Ісламобільшовики. Росія випускає рімейк 1917 року

Від Парижа до Кукмора

Черговий ісламський теракт стався вже не в Парижі, і не в Ніцці, а в містечку Кукмор, що в Татарстані. Віталій Антипов, 16 років, озброєний ножем і пляшкою із запалювальною сумішшю, підпалив припаркований біля будівлі поліції автомобіль, кинувся на поліцейських, які вибігли, з ножем і криком "Аллах Акбар!", поранив одного з них і був застрелений.

За версією слідства, родина Антипова переїхала в Кукморський район недавно, сам він ніде не працював і не вчився, раніше не був судимий, на спеціальному обліку у лікарів не перебував. Про свої плани повідомив заздалегідь, поширивши в соцмережах відеозвернення із закликом до джихаду. Місцеві імами стверджують, що Антипов не відвідував жодну з мечетей району. Все це складається в образ "людини нізвідки", ідеальний для смертника і подальшого створення образу воїна джихаду, як приклад для тих, хто піде слідом за ним.

Історія з Антиповим далеко не перший і не наймасштабніший випадок ісламського терору в Росії. Але вона надзвичайно показова. Відлуння французьких подій докотилося-таки до російської глибинки, не дивлячись на всі виступи Рамзана Кадирова й інших ручних мусульман Кремля із засудженням президента Макрона і на підтримку мусульман в ЄС. І хоча жодна з ісламістських угруповань, ім'я яким легіон, не взяла поки на себе відповідальність за дії Антипова, а сам його теракт не завдав особливої шкоди, це не має великого значення. Якщо навіть Антипов був одинаком, начитавшись ісламських сайтів в мережі, це ще більшою мірою демонструє два найважливіших факти: перший — запит на радикальний іслам, що склався у світі, не обійшов стороною і формально-православну Росію, і другий — з ісламськими радикалами, навіть демонструючи їм свою прихильність і підтримку, неможливо досягти тривалих за часом компромісів.

Радикальний іслам — більшовизм XXI століття

Більшовизм, як це переконливо показав Юрій Сльозкін-внук, був досить типовою іудеохристиянською сектою, перенесеною парадоксальним збігом обставин в часі з епохи генезису християнства на два тисячоліття вперед. Цей хронопарадокс і забезпечив більшовицьким ідеям воістину забійну ефективність в окремих частинах світу. Так, доісторичний ящір, перенесений в наші дні, в місцевість, де він міг би прогодуватися, легко зжер би своїх сучасних конкурентів. Питання виживання такого релікта звівся б тільки до наявності кормової бази достатнього розміру, в ролі якої для більшовизму виступили неосвічені маси, які не вміють вчитися і думати, але здатні фанатично і ревно вірити. Там, де така база існувала і була досить велика, більшовизм прижився. Там, де її не було, захирів, за винятком випадків прямої окупації і подальшого знищення освіченої верстви населення, з перетворенням невеликої його частини, яка вимушено залишається в живих для господарських потреб, в підконвойного спецконтингента і заміщенням іншим специфічним соціальним типом "новоутворенця", за влучним висловом Леоніда Леонова, "ненауковця, а лише навченого". Історія СРСР, розглянута під таким кутом, негайно знаходить зрозумілу логіку, в якій не залишається місця випадковостям, недомовленості і термінологічній еквілібристиці на кшталт "спотвореної робітничої держави".

Але соціальна еволюція зіграла з більшовицьким тиранозавром злий жарт. Крихітний мозок, зосереджений в Політбюро, сформованому за принципом багатоступінчастого негативного відбору, недооцінив небезпеку виродження радянської кормової бази. Подібно динозаврам, яких під кінець мезозою повільно, але неухильно отруювали квіткові і покритонасінні рослини, більшовицький СРСР занедужав і впав у кому, отруєний новою генерацією освічених людей. Ця генерація, продукт вимушеного науково-технічного прогресу, мізерно мала в процентному відношенні до загальної чисельності населення, проте впливала на нього як нервовопаралітична отрутльа. Але, впавши в тривалу кому, СРСР все-таки не здох остаточно.

