• USD 27.7
  • EUR 32.8
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

Від палиць з цвяхами до високих технологій. Навіщо Китаю та Індії війна в Гімалаях

Конфлікт, як і раніше, буде тліти, але у велику війну не переросте. Сторони добре контролюють градус ситуації, попутно вирішуючи за її рахунок свої внутрішні проблеми

Індійські активісти тримають плакати і викрикують гасла проти Китаю під час акції протесту в Мумбаї, Індія, 20 червня 2020 року / Getty Images
Індійські активісти тримають плакати і викрикують гасла проти Китаю під час акції протесту в Мумбаї, Індія, 20 червня 2020 року / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Спочатку були палиці

Починаючи з 5 травня на високогірному тибетському кордоні між Індією і Китаєм, суперечливому з моменту його появи, поновилися, після довгої перерви, зіткнення між індійськими та китайськими патрулями. Оскільки обидві сторони, за взаємною згодою, не озброюють вогнепальною зброєю своїх солдатів, які несуть охорону на лінії зіткнення, щоб гарячі індійські й китайські хлопці відчували меншу спокуса покришити один одного, уточнення демаркаційної лінії проходило за допомогою кийків, посилених цвяхами і колючим дротом. Були і жертви, по кілька десятків осіб з обох сторін: індійці повідомляють про 20 загиблих, китайські дані суперечливі. Утім, обидві сторони дозують і спотворюють інформацію в дусі "от ми їм дали!".

Обстановка швидко стала загострюватися, так що солдатам з обох сторін було видано вже і вогнепальну зброю. Але до її широкого застосування справа все-таки не дійшла. Конфлікт перейшов у політичну та економічну площину.

Історія питання

Передумови для спору про гімалайський кордон були закладені в 1914 р., коли представники Великобританії, Китайської Республіки і Тибету зустрілися в Симлі, на території теперішньої Індії. Метою переговорів було визначення статусу Тибету і демаркація кордону між Китаєм і Великобританією. Індія як самостійна держава на той момент не існувала.

Китайська делегація відкинула пропозицію про автономію Тибету і не підписала угоду. Але Великобританія і Тибет без участі Китаю підписали договір, який встановив так звану лінію Мак-Магона, названу на честь колоніального чиновника, який розробив план демаркації.

На цей час Індія вважає, що ця 880-кілометрова лінія, частково розмічена на місцевості, є легітимним кордоном між Китаєм і Індією, а Китай з цим не згоден.

Реклама на dsnews.ua

У 1947-1949 рр. конфлікт оформився як індійсько-китайський. У 1947 р. Індія отримала незалежність від Великобританії, а в 1949-му Компартія на чолі з Мао Цзедуном проголосила Китайську Народну Республіку, після чого суперечка через кордон в Гімалаях поновився в нових умовах. Китайці наполягали на тому, що, оскільки Тибет ніколи не був незалежним, він не міг підписати договір про демаркацію міжнародного кордону. Кілька спроб домовитися ні до чого не привели.

Інтереси та побоювання сторін при цьому виглядали наступним чином. Китай прагнув контролювати всі можливі шляхи сполучення поблизу західного кордону в проблемному для себе Сіньцзяні. У свою чергу, Індія та її західні союзники бачили в Китаї джерело експорту радикального маоїзму в настільки ж проблемний Джамму і Кашмір і побоювалися будь-якого укріплення поблизу нього китайських позицій.

У 1962 р. конфлікт переріс у війну, в ході якої китайські війська перетнули лінію Мак-Магона і заглибилися на територію Індії. Війна тривала місяць і завершилася домовленістю про припинення вогню і відведення китайських військ на довоєнні позиції. Втім, Китай у цьому конфлікті переміг, продемонструвавши перевагу в силі і закріпивши цим де-факто кордон, який в переговорних документах значиться як "лінія фактичного контролю" (ЛФК).

У 1967 р. під час встановлення дротяних загороджень на одній з ділянок ЛФК між індійськими й китайськими прикордонниками виникла бійка, яка переросла в артилерійську дуель. Цього разу перемога залишилася за індійцями: втративши 150 своїх солдатів і убивши 340 китайських, вони зруйнували китайські зміцнення і трохи відсунули китайські позиції на захід. Але така зміна позицій означала, що у Китаю та Індії з'явилися різні і притому суперечливі уявлення про місцезнаходження ЛФК.

Мляві зіткнення і взаємні позиційні маневри, коли у відповідь на появу довготривалого табору однієї сторони інша облаштовувала табір навпаки, траплялися потім у 1987-му і 2013-му, але тоді все обійшлося без жертв.

