• USD 27.9
  • EUR 34.1
  • GBP 39.5
Спецпроєкти

Мир з Росією і "русский мир". Як побачити різницю там, де її немає

Єдина країна в світі, де Росія і справді якоюсь мірою прагне до тієї або іншій формі мирного врегулювання, — це Сирія, перспективи російської присутності в якій стають все більш похмурими
Фото: dnr-news.com
Фото: dnr-news.com
Реклама на dsnews.ua

Риторику світу, до якої вдавався у своїй виборчій кампанії чинний український президент в 2014 р., тепер освоїли політики, намагаються позиціонуватися як його опоненти. Правда, слід сказати, ці новоявлені голуби намагаються уникати конкретики — один лише Анатолій Гриценко розповідає про якийсь план врегулювання, який він, мовляв, уже давно розіслав главам причетних держав і апарати міжнародних організацій.

Що змушує згадати про виступ Гриценка на не надто афишировавшейся конференції в Австрії, організованою специфічним (як і сама Австрія в контексті впливу Росії і грошей пострадянської організованої злочинності) установою ICEUR. А також про мирне плані, який через мафіозі Фелікса Шеферовского (Сатера) і Майкла Коена, колишнього юриста Дональда Трампа, який намагався просунути незабаром вигнаному з ганьбою з радників з національної безпеки російському агенту впливу Майкла Флінна (тобто, власне, президенту Трампу) мутний депутат-"радикал" Андрій Артеменко. Сам, між іншим, виявився як мінімум громадянином Канади. Планом пропонувалася передача Росії Криму в оренду на 100 років. На щастя, афера розкрилася завдяки розголосу американськими і українськими журналістами. Артеменко виключили з фракції (правда, не позбавили депутатства), Майкл Коен сидить під арештом і здає справи Трампа, Фелікс Сатер давно став дійною коровою ФБР, про Флинне практично забули, якщо не вважати спорадичних згадок про намір спецпрокурора Мюллера поставити йому ще пару питань.

Тепер у білих тогах миротворців фігурують вже інші персонажі, які намагаються одночасно задовольнити невисловлені сподівання українського виборця і європейського істеблішменту, відчуває, що російська спіраль ускладнень і обмежень почала йти на глибину пекла.

На цьому тлі несподівано приємно здивувала Ангела Меркель, яка здійснила тур по країнах Південного Кавказу, в першу чергу пов'язаний з газотранспортними питаннями, але з тими обертонами в риториці, які вказують на бажання Берліна і Брюсселя грати більш активну роль у регіоні. До речі, якраз досвід Грузії є практично ідеальним свідченням на користь думки, що світ з нинішньою, путінською Росією неможливий — максимумом реалістичних очікувань може виступати хіба що замороження конфлікту. Яке в українському випадку так досі і не сталося — люди у зоні бойових дій гинуть майже кожен день.

Зауважимо, що сьогодні в грузинському керівництві на тему світу не висловлюються, незважаючи на існуючий авіаційний і туристичний трафік, — риторика, можливо, напередодні приєднання країни до НАТО, з Тбілісі на адресу Москви звучить сама войовнича.

Перестав апелювати до Москви Азербайджан, переконався, що російські обіцянки віддати Баку Карабах — всього лише розводка, покликана зберегти статус-кво, підтягнути Азербайджан до Євразійського союзу, заробити на зброю і обмежити можливості видобутку і транзиту каспійського газу.

Після "оксамитової" зміни влади не покладає надій на врегулювання конфлікту в Карабаху і Вірменія — її нове керівництво ввічливо з Путіним, однак веде себе відсторонено. Воно ставить перед собою і країною всередині - і зовнішньополітичні завдання, які як мінімум насторожують Москву і в середньостроковій перспективі виведуть Єреван з зони впливу Росії.

Реклама на dsnews.ua

Поза полем зору вже багато років знаходяться проблеми, пов'язані з російським присутністю в пострадянській Центральній Азії. Мова в даному випадку про кордоні Таджикистану і Узбекистану з Афганістаном, де, з одного боку, нещодавно стався кривавий інцидент за участю Талібану, таджицьких внутрішніх військ і російської, швидше за все, авіації (оскільки у таджиків такої немає). А з іншого — саме Узбекистан без всякої Росії ініціював процес переговорів між кабульскими владою і Талібаном.

