Фальшивий магістр. Як відлуння Середньовіччя напакостило словацькому прем'єру

Неприємна, але щасливо завершена історія, що сталася з прем'єр-міністром Словаччини Ігорем Матовичем, наочно продемонструвала величезні досягнення сучасної представницької демократії

Прем'єр-міністр Словаччини Ігор Матович / EPA / UPG

Керівництво університету ім.Яна Амоса Коменського в Братиславі, проаналізувавши дипломну роботу чинного прем'єр-міністра Словаччини Ігоря Матовича, офіційно визнало її плагіатом. Матович, що закінчив факультет менеджменту в 1998 році, скомпілював в своєму дипломі уривки з двох книг, без вказівки джерела, видавши їх за власні дослідження. Спроби прем'єра виправдатися, пославшись на технічний збій – мовляв, він збирав матеріали на одному комп'ютері, а компілював їх вже на іншому, і щось там натиснув, а посилання зникло — були названі представником університету такими, що "дискредитують академічну освіту й щирі зусилля багатьох студентів і науковців чесно вчитися".

Своєю чергою, парламент Словаччини, розглянувши вотум недовіри прем'єру (через що виник скандал), відставку Матовича не підтримав, винісши рішення про те, що його диплом "не є плагіатом". Рішення парламенту – це вже серйозно. Відтепер Матович зможе з законною гордістю говорити про те, що він — не плагіатор так само впевнено і твердо, як колись герой Гашека повідомляв, що він — "офіційний ідіот".

Не останню роль в ухваленні цього рішення зіграло й те, що випадок з плагіатом (а, по суті, з фальшивим дипломом про вищу освіту) був у лавах правлячої коаліції далеко не першим. Так, чинний спікер парламенту Борис Коллар, відомий своїми зв'язками з мафією, теж був помічений у використанні чужих текстів без посилань на джерело, хоча і його історія закінчилася нічим. Коллар просто пообіцяв не використовувати надалі перед своїм прізвищем слово "магістр", і всі потроху стихло.

Аргументи опозиції про те, що така практика безкарності сприятиме деградації інституту вищої освіти, почуті не були. Залишається відкритим і питання про те, що показала б суцільна перевірка дипломів словацьких парламентаріїв. Можливо, що деградація вищої освіти в лавах словацьких політиків виявилася б уже не загрозою, а доконаним фактом. Адже, якщо плагіат Матовича виплив ще в 2012 році, і тільки зусилля його дипломного керівника, Йозефа Коморника, змогли тоді заморозити розслідування, то скандал з Колларом став прямим наслідком камінг-плагіату в дипломі магістра економіки, депутата від партії "Ми – сім'я" Петри Кристуфкової, здобутім минулого, 2019 року. Кристуфкова захищала диплом у того ж викладача, що й Коллар. І в цьому ж році – ось так вже співпало — помер і Коморник, котрий, як виявилося, кришував усю схему з липовими дипломами.

Втім, говорити про "деградацію освіти" тут неполіткоректно. Навпаки, в принципі і за великим рахунком, все, що відбувається навколо дипломів про вищу освіту, абсолютно закономірно. Затихлий скандал з плагіатом став прямим наслідком того, що публічна політика стрімко прогресує в крайній популізм, який експлуатує найтемніші боки людської натури. Але якщо всі культури і всі шкали моральних оцінок рівні, то темні – не обов'язково погані! Це проста культурна особливість, яку слід поважати. Так, вони темні – і що? Хіба не "BLM!" став гаслом дня та доби? І, погодьтеся, було б украй примітивно тлумачити це гасло тільки у вузькорасовому сенсі.

Так от, процес переродження публічної політики, що конкурує за голоси соціально відповідальних виборців, популізм, що конкурує за голоси людей цілком вільних, зокрема, і від усякої соціальної відповідальності, вже захопив увесь світ, і чи нам, українцям, не знати про це. На тлі тріумфального екологізму, коли знання, досвід і досягнуті успіхи не вирішують нічого, а бидлуваті — без негативних конотацій, а в сенсі близькості до природного поведінки у тваринному світі, — витівки здатні розсмішити невибагливу, знову ж таки, в хорошому сенсі, — публіку, вирішують все і прямо ведуть до перемоги, наявність справжнього диплома про вищу освіту грає скоріше в мінус, ніж у плюс. Що може знати такий розумник про те, як насправді живе народ і чого він насправді хоче? Звичайно, повністю підроблений диплом, на власноруч заповненому бланку з печаткою, купленому де-небудь в підземному переході, був би в цій ситуації краще. Але навіть простий плагіат – вже суттєвий крок вперед.