У 2017 р. китайці приступили до будівництва дороги на плато Доклам, в районі Гімалаїв, контрольованому не Індією, а її союзником Бутаном. Індія, яка вважає Доклам зоною своїх інтересів, втрутилася в ситуацію. Індійські війська зі зброєю і бульдозерами вступили в конфлікт з китайцями, маючи намір зруйнувати дорогу. Все обійшлося без жертв, хоча були поранені. У результаті за взаємною домовленістю індійці пішли з території Бутану, а Китай припинив будівництво дороги.

Але й у китайської сторони були серйозні зустрічні претензії з приводу нарощування Індією своєї прикордонної інфраструктури. Хоча Китай і побудував мережу доріг і шляхів на своєму боці ЛФК, він заперечував проти більш повільного, але неухильного поліпшення прикордонної інфраструктури Індії. Формальною причиною для взаємного невдоволення було саме розмежування по ЛФК, яку не визнає повною мірою кордоном жодна зі сторін. Іншими словами, якась частина будь-якого прикордонного будівництва неминуче проходить по території, на яку претендують обидві сторони.

Одним із ключових індійських проєктів, що викликав крайнє невдоволення Китаю, стало будівництво стратегічно важливої 255-кілометрової дороги Дарбук-Шех — Даулат Біг Олді (ДСДБО), у підніжжя перевалу Каракорум, який відокремлює Сіньцзянський автономний район Китаю від індійської території Ладакх. Ще одним фактором, що дратував Пекін, стало рішення уряду Моді про скасування в односторонньому порядку гарантованого конституцією Індії напівавтономного статусу штату Джамму і Кашмір, який був розділений на дві федеральні території: власне Джамму і Кашмір і Ладакх. При цьому Моді вдалося домогтися резолюції індійського парламенту про те, що і Кашмір, контрольований Пакистаном, і контрольований Китаєм Аксай Чін належать Індії.

Пекін виступив з різким протестом, назвавши цей крок підривом територіального суверенітету Китаю. Але Нью-Делі проігнорував протест, і департамент картографії уряду Індії видав у листопаді нові карти Ладакха, помістивши Аксай Чін в його межі.

Потім настала зима, яка в горах триває до квітня-травня і майже виключає будь-яку активність, а з Китаю стартувала по всьому світу пандемія коронавіруса, через що гімалайські проблеми сильно пішли в тінь. А потім пандемія стихла, а в горах почалася весна. Тут все і пожвавилося.

Як розвивається конфлікт

У період з травня по червень китайські військові поступово перехопили ініціативу і віджали у індійців близько 70 кв. км території, включаючи долину річки Галван, гряди якої виходять на ДСДБО. Це давло змогу китайській армії стежити за дорогою і за необхідності заблокувати її, через що та втратила всяку стратегічну цінність.

Подальші відомості з регіону суперечливі. Повідомляється, що сторонам вдалося домовитися про розведення сил на 2 км від ЛФК. Але, по-перше, ЛФК, як уже сказано, поняття суперечливе і неоднозначне. А по-друге, навіть пішовши з гряди долини Галван, Пекін все одно в черговий раз продемонстрував Нью-Делі, що може дуже змінити ситуацію у спірному регіоні, якщо насправді цього захоче.

Утім, хоча події на ЛФК і знаходяться в центрі уваги ЗМІ, вони все-таки носять другорядний характер. Найважливіше відбувається не там.

Війна технологій і економік

Міністерство інформаційних технологій Індії запровадило заборону на використання 59 китайських мобільних додатків як потенційно небезпечних. Під заборону в числі інших потрапили найпопулярніший у Китаї додаток для обміну повідомленнями WeChat і відеосервіс TikTok, який набирає популярність. Заборона негайно вдарив по цифровій галузі Китаю, для якої Індія — найважливіший ринок після власного. Крім того, багато виробників мікроелектроніки відкривають фабрики в Індії у зв'язку з вимогами її влади про локалізацію виробництва.

Дзеркальна заборона не спрацює – Китай, на відміну від Індії, і без того обмежує використання іноземних програмних продуктів. Індійські користувачі, звичайно, теж відчувають незручності, але, знайшовши підходящу заміну – а такі заміни є, навряд чи повернуться до китайських програм навіть після зняття санкцій.

