• USD 39.5
  • EUR 42.2
  • GBP 49.1
Спецпроєкти

За мотивами "Хрещеного батька". Про що домовилися Байден і Путін

Де-факто лідери США і РФ визнали, що їх держави перебувають у стані холодної війни — хоча і ретельно уникали цього визначення

Президент Росії Володимир Путін і президент США Джо Байден під час зустрічі в Женеві
Президент Росії Володимир Путін і президент США Джо Байден під час зустрічі в Женеві/www.kremlin.ru
Реклама на dsnews.ua

Від зустрічі президента США Джо Байдена і його російського візаві Володимира Путіна в Женеві будь-якого прориву у відносинах ніхто не чекав. Ні в Сполучених Штатах, ні в Росії.

Байден, уладнавши більш-менш справи на батьківщині, перейшов до ремонту зовнішньої політики і спроб знайти нові підходи до Москви. Для цього він вважав за краще діяти по-старому — зустрітися з суперником лицем до лиця, щоб мати можливість його як зчитувати, так і чітко позначити свої "червоні лінії".

Те ж і з Путіним — він хотів на власні очі побачити, яким є Байден в якості президента.

До того ж, женевська зустріч працювала на підвищення статусу Путіна, що півтора роки просидів у бункері без закордонних візитів. Не пасує бути лідером "наддержави", який не з'являється в компанії своїх колег по цеху.

Тож, у принципі, Байден зробив президенту Росії послугу — вивів його в люди. Понад те — складалось враження, що напередодні саміту Байден переглянув "Хрещеного батька". Той фрагмент, який про "Ти прийшов до мене з проханням ... Але прийшов без поваги". Слова про "дві великі держави" (при перекладі звороту "two great powers" важливий не тільки словник, а й підручник історії) стали якраз правильним компліментом, аби почати розмову з Путіним. Адже вся політика Кремля путінської епохи — це як раз про "він поважати себе змусив". Причому "поважати" — в обох сенсах: і в пушкінському, і по-пацанському. До речі, саме той, до кого дон Корлеоне звертався з цими словами, його в труні і чепурив. Втім, це зовсім інша історія. А в цій символічне повернення Росії статусу великої держави, забраного Бараком Обамою, який називав її "регіональної", відбулося за два дні по тому, як НАТО прямо назвало РФ загрозою.

Втім, всі ці реверанси не означають, що лідери зустрілися з розпростертими обіймами. Ні, вихід під камери перед початком переговорів відбувався в напруженій обстановці: один на одного не дивилися; пози говорили про те, що обом некомфортно.

Переговори ж, що складалися з двох частин (у вузькому і розширеному форматі), завершилися раніше, ніж планувалося. Всього на зустріч відводилося 4-5 годин, але розійшлися делегації по закінченні приблизно трьох годин. Вочевидь, більшого для позначення позицій не знадобилося і, попри бравурні реляції про конструктивний діалог, більше говорити не було про що.

Реклама на dsnews.ua

Першим свою оцінку журналістам вийшов дати Путін. Білий дім прес-конференцію Байдена переніс, щоб, по-перше, розвести в часі новинні потоки, а по-друге, щоб дати можливість і представникам ЗМІ, і команді Байдена послухати його опонента.

Що можна сказати про прес-конференцію Путіна? Вона традиційно була премодерована, хай і проходила не в рідних пенатах. З іноземних журналістів слово надали лише чотирьом — кореспондентам CNN, ABC News, Bloomberg, Radio Canada. І тільки перші троє поставили справді гострі і незвичні для Путіна питання.

Весь інший час президент РФ відповідав на явні заготовки членів свого пулу. Це говорить про те, що Женева стала майданчиком, з якого Путін звертався, перш за все, до росіян (Байден, втім, робив те ж — працював на американську аудиторію, проте без явної фільтрації контексту і допустимих тим).

Але, попри це, російський лідер все одно виглядав дещо нервовим, часто затинався і плутався в словах. Водночас, "Сліпі Джо", як його люблять називати і Дональд Трамп, і російські пропагандисти, виглядав куди жорсткішим і впевненішим.

Перезавантаження не буде

Перейдемо до суті.

Переговори в Женеві стали свого роду знайомством. Обидва лідери позначили свої позиції і погодилися не погоджуватися. Без перегинів.

Байден прямо говорив про те, що йдеться не про "довіру", а про інтереси кожної зі сторін; і були теми, з якими не погоджувався або він, або Путін.

У підсумку президенти і делегації, позначивши свої позиції і домовившись спробувати попрацювати над деякими питаннями разом, наприклад, над нівелюванням кіберзагроз з боку Росії, вирішили дати на все про все десь півроку.

