Ніколас Мадуро і його летючі російські друзі. Як Кремль з Венесуелою величчю ділився
"Це дуже важлива зустріч стратегічних союзників" - так прокоментував президент Венесуели Ніколас Мадуро свої переговори з Путіним, що відбулися 5 грудня в Москві. Трохи раніше, в кінці листопада, в Каракасі побував виконавчий директор "Роснафти" Ігор Сєчін, який намагався зрозуміти, що ж робити з боргами Венесуели за російськими кредитами на загальну суму в $17 млрд, які Москва з 2006-го. видавала спочатку Чавесу, а потім і Мадуро.
Питання це, треба сказати, досить гострий: гіперінфляція у Венесуелі до кінця року може перевищити 4 млн відсотків, а США готуються оголосити її "державою - спонсором тероризму". Серед інших неприємних новин, які Сєчін привіз до Москви з листопадової поїздки, було й те, що, на відміну від Росії, Венесуела акуратно і вчасно розраховується з Китаєм, де теж набрала боргів, причому в рази великих - за $50 млрд.
Тим не менш висновки Сєчіна, судячи з усього, були досить оптимістичні. І хоча Мадуро, ймовірно, довелося виправдовуватися за те, що з китайцями він розраховується акуратніше ніж з росіянами, венесуельський диктатор відвіз додому ще $6 млрд які Росія обіцяла інвестувати в економіку Венесуели, і контракт на постачання 600 тис. т зерна - природно, теж у борг.
Розраховуватися за всі ці поставки Венесуела може тільки нафтою, що й породжує проблеми. Але через те, що її нафтовидобувна галузь перебуває в кризі і обсяги видобутку падають, вона просто не встигає висмоктати і реалізувати нафти стільки, скільки це необхідно для всіх розрахунків за графіком. І оскільки Китай, на відміну від Росії, не є стратегічним союзником Мадуро, а просто дає йому борг, те з ним і розраховуються в першу чергу, а розрахунки з Росією по-дружньому і по-родинному відстають від графіка.
Тим не менше в ході зустрічі в Ново-Огарьово все пройшло якнайкраще. Путін заявив про підтримку зусиль Мадуро, спрямованих на врегулювання відносин з опозицією, і засудив спроби зміни режиму в країні силою. Мадуро, в свою чергу, поговорив з Путіним улюблену кремлівську тему - про будівництво багатополярного світу, підкресливши, ймовірно, що Венесуела готова будувати його тільки з Москвою, а з Пекіном - ніколи.
Основна частина коштів, $5 млрд, буде вкладена в нафтову промисловість країни. Колись, ще до Чавеса, нафта приносила Венесуелі величезні доходи. Тепер же нафтовидобуток ледь покриває витрати і балансує на межі колапсу - на тлі гіперінфляції і масової міграції, яка позбавляє її кваліфікованих кадрів. З початку 2017 р. вона впала на третину - з 2,1 до 1,3 млн барелів на добу, а нинішній рівень, за даними ОПЕК, став мінімальним за майже півстоліття. Між тим, саме нафта приносить Венесуелі більше 90% валютних доходів.
Ще $1 млрд Росія вкладе у видобуток у Венесуелі золота. Крім всього цього Москва надасть венесуельської армії підтримку в технічному обслуговуванні і ремонті її озброєнь.
"З моменту першого візиту команданте Чавеса до Росії ми завжди могли розраховувати на її народ і уряд, - заявив Мадуро. - Підсумки візиту дозволяють нам зайняти вигідне положення, щоб боротися за добробут Венесуели в 2019-2025 роках".
Втім, незважаючи на затримки з виплатами, Росія не залишилася осторонь! Нехай з нею не розраховуються так само акуратно, як з Китаєм, зате менш ніж через тиждень після мадуровского візиту МО РФ повідомило: два стратегічні бомбардувальники Ту-160, а також транспортний Ан-124 і Іл-62, ймовірно, з технікою та запчастинами для обслуговування Ту-160 в ході підготовки до зворотного перельоту, приземлилися в міжнародному аеропорту Каракаса.
Звичайно, такий троллінг Америки дорого коштує - а те, що Китай не бажає самостверджуватися подібним чином, це, зрештою, його справа. Не хоче - не треба, більше місця в аеропорту Каракаса дістанеться російським Ту-160.
Треба також визнати, у цьому є своя логіка: якщо стратегічний союзник, то і бомбардувальники повинні бути такими ж. Знову ж таки, і Каракасу було приємно: міністр оборони Венесуели Володимир Падріні тут же заявив, що прибуття російських літаків говорить про підготовку до захисту Венесуели "до останнього дюйма, коли це буде необхідно". І Росії, само собою, з таким другом, як Мадуро, теж не так самотньо в кільці ворогів.
Звичайно, у ворожих Штатах про російському перельоті чимало позлословили. Представник Пентагону полковник Роб Меннінг заявив, що в ситуації, коли США відправляють цивільному населенню гуманітарну допомогу, Росія посилає військові літаки, і що урядові Венесуели краще б зосередитися на потребах і страждання свого народу і на пошуку гуманітарної підтримки, щоб їх зменшити, а не на мілітаристських іграх.
Меннінг також заявив, що криза у Венесуелі може бути дозволено тільки після відновлення демократичного уряду, верховенства права і поваги до основних прав і свобод людини. Але в Каракасі не бояться його загроз. І сам Мадуро, і його оточення твердо знають: до тих пір, поки у них в друзях Путін, ніякі демократичні лиха венесуельцям не загрожують, а до крайньої убогості вони вже звикли і навіть полюбили як рідну, ставши ще більш схожими на росіян - і ще на крок віддалившись від китайців.
Але і росіяни, завдяки союзу Каракаса і Москви, теж роблять свій крок назустріч мешканцям Венесуели. Венесуельську нафту, отриману в рахунок боргів, відправляють танкерами для переробки в Індії, після чого її сліди губляться. Таким чином, росіянам, за вирахуванням Путіна і Сечіна, замість $23 млрд дістанеться тільки блиск імперської величі. Що, можливо, і не цілком рівноцінно з матеріальної сторони, але зате высокодуховно, скрепно, православно, і напевно зміцнює готовність росіян до захисту Росії "до останнього дюйма, коли це буде необхідно", аналогічну готовності венесуельців захищати Венесуели. Від чого захищати? Звичайно ж, від американських загроз, озвучених й меннінга: від приходу до влади демократичного уряду, який загрожував вчинити в країні верховенство права і поваги до основних прав і свобод людини.