На даний час Apple і Google вже виконали вимоги індійських властей, видаливши китайські програми з серверів App Store і Google Play, доступних з Індії. Правда, уповільнення роботи митниці серйозно вдарило по індійській збірці Apple, яка повністю залежить від поставок компонентів з Китаю. Тому індійські власті розглядають список санкційних виключень для ряду іноземних компаній, включаючи Apple.

Справа не обмежилася однією мікроелектронікою. Національне управління Індії з ціноутворення на фармацевтичні продукти (NPPA) дозволило фармацевтичним компаніям на 50% підняти ціну на ін'єкційний гепарин, рекомендований міністерством охорони здоров'я Індії для лікування пацієнтів з тяжкою формою COVID-19. Причина – практично повна залежність виробництва від поставок компонентів з Китаю.

Індія також відмовилася від енергетичного імпорту обладнання з Китаю, а заодно – і з Пакистану. Призупинено контракт з китайським автовиробником Great Wall Motor, який повинен був налагодити випуск автомобілів на порожньому підприємстві General Motors і вже витратив на його переоснащення $0,5 млрд, розраховуючи розпочати виробництво в 2021 р. Санкції торкнулися й інших галузей машинобудування, наприклад закупівлі китайських електробусів. Місцевим операторам зв'язку з державною участю в капіталі заборонено купувати обладнання китайських компаній Huawei Technologies і ZTE.

Словом, сварка з Індією Китаю вкрай невигідна — в 2018 р. на китайські товари припадало до 14% всього індійського імпорту, і вони займали перше місце серед інших країн.

Звичайно, під удар антикитайських санкцій потрапляє і сама Індія. За оцінками експертів, час для їх введення вкрай невдалий, оскільки ступінь залежності індійської економіки від товарообігу з сусідом висока, а пандемія викликала економічний спад не тільки в Китаї, але й в Індії. Але Індія, на відміну від Китаю, — демократія і, до речі, найбільша в світі. Її суспільна думка вимагає помсти – зокрема, санкцій, і з цим неможливо не рахуватися. А Моді, граючи на патріотичному підйомі, може повести в тінь неприємні для нього моменти (наприклад, реальні масштаби епідемії і пов'язаного з нею падіння виробництва), списавши всі важкі наслідки на відбиття зовнішньої агресії.

У Китаї проблем з суспільною думкою менше, ніж в Індії. Але і там підйом патріотизму, який приховує складності, викликані пандемією, як економічні, так і політичні, дуже до речі.

Військовий аспект конфлікту

Об'єктивно Індія у військовому відношенні поступається Китаю майже за всіма показниками, причому, саме в разі великої війни китайська перевага виявиться найбільшою мірою. Економіка Китаю здатна витримати більші потрясіння, ніж індійська. Його суспільство менш демократичне і за рахунок цього краще кероване і організоване. На боці Китаю працює і потенційне втручання в конфлікт Пакистану. Індії же можуть допомогти хіба що американці, але далеко не факт, що вони нададуть їй допомогу в достатніх обсягах. І абсолютно точно самі воювати за Індію американці не будуть.

Це усвідомлюють і в Пекіні, і в Нью-Делі. І хоча зараз індійське керівництво намагається прискорити постачання російської зброї — комплексів С-400 і бойових літаків, це не змінить балансу сил. Але такі поставки покращать становище Індії в разі локального конфлікту, дозволивши вийти на більш або менш паритетний рівень з Китаєм. Крім того, в локальних конфліктах індійська професійна армія за якістю солдат має певну перевагу перед призовно. НВАК.

Велика війна з Індією, навіть з гарантованою перемогою в ній, Пекіну просто не потрібна. Перемога в будь-якому випадку не буде ні легкою, ні дешевою, а можливі виграші виглядають дуже сумнівними. Як підсумок конфлікту, таким чином, бачиться неминучий компроміс, хоча і досить крихкий.

"Китайсько-індійське співробітництво в природі своїй взаємовигідне. Створення штучних перешкод для практичного двостороннього співробітництва порушує правила СОТ і нашкодить власним інтересам Індії. Китай вживе необхідних заходів для захисту законних інтересів своїх компаній", — заявив минулого тижня офіційний представник МЗС КНР Чжао Лицзянь, коментуючи введені Індією обмежувальні заходи. У Нью-Делі теж віддали перевагу розмовам: спецпредставник Індії з прикордонних питань, радник прем'єр-міністра з національної безпеки Аджі Довал поспілкувався телефоном з міністром закордонних справ КНР Ваном І.

Таким чином, конфлікт поступово заспокоюється. До наступного загострення, також неминучого.

 

    Реклама на dsnews.ua