На граблі Брекзіта. Як Борис Джонсон розхитує міжнародне право
Законопроект, що просувається британським прем'єром, в разі його прийняття змінить підхід до міжнародного права в рамках ЄС. Такий прецедент неминуче матиме глобальні наслідки
Проект закону про внутрішні ринки, що просувається Борисом Джонсоном, передбачувано викликав скандал як всередині британського парламенту, так і між Лондоном і Брюсселем. Суть законопроекту — у відсутності митного кордону між Північною Ірландією і іншою частиною Великобританії, яка повинна була бути встановлена з 1 січня, коли закінчиться перехідний період після виходу Британії з ЄС. Прописано це як право британського уряду змінювати або скасовувати дію правил митних перевезень, які набудуть чинності 1 січня, якщо Британія і ЄС не підпишуть торгову угоду. При цьому законопроект окремо прописує верховенство рішень британського уряду у випадках протиріч з міжнародним правом.
Якщо зовсім коротко: законопроект залишає "ірландську хвіртку" між ЄС і Великобританією, що вийшла з нього, правила користування якою Лондон має намір встановлювати сам. Така хвіртка прямо суперечить умовам договору з ЄС, підписаного Джонсоном в січні поточного року. І, так — така хвіртка неминуче буде прохідна в обидві сторони.
Варіанти відповіді Брюсселя виглядають непереконливими. Можна протестувати — що, власне, і відбувається, але без особливих успіхів для Євросоюзу. Можна торгуватися про встановлення контролю при укладенні договору про вихід Великобританії з ЄС — але, по-перше, Джонсон при цьому отримує в своє розпорядження могутній засіб тиску на переговорах, які і без того йдуть складно, а по-друге, саме існування закону, в якому прописано верховенство рішень британського уряду над міжнародним правом, закладає міну під будь-які угоди. Іншими словами, Британія стає вкрай складним партнером для ЄС
Можна змиритися з митної дірою — але це, по-перше, принизливо політично, а по-друге, небезпечно економічно. Можна, нарешті, встановити свій контроль, по свою сторону "ірландської хвіртки" — але де?
Між Республікою Ірландія і Північною Ірландією за погодженням з Дубліном? Це було б найбільш логічним варіантом — але це неможливо. Така межа — а вибудовувати доведеться повноцінний кордон — стала б порушенням белфастської угоди 1998 р., яка поклала край конфлікту в Північній Ірландії після десятиліть терактів і зіткнень. Угода була підписана за посередництва ЄС та США, і ЄС вважає себе гарантом її дотримання. Крім того, і Дублін ніколи не піде на такий крок, ризикуючи викликати з минулого терор ІРА. Що ж до митного кордону між Ірландcкою Республікою і іншим ЄС, то вона була б набагато гірша в плані ефективності — і зовсім неможлива політично. Іншими словами, Джонсон загнав Брюссель в украй неприємний пат.
При цьому сам британський прем'єр почувається прекрасно. Більш того, на підході наступний законопроект, що містить пропозиції про відмову від застосування небританських судових прецедентів щодо тлумачення Європейської конвенції про права людини, включаючи насамперед рішення ЄСПЛ. Питання про це піднімалося давно, ще в прем'єрство Терези Мей, яка в ході своєї кампанії 2016 р. заявляла, що ЄСПЛ дуже вже ускладнив процедуру депортації підозрюваних в тероризмі і злочинців.
Як Джонсон обґрунтовує необхідність прийняття нового закону — питання технічне. Прем'єр діє як класичний популіст, лякаючи британців можливим розколом країни і продовольчої блокадою з боку ЄС. Блокада є малоймовірною, а ось з розколом все йде трохи складніше. "Сполучене Королівство" апріорі передбачає наявність окремих деталей, з якого воно і було колись зібрано. Шотландський і уельський сепаратизм дійсно піднімають зараз голову в Британії — і місцеві адміністрації Уельсу і Шотландії вже висловилися різко проти законопроекту — але очікувано не були почуті прем'єром. У свою чергу, єдиний митний простір, без створення прецедентів внутрішніх бар'єрів, безумовно, зміцнює позиції Лондона всередині країни.
Втім, за великим рахунком Джонсон не ставить перед собою завдання послідовно застосовувати новий закон проти когось конкретно. Мета його інша, більш широка — забезпечити Британії максимальну свободу маневру, як можна менше пов'язану будь-якими зовнішніми зобов'язаннями. Буде чи не буде при цьому існувати митний контроль між берегами Ірландського моря — питання десяте. Новий закон просто дає можливість британському уряду змінювати на свою користь правила гри в міру необхідності.
Це концептуально новий (а точніше, сильно призабутий старий) підхід до міжнародного права як до системи тимчасових угод, що діють до тих пір, поки вони влаштовують обидві сторони або поки одна зі сторін може примусити іншу до їх виконання. Ні про який примат міжнародного права над місцевим законодавством мови вже немає. Якщо ж згадати про глобальну роль фінансових інститутів Великобританії, наслідком чого став де-факто міжнародний статус Високого суду Англії і Уельсу (він же Високий суд у Лондоні), то стане ясно: новий закон матиме далекосяжні наслідки, які торкнуться всього світу.
Втім, сам Джонсон, найімовірніше, вирішує в першу чергу власні і партійні політичні завдання. Йому необхідно лавірувати між безліччю сил, забезпечуючи собі і торі максимальну підтримку виборців. І новий законопроект, який, ймовірно, буде прийнятий, — вдалий крок у цій багатоходової грі.