Іншими словами, на росіян там більше не сподіваються (розуміючи, що російські агенти можуть, звичайно, підірвати Ферганскую долину, як вже робили це в минулому), проте, що характерно, той же Туркменістан, з одного боку, погодився на операцію з розділу Каспію, а з іншого — зміцнює свою кордон з Афганістаном допомогою найманців.

Виходить, що в Закавказзя і Центральної Азії в якості арбітрів мирного врегулювання дедалі частіше розглядають ЄС (Німеччини), Туреччину, навіть Іран, Китай або США, але ніяк не Росії.

Забавно, що за останні місяці єдина помітна ділова новину, що надійшла з регіону Центральної Азії, пов'язана з Росією і конкретно з Казахстаном, — це плановані інвестиції в московську нерухомість новими власниками багатостраждального БТА Банку Аблязова. Причому власниками, які, схоже, і самі пов'язані з РФ.

Нарешті, що стосується Придністров'я, то в вважався заморожений конфлікт (точно так само котрий вибухнув на вильоті радянської історії) градус роздратування поступово зростає, причому відносини Москви з Тирасполем виглядають ще більш прохолодними, ніж з Сухумі. Занадто багато в Тирасполі собі дозволяють, змінюючи час від часу влада і інтегруючись в економічний і правовий простір як Молдови, так і її сусідів.

Тому єдина країна в світі, де Росія і справді якоюсь мірою прагне до тієї або іншій формі мирного врегулювання, — це Сирія, перспективи російської присутності в якій стають все більш туманними. Але навіть там Росія поки не відмовилася (спочатку програвши турецький газовий бліц, Анкара і до сьогоднішнього дня не виявила бажання замінити Україну або хоча б Білорусь в якості вузла для транзиту російського газу в ЄС) від своїх ключових позицій. Головні з них — збереження при владі Башара Асада, сама участь у розділі країни, коли вже не виходить вбити більшу частину її населення, не бажає повертатися під руку алавітської клану, підряди для оточення Путіна, часткова ліцензія на використання курдів, регулювання такого інструменту шантажу Європи, як міграційний потік.

Притому що сама РФ давно втягнулася в логіку війни в Сирії — вона незмінно вимагає зростання витрачання ресурсів (те, що це вигідно США, не приховує вже й саме американське керівництво). Вигідна сирійська авантюра Москви і Україні: з одного боку, вона послабила тиск на Україну, з іншого — загострює відносини Росії з Туреччиною, Іраном, США та іншими західними державами і нарешті, з третьої — саме в Сирії утилізований актив колабораціоністів і найманців з окупованих територій. З цього приводу почуття жалості можуть відчувати тільки українські слідчі і прокурори.

Звідси і здивування на адресу спекулюють на темі світу українських політиків — якщо окремих європейців, що ностальгують за часами вилучення з території РФ надприбутків і дешевих секс-турів в Москву без високого ризику вербування, зрозуміти ще можна, то співаків світу на умовах агресора в Україні практично неможливо. При цьому розумним представляється навіть відсікти прямих і не надто маскуються агентів впливу Москви, користуються депутатським імунітетом, помилковим уявленням про свободу слова та корупційними зв'язками.

Та ж фігура Тимошенко занадто масштабна, щоб представити її звичайним знаряддям російських спецслужб, строчащим з вулиці Турівській донесення Владиславу Суркову, побоюючись нового порушення кримінальної справи про підкуп генералів, яким її в Росії один час тримали за чутливі місця. Можливо, Тимошенко навіть щиро вірить у те, що вже вона-то з Путіним зуміє домовитися, — зрозуміло, це аберація віку (з 2009 р. багато років спливло) і відома віра двічі екс-прем'єра в свою непогрішність. Але результат її минулих дипломатичних зусиль у Москві, який не зміг змінити навіть нібито проросійський Янукович, — фактичне розорення України до 2014 р. Правда, тепер з'ясувалося така обставина, як мало не родинні зв'язки Тимошенко з Росією через кримський бізнес зятя, дуже часто буває в Москві. Що, звичайно, наводить на певні думки — адже українські політики, як мінімум старшого покоління, дуже часто ставлять особисті інтереси вище суспільних.

