Не будь як Путін. Ердоган з Мосулом врахував кримський досвід Кремля

Одночасно зі штурмом Мосула на кордоні з Іраком "матеріалізувалися" турецькі танки

Останні дії офіційної Анкари і події в Туреччині свідчать про перехід Реджепа Таїпа Ердогана до здійснення наступного етапу відродження Османської імперії.

За явної схожості політики Ердогана і кремлівського лідера, відкрите вторгнення турецької армії в інші країни, варто визнати, загрожує неприємними наслідками для Анкари. Втім, Ердогана це не лякає як і Путіна. Щоб спробувати нівелювати потенційні ризики, турецьким властям потрібно зіграти на випередження, створивши ілюзію жорсткої конфронтації з Європою допомогою ультимативної форми ведення діалогу.

Це зараз і відбувається. Буквально вранці 3 листопада виходить інтерв'ю міністра закордонних справ Туреччини Мевлюта Чавушоглу швейцарській Neue Zürcher Zeitung, в якому він погрожує вже в найближчі дні розірвати угоду з Євросоюзом щодо мігрантів. Нагадаємо, турки обіцяють стримувати потік мігрантів в Європу на своїй території в обмін на мільярди ЄС та безвізовий режим. Природно, після спроби державного перевороту, а точніше після активного закручування Ердоганом гайок, яке продовжується до цих пір, відносини Анкари і Брюсселя складно назвати сприятливими для євроінтеграційних процесів. "Наше терпіння підходить до кінця. Ми чекаємо відповіді в найближчі дні. Якщо його не буде, ми розірвемо угоду", - загрожує Чавушоглу, вимагаючи безвиз.

У той же день Ердоган "атакує" Берлін як флагман європейської політики, а також з причини наявності у ФРН великої турецької діаспори. Він звинуватив Німеччину в приховуванні прихильників Фетхуллаха Гюлена і назвав країну "притулком для терористів", маючи на увазі бойовиків Робочої партії Курдистану (РРК) та Революційної народної визвольної партії-фронту (DHKP-C). "Ніяких очікувань від Німеччини у нас немає, але історія вас засудить за підбурювання до тероризму", - похмуро "вангует" турецький лідер.

Загалом, можна ставити галочку - Євросоюз піддався шантажу. Але навіщо? Переведення стрілок на міграційне угоду необхідний, щоб Брюссель мовчав, поки Туреччина буде реалізовувати свої амбіції на східних рубежах.

Адже одночасно з ультиматумом для ЄС в Туреччині відбувається чергова хвиля арештів представників опозиційної газети Cumhurriyet (заарештовано 13 журналістів) і 12 членів прокурдської Народної демократичної партії. Останні арешти відбуваються у п'ятницю в Анкарі і Діярбакирі затримані лідери партії.

Німеччина відреагувала. Глава МЗС ФРН Франк-Вальтер Штайнмайер викликав на килим турецького посла, заявивши, що суворі заходи проти тероризму не виправдовують переслідування опозиції. Реакція німецької сторони або свідома, тому що того вимагає сама ситуація; або Німеччина таки попалася на гачок.

Але крім слів Штайнмайера була відповідь і в самій Туреччині, коли біля будівлі поліцейського відділку в Діярбакирі прогримів вибух, в результаті якого загинули вісім і постраждали більше ста чоловік. Цілком імовірно, що це могла бути просто імітація рефлексії курдів на арешти. Що не так важливо для плану Ердогана, що виходить далеко за межі Туреччини.

Зі зрозумілих причин на даному етапі Ердоган не може дозволити собі розширити "тюркський світ" на території колишньої Османської імперії. Але певних успіхів може досягти. До закінчення Першої світової османи, наприклад, володіли чотирма регіонами Саудівської Аравії. Звичайно, тепер Анкара про їх повернення не думає. З саудити у неї ситуативний союз, причому куди більш міцний, ніж з росіянами - хоча це ніяк не заважає їм боротися за позиції флагмана світу ісламу.

Неможливо і пряме вторгнення в Палестину. Воно й ні до чого. В рази ефективніше повзуча мирна експансія після укладення миру з Ізраїлем, так і на Палестину Туреччина завжди мала величезний вплив.

Новоявлений султан, як вже згадувалося вище, успішно йде курсом монополізації влади. Зміна Конституції стане заключним етапом в цьому процесі. А курдська питання, як відомо, з одного боку є болючим для Анкари, а з другого - відкривав і відкриває широке поле для маневрів. Саме "танцюючи" від боротьби з курдськими терористами в Туреччині, а також з бойовиками "Ісламської держави", турецькі війська опинилися на півночі Сирії.

Османська імперія, нагадаємо, володіла Дамаском, Алеппо і Хамаданом. На півночі Сирії і в Алеппо, зараз панує хаос. Це вкрай нестабільний регіон, де мріють про державність сирійські курди. А "Щит Євфрату" - чудове прикриття для турків, які бажають розширити свій вплив на частину території Сирії, вже шостий рік страждає від військового конфлікту.