Крім неймовірної живучості, радянський динозавр продемонстрував і чудеса еволюційної пристосовності, залишивши життєздатне потомство.

З кінця п'ятдесятих СРСР багато вкладався в країни третього світу, частина яких була ісламськими. "Братську допомогу", надану цим країнам, прийнято лаяти як непотрібні вкладення, що не принесли Москві ніякої користі. Насправді це була напрочуд вдала для СРСР інвестиція. Порівняно невелике фінансове і технологічне підживлення, видане під зобов'язання "стати на некапіталістичний шлях розвитку", успішно виконувало роль щеплення від західного впливу. Завдяки радянській підтримці дикі племена, чий соціальний розвиток, незважаючи на тонкий наліт цивілізованості, пов'язаний з переважно формальним залученням до світових релігій, не виходив за межі общинного ладу, змогли розвинути карго-культи, достатні для зовнішньої імітації державності і отримання місця в ООН, звичайно, з правом голосу і з можливістю впливу на розвиток усього світу. Така міжнародно визнана недодержавність надійно захищала їх від подальшого соціального прогресу.

Якщо в XIX ст. велика частина диких витівок таких племен оперативно припинялась силами одного-двох полків колоніальної піхоти, набраної з місцевих жителів, то з формальним визнанням їх державності і введенням їх представників в ООН, де вони могли діяти солідарно, ефективну піхоту замінили неефективні переговори, які десятиліттями тривали без результату. Саме в цей момент більшовики і досягли свого найголовнішого успіху: гнійник, створений ними на місці Російської імперії, нарешті, лопнув, заразивши собою весь світ.

Звичайно, позбавлений ідейного стрижня, такий карго-культ швидко вироджується в ще один феодальний і при цьому абсолютно корумпований режим, який неминуче потрапляв під зовнішнє управління і вже не становив небезпеки для навколишнього світу. Але за наявності стійкої ідеології, що вступала в реакцію з більшовизмом, отриманим разом з матеріальною допомогою, карго-культ "країни, що розвивається", досить швидко капсулювався, займаючи глуху оборону вже рішуче від усіх, а потім, при кожній нагоді, переходив і в наступ. Інакше кажучи, поєднання "прогресивної" псевдодержавності і родоплемінних культів виводило властиву останнім агресивну ксенофобію на якісно новий рівень.

Подальший хід подій вже залежав від поширеності культу і градусу властивого йому прозелітизму. Так, північнокорейський культ живого бога-вождя, через відсутність виражених претензій на світове панування, виявився нездатним завдати світу багато проблем навіть при змішуванні його з більшовизмом. Зате іслам — одна зі світових релігій, з потужною установкою на прозелітизм, яка вважає душі всіх людей спочатку мусульманськими, що, власне, і дозволяє по-божому винищувати немусульман, звільняючи їхні душі з тіл, які загрузли в гріху, в суміші з більшовизмом, якому властивий подібний за змістом підхід, дав справжню гримучу суміш.

Радянські франкенштейни

Стихійне розуміння того, що люди, навіть неабияк оглуплєні, все-таки занадто розумні і самостійні і тому не здатні стати надійним фундаментом, на якому більшовицькі вожді змогли б спорудити для обраних і гідних комуністичний рай, спочатку було присутнє у свідомості радянських лідерів і ідеологів. Ідея експериментів зі схрещування людини з мавпою, що мали на меті створення ідеального пролетаря, виникла саме з цієї причини. Але вона не виправдала себе, по-перше, через технічні труднощі, а по-друге, з тієї причини, що людина — це насамперед соціальний, а зовсім не біологічний феномен. Зведення колишнього Homo sapiens до Homo soveticus, здійснюване методами соціальної інженерії, виявилося значно дешевшим і ефективнішим.

