Нормандський килим для українського президента. Який капкан Москва готує Зеленському
У нового президента України Володимира Зеленського є небагато часу перед штормом. Іншими словами його каденцію і не назвеш. Необхідно визначитися з неймовірною кількістю питань, та так, щоб не розгубити кредит довіри, одержаний від виборців і від зовнішніх партнерів. Ощасливити всіх і відразу, швидше за все, не вийде через обмежених повноважень, але є гравець, який вже представив рахунок за все відразу і навіть описав алгоритм виплат.
Росію, при всьому бажанні нового президента, не можна "відкласти на потім". Вона сама в надцятий раз за добу нагадує про себе і квапить, квапить. І ось вже за першими привітаннями та побажаннями пішли умовляння, пропозиції, застереження і... ультиматуми. Поспіх, можна сказати, на межі пристойності...
Кількість матеріалу, виробленого в Росії на тему українських виборів та порядку денного новообраного президента України, не переростає в якість. Смисли залишаються незмінними, але, мабуть, артикульовані більш жорстко і рельєфно.
Президенту Зеленському дуже швидко доведеться визначатися з першим візитом, першими рукостисканнями і першими заявами. І Кремль настирливо намагається втрутитися у формування навіть символічної зовнішньополітичного порядку денного президента України. Крім того, звернення Москви до новообраного президента України — це і звернення до країн Заходу. Росіяни завжди відкрито говорять про свої наміри. Питання лише в вірної інтерпретації дипломатичних, а також політологічних мовних конструкцій і дій.
Майстерність лінгвістичної дипломатичної школи в Росії вважалося те саме що мистецтву. Але то втома позначається, то доводиться слідувати прийнятим у Кремлі стандарту, вже давно високий стиль зовсім загубився серед хамства, прикрашеного снобістським флером. У звичайному житті таким спілкуванням гидуєш.
Ще однією відмінною рисою політики Кремля є любов до символізму. Часом замислюєшся: кого ж все-таки більше серед кремлівських стратегів — жартівників або конспірологів? Чого більше в спішному привітанні Зеленського від Кадирова — жарти, зухвалості або послання?
Трохи більш ввічливій, але лише трохи, була колонка колишнього глави МЗС РФ і президента Російської ради з міжнародних справ (РСМД) Ігоря Іванова в "Комерсанті". Загальна риторика не нова: Україна сама у всьому винна, і Росія лише намагається допомогти.
Тим не менш цікаві деякі, більш чітко проявлені акценти. Росія розморозить "нормандський формат" — це хороша новина. Росія навіть згодна на розширення цього формату із залученням туди США і ЄС. Ну а чому б і ні? Ігор Іванов жодного разу не згадав представників окупованих територій як сторони переговорів. Здавалося б, ось воно! Але, немає.
Оновлений "нормандський формат" в поданні Ігоря Іванова — це стіл і килим. За столом будуть присутні Росія, США, ЄС, Німеччина і Франція. А на килимі буде стояти Україна і звітувати "про першочергові кроки керівництва країни щодо подолання соціально-економічної кризи". Сидить же за столом "міжнародна коаліція" буде обговорювати "сприяння Україні в першу чергу в постконфліктного реконструкції сходу країни".
З 2014 р. російські дипломати, юристи, політологи докладають титанічних зусиль для досягнення двох цілей: 1) винести за дужки переговорного процесу питання окупації та анексії Криму; 2) перевести Росію в статус посередника, а не сторони конфлікту. Обраною тактикою до сьогодні були спроби посадити за стіл переговорів Україну і бойовиків з ВОТДЛО. Українська сторона успішно зводила нанівець всі російські потуги і утримувала статус сторони конфлікту за Росією.
Ігор Іванов представив оновлену версію догляду Москви від відповідальності за війну — якщо не вдається ввести в переговорний формат бойовиків, то потрібно вивести з нього Україну і розмовляти вже не про війну, яку веде Росія, а про "допомогу Україні у подоланні внутрішніх протиріч і соціально-економічної кризи".
Після такої пропозиції очікувалося побачити порівняння України з Сирією. Але немає. Україна бачиться Ігорю Іванову в ролі Боснії. Що ж, якщо бути послідовними, то Росії в цьому поданні підходить роль Сербії. Тільки навряд чи російські політологи погодяться з такими паралелями. Мабуть, росіянам все ж краще уникати недоречних порівнянь, щоб не вводити в оману і не помилятися самим.
Цікаво те, що, ведучи мову про "нормандському форматі", Ігор Іванов до України звертається лише один раз — з пропозицією відзвітувати про першочергові кроки. Все інше час автор веде розмову з колективним Заходом, якому пропонує широкоформатний діалог з питань європейської і євроатлантичної безпеки. Така пропозиція не свіжо, і навіть якось ніяково відзначати, що всім давно відомо майстерність Росії створювати вечноиграющие і безглузді діалогові майданчики з врегулювання проблем, створених самою Росією. Але не можна вічно імітувати те, чого немає. А у Росії немає бажання врегулювати кризу безпеки, припинити агресію в Україні та військове втручання в інших країнах, тому що це Москві вигідно.
Вигідно і зручно придумувати все нові і нові майданчики, інструменти, формати, одночасно вирішуючи свої питання за допомогою військової сили. І на кожен новий криза стурбовано пропонувати нові майданчики, інструменти, формати з оновленою порядком денним. З іншого — західної сторони також завжди знайдуться стурбовані і готові на бурхливу імітацію переговорної діяльності партнери.
Тому, крім військового стримування російської агресії, у Києва є ще одна, не менш важлива роль — утримання дипломатичного фронту. Не можна дозволити розмити переговорний процес "нормандського формату". Спокуса піддатися на поступки для недосвідченого політика або чиновника може бути дуже велика, але це завідомо програшний шлях. Просто тому, що Росія не збирається ні про що домовлятися, крім як про капітуляцію. Причому не тільки капітуляції України, але і відкладеному ураженні Європи. І офіційна заява Кремля напередодні голосування про свідому легітимність українських виборів і невизнання українського президента говорить про зайвої впевненості, якщо не самовпевненості представників російської влади.
В той же час це сигнал про почуття безвиході. Своєю агресивною політикою Росія сама наставила навколо себе "червоних прапорців", і тільки в її силах їх усунути. Почати можна з того ж мінського і нормандського форматів. У першому продемонструвати конструктив — вплинути на підконтрольних Кремлю представників окупованих територій для припинення обстрілів і розблокувати обмін полоненими, а в другому підтримати позитивну порядку денного з миротворчої місії ООН на сході України. Слід також розуміти, що, всупереч бажанням Москви, Крим буде ставати все більш болючим питанням європейської безпеки. І краще почати вирішувати це питання в позитивному ключі вже сьогодні, бо завтра солодкий приз може стати дуже токсичним для російського майбутнього.
Олена Снігир, аналітик Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії України ім. Геннадія Удовенка