Полковник Гриценко теж вважає, мабуть, що "знає, як треба", і у браку патріотизму його не дорікнеш. Хіба що явно зайвому обвинувальному пафосі, для якого обмаль підстав. У ньому є щось спільне з інвективами Андрія Ілларіонова, який радив українцям якісь нереальні речі — чому, мовляв, не стріляли в Криму, не оголошували війну і т. д. Притому що стріляти було нікому і нічим, окремі випадки закінчилися трагічно, і ситуація психологічної готовності змінилася лише в ході вторгнення Росії на Донбас. Можливо, звичайно, що частину опозиційних миротворців вважає, що знає, як стимулювати Захід болючіше натиснути на РФ. Так адже це поки і без потреби — Росія сама робить все можливе для посилення свого положення, здійснюючи замаху у Великобританії, підкуп в США і напади на американські війська в Сирії, а також багато іншого. Допомога українських опозиційних лідерів в даному випадку абсолютно надлишкова. І навіть може виявитися контрпродуктивним.

Але бажання потриматися за державний штурвал засліплює, і ось утворюється ціла черга в темну використовуються Росією миротворців, готових заявляти що завгодно і де завгодно заради поїздок в Женеву і Відень, де вони сиділи б за переговорним столом з поважним виглядом. Сарказм ситуації полягає в тому, що найгіршим подарунком для українських опозиціонерів (важко, правда, сказати, до чого саме вони в опозиції) і їх західних друзів з тонкою душевною організацією було б як раз виведення Путіним військ з окупованих районів Донбасу. Тоді виборча кампанія звелася б до тем нудним, суперечливим і потребує глибокої експертизи. А повторювати заїжджену рядок "Трактор в полі дир-дир-дир — ми за мир, ми за мир", знаючи, що ніякого світу не передбачається, досить зручно.

Неможливість світу з путінською Росією виникає з її кримінально-терористичної природи, ворожою не тільки західного, але навіть і китайським стилем життя. Вперше настільки відвертим є злиття спецслужб з криміналітетом. Так, новим гауляйтером ДНР став аферист Пушилин, а над екологічною катастрофою у Криму головує рекетир по кличці Гоблін, в той час як в Луганську заправляє ренегат з української спецслужби Пасічник. Сам же Путін, як стає все очевидніше, стоїть на чолі транснаціональної кримінальної організації, що включає навіть латиноамериканські наркокартелі. Це з подібними персонажами українському керівництву пропонують сісти за стіл мирного діалогу?

Тим більше що Росія зберігає деякі можливості щедро фінансувати "риторику світу". Так, колишній соратник путінського кума Віктора Медведчука Андрій Портнов перетворився на керуючого двома популярними каналами, по яких вже розійшлися відомі темники Віктора Володимировича, освоїв цю технологію цензури навіть раніше менеджерів свого московського родича (нагадаємо, що Медведчук був главою адміністрації Кучми у 2002 р., в той час як на другий термін Путін переобирався в 2004-му). Нещодавно став відомий і черговий канал фінансування Медведчука Путіним у Росії на його дружину записано нафтовидобувне підприємство. Либеральничание чинної влади є відносно Медведчука вкрай ризикованим (частково виправдовується, можливо, його посередницькими функціями). Тим більше що він і не приховує своєї ворожості до України, а через брак надійних кандидатів від реакції надасть свої телеканали "співакам світу". Проте, цей "світ" вкрай специфічний, "російський", що передбачає перетворення України на подобу паралізованою етнічними квотами і конфедеративним пристроєм Боснії і Герцеговини, згоду з анексією Криму і відмова від євроатлантичного зовнішньополітичного вибору і цивілізованого шляху розвитку. Громадське більшість з цим ніколи не погодиться.

Щоправда, має місце бути і явна помилка вітчизняних політтехнологів — критична маса виборців, природно, виступає за перемогу, під якою і розуміє світ, а не світ у формі капітуляції перед Росією, якого добивається Путін і його агентура. Сама ж по собі перспектива подолання конфлікту з Росією лежить не в площині передвиборних обіцянок українських політиків (особливо тих, у кого явно сталася "асинхронність" зі сподіваннями соціуму), а у сфері боєздатності української армії і посилення економічних санкцій проти Росії і їх ефекту. Третього не дано.

    Реклама на dsnews.ua