• USD 26.4
  • EUR 30.7
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

Нахабна Realpolitik. Про що мріє Кулеба

Україні потрібно вчасно адаптуватися до стрімко мінливого світу

Дмитро Кулеба
Дмитро Кулеба / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Київ бере курс на більш жорстку, автономну зовнішню політику. Глава української дипломатії Дмитро Кулеба це гранично чітко дав зрозуміти у своєму великому інтерв'ю "Інтерфакс-Україна".

Головне завдання, за словами міністра закордонних справ, — змусити світ ставитися до України як до рівної, а не як до "другого номеру".

В тому числі в дипломатичних відносинах. Як досить прямолінійно зазначив Кулеба, іноземні посли користуються "розкішшю, якої позбавлені українські посли в їх країнах", де їм доводиться пройти "33 рівня", щоб зустрітися з міністром закордонних справ.

Причини цього він бачить не тільки або не стільки в стосунках цих самих країн, скільки і добровільне свого роду приниження, відображене в партнерозалежності.

Іншими словами, Кулеба нарікає на те, що офіційний Київ роками озирався на своїх друзів і партнерів, віддаючи їм зовнішньополітичну ініціативу.

Пора б цю тенденцію в корені змінити, що спорадично Україна демонструвала. Як у випадку з припиненням авіасполучення з Білоруссю, що згадав глава МЗС.

Топ-дипломат України пропонує переформатувати зовнішню політику. З одного боку, наблизивши її максимально до Realpolitik, з іншого — не рвати відносини з партнерами, а лише більш жорстко відстоювати власні інтереси; гнути свою лінію, наприклад, в питанні інтеграції в НАТО, незважаючи на те, що окремі країни — члени Альянсу не в захваті від такого завзяття.

Реклама на dsnews.ua

Висновки зроблені?

Це інтерв'ю, перш за все, слід розцінювати як намір українського дипломатичного корпусу демонтувати імідж України як країни, залежної від рішень інших учасників політичних процесів; як країни, чиєю думкою можна знехтувати.

Замість цього можливо, за умови, що та ж Банкова не буде заважати цьому своєю непослідовністю, створення образу держави, що випускає власний геополітичний продукт, який не поступається за якістю "конкурентам" в цій сфері.

Так, лідери відстоюють в першу чергу інтереси власної держави. Часто навіть і свої власні. Причому не тільки в корумпованих пострадянських або латиноамериканських, але і в дещо менш, але все ж корумпованих європейських.

Однак живемо ми не в окремих всесвітах, пов'язаних між собою мостом Ейнштейн-Розена. Світ в інформаційну епоху став неймовірно маленьким, і з цим не ефемерні, а цілком реальні і численні.

Рішення, що приймаються одними, впливають на інших. Часом негативним чином.

Взяти хоча б Угорщину. З нею в України і без того непрості відносини, оскільки правий уряд Віктора Орбана, користуючись саме горезвісною політичною нібито неспроможністю Києва, може конвертувати зовнішньополітичні успіхи у внутрішньополітичні — грати на ксенофобії, націоналізмі і імперіалізмі електорату. Тому і дозволяє собі "штовхати" нібито слабшого сусіда, втручаючись в його мовну політику.

Так, часом Будапешт отримує жорстку відповідь з Києва, але одразу ж прикривається своїм членством в ЄС або НАТО.

Тільки от не такий вже і надійний це щит.

По-перше, Брюссель, м'яко кажучи, незадоволений політикою Орбана щодо мігрантів, ЗМІ, НУО.

По-друге, інтересам ЄС прямо суперечать і навіть загрожують його загравання з російським і китайським режимами, які, як відомо, є противниками НАТО.

Позиції Орбана куди менш міцні, ніж намагається демонструвати Будапешт.

З ним можна і потрібно говорити, коли виникає така необхідність, досить жорстко, оскільки в окремих ситуаціях дії нинішнього угорського уряду негативно впливають на інтереси України. Як у випадку з контрактом на поставку газу в обхід України, укладеними Будапештом з "Газпромом".

Тим самим Угорщина Орбана розширює газовий фронт російської інтервенції в Європу, безпосередньо наносячи удар по енергонезалежності ЄС. Як, до речі, і Німеччина підтримкою "Північного потоку-2".

Тільки з Німеччиною ситуація дещо складніша, тому що, незважаючи на підтримаю СП-2, Берлін також стоїть на чолі європейського опору російської агресії, в тому числі, надаючи Україні чималу підтримку.

І все ж, коли коса знаходить на камінь, тобто коли власні інтереси стикаються з інтересами партнера, Берлін відмахується від претензій Києва, продовжуючи стверджувати, що СП-2 — це комерційний проект, і крапка.

Українська сторона неодноразово і при обох адміністраціях критикувала Німеччину за добровільну здачу в полон газовим махінаторів Росії, але знову-таки різниця в політичній вазі грає свою роль.

Зараз же настає момент, коли все можна переграти. Ми спостерігаємо початок глобальних трансформацій міжнародного порядку.

Це видно на прикладі нових оборонних і безпекових угод англосаксів, одне з яких — AUKUS — викликало бурю обурення у Франції; на прикладі Вашингтонської декларації; на прикладі раптового рішення США дати ЄС більше автономії в забезпеченні європейської оборони.

Світ змінюється, створюються нові альянси і міждержавні структури, які в перспективі можуть прийти на зміну поточним, які втрачають актуальність.

ЄС зараз буксує. У тому числі через бажання "Старої Європи", продиктованого масою різних причин, пригальмувати розширення Євросоюзу і спершу перепрошити його під себе.

Але це означає, що європейська і євроатлантична інтеграція можуть виявитися недосяжними проектами. Проте, цінності, закладені в саму ідею ЄС, як і раніше є маяком, до якого слід рухатися. Просто необхідно врахувати нинішні і майбутні складності в Союзі, займаючись реформами і посиленням української державності.

    Реклама на dsnews.ua