Але кремлівські соціальні інженери зазнавали фіаско щоразу, коли доводилося мати справу з мусульманами. Піддослідні відчайдушно пручалися, йшли на всілякі хитрощі, але ніяк не "осовечувались". Лише в найбільш вдалих випадках, під сильним тиском, вдавалося отримувати проміжні форми Homo soveticus мuslimus, хоча і там мусульманське начало відчутно превалювало над радянським.

Це бентежило і часом турбувало експериментаторів, якщо йшлося про радянські республіки, але для експорту, особливо на Захід, такий гібридний продукт був визнаний придатним. У схрещування західних ліваків і колишніх фашистів, що приєдналися до них, з ісламськими фанатиками московські соціальні селекціонери багато вкладалися з початку п'ятдесятих і досягли на цьому шляху вражаючих успіхів.

Коли ж СРСР впав у кому, продукти їх селекції змушені були виживати самотужки і почали еволюціонувати вже природним шляхом.

А далі сталося ось що. Мислячі й освічені люди, що викликали параліч СРСР, помалу були виведені з його схудлого до розмірів РФ, але життєздатного організму. Частина з них виїхала, частина померла, не давши соціального потомства, частина деградувала, дуже мала частина органічно увійшла в керуючі структури — нервову систему радянського динозавра. Як би там не було, але життєві функції чудовиська були відновлені, правда, лише в мінімальному обсязі. Пострадянська Росія стала схожою на зомбі: її більшовицька душа відлетіла вже безповоротно, хоча і залишила коріння на нижніх поверхах радянського колективного несвідомого. І ці коріння живі. Вони жадають прирости до нового джерела божественних одкровень.

Ця ситуація повторює події 1917 р., коли постарілий тандем православ'я-самодержавства обсипався трухою і був замінений більшовизмом. Така заміна стала можлива саме і тільки тому, що її хотіла велика частина темного російського населення, яке не уявляє себе без нового господаря і нового культу. Коли ж звалився більшовизм, радянське суспільство, перехворівши за два десятиліття західнізацією і виробивши на неї імунітет, точнісінько так, як його виробили під радянською опікою країни третього світу, відчуло безідейний свербіж. Спроби приживити на старе місце підфарбований православно-самодержавний труп, який розклався, виявилися безуспішними. Зате у агресивного ісламу, що спирається на високу мотивацію фанатичних адептів, які не мають інших перспектив, крім надії на місце в раю, і впевнені, що на цьому світі весь світ повинен належати їм, а також на високу народжуваність в мусульманських громадах, є гарні шанси зайняти в Росії місце чільної ідеології.

Зростанню впливу ісламу сприятиме і те, що ідейний голод і породжувана ним безвихідь неминуче викликають суспільний запит на тероризм. Це привертає до угруповань, які ставлять терор своїм головним інструментом, всіх соціальних покидьків, яких в кризовому суспільстві завжди в надлишку. З цим колись зіткнулися і Російська імперія, і СРСР — хоча і в менших масштабах. У цю ж фазу входить зараз і сучасна Росія.

Таким чином, Росія, поряд з Туреччиною, неминуче виявиться залучена в боротьбу за роль одного з центрів ісламського світу, причому процес цей буде супроводжуватися її тотальною ісламізацією. Будь-яка спроба перешкодити ісламізації Росії або сповільнити її буде негайно породжувати чергову хвилю ісламського тероризму.

Очевидно, що Росія і Туреччина неминуче будуть змагатися в боротьбі за вплив на світовий іслам. При цьому Туреччина, на роздоріжжі можливостей розвитку ісламу, що виникло сьогодні, виступає як прихильник його обережної і поступової вестернізації. Російський же варіант приживлення радикального ісламу на більшовицьке коріння обіцяє бути гранично антизахідним.

Свій внесок в антизахідну складову нової російської ідеології внесе і російське православ'я в версії РПЦ МП-КДБ-ФСБ. У боротьбі за виживання в новому оточенні цей тоталітарний культ неминуче зблизиться з ісламом в побутових питаннях і солідаризується з ним у загальній нетерпимості до західного антиклерикалізму. Процес уже запущений і йде швидкими темпами.