За словами Байдена, через шість місяців він і його радники проаналізують рівень комунікації і співпраці, та зроблять висновки.

Фактично ж це означає, що президент США закидає в Кремль вудку з черговим "перезавантаженням", але робить це далеко не так необачно, як свого часу Барак Обама.

Байден вважає за краще оцінити спершу, чи почули в Москві його претензії і пропозиції. Ясна річ, що Росія не залишить у спокої Україну і інших сусідів; не покине Сирію і Лівію; не припинить труїти Захід хакерами і кампаніями з дезінформації. А значить, і не бути жодному перезавантаженню у грудні.

На це вказує і тактика поведінки, обрана Путіним. Всі неприємні для нього питання він вивертав навиворіт — буквально в стилі "сам дурень": найбільше хакерів в Штатах, керівники США — теж вбивці, оскільки на вулицях американських міст чи не кожен день гинуть люди, а в Афганістані в результаті атак безпілотників гинули за раз по "120 осіб".

Але, так ... Півроку. Обидва лідери отримують відстрочку. Байден буде спостерігати і готуватися, зокрема, до нового втручання на проміжних виборах 2022 року, а Путін зможе в комфортних умовах провернути так звані вибори в Держдуму у вересні.

Тепер що стосується України. Байден очікувано говорив про підтримку суверенітету України, Путін же, коли йому поставив відповідне питання американський журналіст, зробив вигляд, що не розчув, але напористий співробітник CNN все ж домігся відповіді, коли Росія почне виконувати свої міжнародні зобов'язання щодо України.

Путін прямо заявив, що зобов'язання у Кремля тільки одне: забезпечити реалізацію Мінських домовленостей, які, мовляв, Київ виконувати не бажає.

Така реакція свідчить про те, що Байден під час переговорів пройшовся по українській темі і висунув візаві ряд конкретних претензій. І Путіну було некомфортно говорити про це. Навіть коли його "триггернули" питанням про НАТО, він кинув, що, мовляв, "мазком" торкнулися теми вступу України в Альянс. Це можна розцінювати як позитивний сигнал: тема ПДЧ і подальшої євроатлантичної інтеграції далеко не вичерпана і продовжує залишатися серйозним подразником для російського керівництва.

Аналогічно незручно Путіну було обговорювати і ситуацію з Олексієм Навальним, про що — як і про права людини в цілому — за словами Байдена, вони говорили близько двох годин. Президент РФ на прес-конференції жодного разу не назвав ні імені, ні прізвища Навального, вважаючи за краще принижувати його перевіреним психологічним прийомом — "ця людина", "цей пан". Таким чином він позбавляв Навального особистості. Як і організації, які в Росії або визнають екстремістськими (ФБК), або іноагентамі. Нічого нового.

В цілому, однак, можна зробити висновок, що Джо Байден не врахував помилок Джона Кеннеді, допущених ним 60 років тому під час історичного саміту з Микитою Хрущовим у Відні. Як і з тим автократом, з Путіним взагалі безглуздо говорити про права людини, нехай Байден і заявив, що це справа президента США. Російський лідер не мислить такими категоріями. Для нього це забава кволих західних лібералів. І дозволяти її російським лібералам він не має наміру.

Знову-таки в стилі "сам дурень" Путін перевів стрілки на Америку. По-перше, порівняв переслідування опозиції в РФ з штурмом Капітолію 6 січня в контексті того, що Росії такі інциденти не потрібні. По-друге, нагадав про те, що Сполучені Штати визнали Росію ворогом, і звинуватив їх у намірі підтримувати російські організації, "спрямовані на стримування РФ".

Тобто, Байден дав Путіну можливість публічно ще раз затаврувати всіх, хто належить до числа ворогів Кремля в Росії.

Комунікувати з Кремлем на цю тему — марна трата часу. Інша справа — гіпотетично — протидія кіберзагрозам, наприклад.

Сторони домовилися створити двосторонню комісію, яка, вочевидь, виконуватиме роль прямої екстреної лінії між Вашингтоном і Москвою, як було за часів Карибської кризи. Головне її завдання — уникнути ненавмисного конфлікту, чого бояться і в Кремлі, і в Білому домі.

Але при цьому, як би Байден не заперечував, що країни в стані холодної війни, вони справді в стані холодної війни. Так, обидві країни мають намір не допустити повторення Карибської кризи. Але водночас, гібридна і кібервійна, а також спроби скидання урядів по зонах з'ясування відносин США і РФ, нікуди не подінуться.

    Реклама на dsnews.ua