Володіння фальшивим дипломом, нехай навіть на перших порах, і не повністю підробленим перебуває в очевидній гармонії з політичною практикою популістського блоку партій "Звичайні люди й незалежні особи" (OLEANO), до якого належить Матович. Ще більшою мірою таке володіння гармонує з належністю до партії "Ми – сім'я", у разі Бориса Коллара і Петри Кристуфкової. Справді: ну які дипломи потрібно пред'являти всередині сім'ї? І чому по-справжньому незалежна особистість не може сама видати собі диплом? Адже, якщо кожен чоловік і кожна жінка в сучасних демократичних країнах можуть без перешкод, просто своїм рішенням, оголосити себе особою протилежної статі і виправити на те офіційні документи, ставши трансжінкою або трансчоловіком відповідно, то чому неможливо самоприсвоєння собі наукового ступеня трансмагістра? Адже очевидно, що логіка тут абсолютно одна і та ж, і легалізуючи одне, ми повинні негайно легалізувати інше. Ба більше, дивлячись уперед, можна передбачати, що вже в недалекому майбутньому ступінь магістра стане компрометуючим тавром, що свідчить про те, що її власник схильний до дискримінації своїх співгромадян за принципом інтелекту (і навіть з'явиться термін "інтелектист", за аналогією з "расистом"), а ступінь трансмагістра буде незмінним приводом для законної гордості. Чимало магістрів при цьому спробують переатестуватися в трансмагістри. Але вузькі будуть двері в чудовий новий світ і щільні лави обраних. І десь в іншому Всесвіті покійний Кафка, глянувши на новини від нас, і бажаючи обговорити їх з покійним Оруеллом, звернеться до нього зі словами: "Колего, хочу запитати у Вас як документаліст – у документаліста...".

Таким чином, для бурчання немає підстав. Нехай стародавні релікти минулого і неспівзвучні часу адепти академічної науки, яку, в чому можна не сумніватися, скоро скасують як таку, що ображає почуття неписьменних меншин, висловлюють собі невдоволення та недовіру новому поколінню чесних політиків, які покінчать з корупцією, і взагалі з усім. Їм уже недовго залишилося їх висловлювати і їм не зупинити важку ходу поступу. Абсолютна ж більшість виборців чудово знає, за кого їм слід голосувати, а їхні обранці – як слід поводитись, будучи обраними.

І тільки одне в цій історії викликає подив: чому взагалі справа дійшла до скандалу і до спроби висловити вотум недовіри народному прем'єру, трансмагістру Матовичу? WTF?

Справді, якби таке сталося в Україні, скандал згас би на ранньому етапі, не ставши навіть скороминущі темою у ЗМІ. Одного дзвінка з Міністерства освіти до ректорату університету імені хоч Яна-Амоса, хоч Мендель-Єрмака, та хоч кого завгодно ще, вистачило б, щоб наглухо закрити питання. Навіщо ж, питається, у Словаччині треба було псувати нерви шанованій і незалежній людині, і навіть двом? Що в них там взагалі відбувається?

Відповідь гранично проста: в Словаччині ще не зжитий такий рудимент мракобісного Середньовіччя як автономія університетів. Цей пережиток темного часу, коли університети відкривали монархи, даруючи їм купу привілеїв і навіть, іноді, кріпаків (добре ще, що хоч не полонених маврів), а студенти в обов'язковому порядку повинні були носити меч, раптово дав про себе знати в нашому освіченому XXI столітті.

Втім, ця жахлива дикість скоро назавжди піде в минуле. Недарма ж Коллар, вибравшись зі скандалу з дипломом, пообіцяв, що реформа освіти, якій він до цього не надавав великого значення, стане тепер для нього однією з найпріоритетніших тем.