесі євроінтеграції Польщі, а пізніше — в процесі зміцнення Варшави як лідера країн "нової Європи". Але після 2016 року зустрічі в цьому форматі не проходили зовсім, відносини Варшави з Берліном — напружені, а з Парижем – і зовсім холодні. Під час останньої президентської кампанії в Польщі відразу кілька опонентів президента Анджея Дуди звинувачували його в заморожуванні цього формату, а його відновлення вважали важливим стовпом своєї зовнішньополітичної програми.

Звичайно, нові формати — це завжди плюс в діалозі, однак у двосторонніх відносинах Києва і Варшави були спроби створення різних майданчиків — на президентському, урядовому і навіть громадському рівні, які через нетривалий час "гасли". Жодного із заявлених конфліктів у відносинах двох країн вони не вирішили — історія залишається "вічною" темою, іммігранти та прикордонна інфраструктура — обговорюваною, символічною, але однаково нерозв'язною сферою.

До того ж, множення платформ і компетенцій іноді ускладнює порядок: на порушене знову Кулебой питання про відновлення українського пам'ятника в Монастирі глава МЗС Польщі відповів, що це компетенція Інституту національної пам'яті, хоча сам Інститут скидає його на МЗС або на місцеві самоврядування.

У польсько-українських форматів співпраці немає головного — політичного парасольки над ними і політичної рішучості для роботи таких платформ. І поки у Варшаві зовнішня політика є повним слугою внутрішнього порядку денного, платформи діалогу з Польщею є скоріше платформами психотерапії, ніж розв'язання політичних і міжнародних завдань.

    Реклама на dsnews.ua