2 листопада Туреччина почала активно стягувати до кордонів Сирії багаточисельну військову техніку. Передислокація відбувається в районі турецького міста Кіліс. А днем раніше Туреччина розмістила танки та важку артилерію і на кордоні з Іраком.

Брязкання Анкари зброєю не надихає офіційний Багдад, який вже багато місяців вимагає прибрати турецьких інструкторів з півночі країни. У вересні прем'єр-міністр Іраку Хайдер Абаді попередив Туреччину, що збереження військ на півночі Іраку може призвести до "регіональної війни". Ці загрози Ердоган відкидає, радячи прем'єру "знати своє місце".

Втім, побоювання Іраку зрозуміти неважко, оскільки активізація сусідів відбувалась по мірі підготовки до масштабної операції з визволення від ІГ столиці багатого нафтою регіону - Мосула.

Цей регіон "сакрален" для Туреччини і в плані економічних вигод, і в плані ідеологічного базису збирання земель колишньої Османської імперії. До Першої світової Туреччина володіла Мосульским вилайетом, населених курдами. У 1920 році Севрским договором планувалося створення незалежного Курдистану. У 1921 році курди оголосили про створення Королівства Курдистан, але вже через рік, коли на півночі Іраку знайшли багаті нафтові родовища, курдської державності прийшов кінець.

Лозанському договір 1923 року розділив Курдистан між Туреччиною, Британією і Францією. Турки до всього іншого висували претензії на Мосул. Але в 1925 році Рада Ліги Націй передав його Іраку. У тому ж році відбулося повстання Шейха Саїда, внаслідок якого знову було створено Королівство Курдистан. Воно прожило три місяці і було захоплене турецькою армією.

Щоправда, рішення попередниці ООН поклало кінець домагання Туреччини на Мосул. Іракський Курдистан з плином часу турками був фактично втрачений - поки в 2003 році американська армія не повалила Саддама Хуссейна. Громадянська війна в Іраку знову відкрила двері перед турецькими властями, які цим скористалися. Однак не пішли стежкою війни, а шляхом економічної прив'язки курдів до Туреччини.

Як не дивно, але поки сирійські і турецькі курди боролися з Анкарою, іракські курди з задоволенням нарощували торговельне та економічне співробітництво з Туреччиною.

Після війни 2003 року інфраструктура в Курдистані потребувала капітального ремонту: курдам потрібні були аеропорти, мости, лікарні, електромережі, будинки, дороги, школи, водопостачання і каналізація. А тут під боком сильна економічно Туреччина. Загалом, першим в Курдистан потрапив турецький будівельний бізнес, який реалізував 75-80% всіх будівельних проектів.

У 2008 році відбувся перший офіційний візит турецької делегації в Ербіль. У наступному році до курдів приїхав тепер вже колишній міністр закордонних справ Ахмет Давутоглу. Президент Курдистану Масуд Барзані тоді заявив, що його візит "є справді історичним кроком", т. к. Туреччина вкладала величезні ресурси в розвиток і торгівлю з автономією. У 2011 році прибув і Ердоган, тоді в якості прем'єра. Через три роки з візитом в Анкарі побував Барзані для обговорення економічного, енергетичного, політичного та військово-технічного співробітництва.

Такий енергійний політичний діалог сприяв стрімкої економічної кооперації двох сторін. Якщо в 2009 році в Курдистані працювали 485 турецьких компаній, то вже у 2016 році їх було понад 2000. Ріс і експорт: у 2007 році - 1,4 млрд доларів, а у 2013 вже 8 млрд доларів. У цьому році обсяг торгівлі перевищив 12 млрд доларів.

До того ж завершення в 2013 році будівництва нафтопроводу з Курдистану в турецький порт Джейхан в обхід Багдада ще більше зв'язав дві економіки.

Не зайвим буде згадати і про військове співробітництво. Давутоглу в Ербілі поставив крапку у наданні військової підтримки курдам, в рамках якої зараз на півночі Іраку знаходиться тисяча турецьких інструкторів, "натаскивающих" пешмерга.

Пешмерга ж разом з урядовими силами Іраку і авіацією США нині беруть участь у штурмі Мосула. За останніми даними, союзники відбили у ІГ шість районів Мосула. І тому дуже цікавим виглядає розгортання турками військ на кордоні з Іраком.

Тому-то і нервнияает Багдад, який не може нічого зробити з курдами, підтримуваними також і Вашингтоном. А адже саме Курдистан є, по суті, воротами і прикриттям для турецьких сил на північ країни.

Правда, може виникнути питання: невже курди погодяться на ще більш тісне співробітництво з Анкарою, коли та арештовує і вбиває родичів на південному сході Туреччини і на півночі Сирії? Немає. Всупереч загальним коріння єдності між ними немає. Є видимість, якої ніяк не перебити особисту вигоду Ербіль. Однак цю ситуацію з переслідуванням курдів у Туреччині іракська автономія успішно використовує, щоб вибити додаткові бонуси з Ердогана в обмін на лояльність і мовчання. Таким ось чином марення турецького лідера про відродження колишньої величі знаходять більш чіткі обриси.