Нас розірве – і вам дістанеться. Чому Путін лякає США розпадом Росії
Кремль вдався до чергової спроби організувати перемовини з Вашингтоном. Тепер — погрожуючи самознищенням РФ
Одразу після відверто ніякого виступу президента країни-терориста Володимира Путіна перед Федеральними зборами РФ, який може хіба запам’ятатися рішенням про призупинення участі Москви в угоді СНО-III, Кремль розгорнув нову інформаційну кампанію, що має видаватися ефективнішою та переконливішою.
Зокрема, зараз ми спостерігаємо серйозне посилення кремлівського наративу про буцімто бажання НАТО розвалити Росію.
Що цікаво, обидва вдаються до демонстрації фаталізму щодо долі Росії. Напрочуд відверто Мєдвєдєв, наприклад, граючись, як його шеф, в історика, визнає Росію імперією, яка зіштовхнулася із загрозою власному існуванню, що ставалося вже неодноразово – імперії з’являлися і припиняли своє існування.
У свої довгій прелюдії заступник голови Радбезу РФ саме поступово і створює аргументацію для висновків та, власне, гнітючу атмосферу, коли згадує про те, як розвалився (чи був розвалений) Радянський Союз, що в його нарисі є жертвою. Невдалих рішень верхівки. "Заходу", що чекав краху СРСР та наближав його. Меркантильних лідерів республік, які жадали лише створити "на руїнах великої країни, що ще димилися" незалежні держави, де б вони були безсумнівними господарями.
За цим Мєдвєдєв доходить висновку, що після розвалу Союзу – з середини 90-х — Захід прагнув остаточно знищити Росію. Проте всі гуманітарні місії для голодної Росії він, звісно, проігнорував. Як і те, що якби Захід дійсно прагнув "добити" Москву, то саме оті 90-і роки були ідеальним часом для реалізації цих планів. І не кажучи вже про тодішні прямі заклики з Вашингтону — зокрема, до України — відмовитися від незалежності задля збереження, хай і оновленого, але СРСР.
Ці протиріччя не вписуються у парадигму, що малює зараз Кремль – про споконвічні плани ворогів знищити Росію, в чому вони можуть досягнути успіху сьогодні, коли Москва програє війну Україні. І тоді, як лякає росіян Путін, не буде країни і не буде загалом такого етносу як росіяни, а будуть "московити якісь, уральці і так далі".
От такі начебто наміри є в НАТО. І, звісно ж, всезнаючий Путін про ці "викладені на папері" плани Альянсу був давно поінформований (як і про багато що ще. Втім, як завжди, без доказів) російський президент, але влада РФ, мовляв, мовчала "з партнерських міркувань".
Жалюгідне пояснення, насправді. І хоча його буде достатньо для люмпену, не воно тут є головним, а те, нащо взагалі російський режим зараз заговорив про припинення існування Росії.
Відповідь, знов-таки, у статті войовничого Мєдвєдєва, який може дозволити собі сказати те, що не може Путін. Зокрема, той, згадуючи про знищення імперій недвозначно погрожує США та ЄС глобальною катастрофою: "Будь-яка імперія, що впала, поховає під своїми уламками півсвіту, а то й більше". І нинішня Росія – не СРСР, що був переможений без "пострілів", тож точно, провадить він, поховає цей світ. "Вмирає велика країна – починається війна", — зазначає Мєдвєдєв, і запевняє, що Росія готова воювати, адже…і тут знов ще більше вже знайомого нам путінського фаталізму: "Світ без Росії нам не потрібен". Що перегукується із ще одним висловлюванням Путіна: "Ми – в рай, а вони одразу здохнуть".
Російська есхатологія
Це відчай? Почасти так. Два останні "Рамштайни", Мюнхенська конференція з безпеки, візит президента США Джо Байдена до Києва – всі ці події є вельми переконливими ознаками того, що Північноатлантична спільнота поставила собі за мету без усіляких обмовок забезпечити поразку Росії у війні проти України.
Але ще зарано святкувати перемогу через той показний путінський відчай, бо насправді він в якості наративу може принести Росії певні гешефти за умови формування певної політичної кон’юнктури.
По-перше, відчай цей йде у зв’язці з черговим епізодом ядерного шантажу, що почався з СНВ-III.
Варто звернути увагу на твердження посла Росії у Великій Британії Андрія Келіна в інтерв’ю LBC 22 лютого про те, що Москва не планує застосовувати ядерну зброю у війні проти України. Це можливо лише за двох умов, каже дипломат: у разі ядерної атаки на РФ або якщо "конвенційна атака буде настільки серйозною, що існування нашої держави буде в небезпеці".
І от очільник Росії прямо заявляє про, власне, загрозу існуванню держави. Це не обов’язково свідчить про те, що Путін вирішить застосувати ЯЗ в Україні. Тим більше, що тактична ЯЗ не забезпечить йому перемоги. І це розуміють в Кремлі. І навіть, за інформацією Financial Times, військові за дорученням Путіна провели симуляцію удару тактичною ядерною зброєю по Україні і дійшли висновку, що з точки зору надбань на полі бою це не дасть жодних плюсів.
Кремль зараз прагне вчергове переконати США та Європу у своєму абсолютному божевіллі та фаталізмі, що межують з фанатизмом: "Я спопелю увесь світ, бо не хочу розвалу і РФ. Для мене розвал СРСР був трагедією, ви про це в курсі".
Звісно це блеф. Але він є невід’ємної частиною іншого меседжу для Заходу (для росіян – це, зрозуміло, заклик до консолідації): НАТО теж абсолютно не потрібен розпад Росії, бо тоді на її уламках постануть декілька нових країн з царками, які вже, до речі, створили собі приватні армії, і ядерною зброєю, громадяни яких десятками років накачувалися найагресивнішою пропагандою, тож відчуватимуть лише сильне бажання реваншизму. Алюзія на Німеччину після Першої світової.
Небезпека для нас полягає в тому, що в цій інформаційній кампанії не стільки важливий ядерний шантаж, скільки гра Путіна, Мєдвєдєва та інших на побоюваннях Європи та США щодо непрогнозованих наслідків розпаду РФ.
Тим більше, пригадаймо про спорадичні підтвердження тим же президентом Франції Емманюелем Макроном, що Росія все ж розглядається у перспективі частиною європейської архітектури безпеки. За Макроном, але вже "тихіше", може про такі ризики заговорити і канцлер ФРН Олаф Шольц.
Однак основна аудиторія кремлівських меседжів — у Сполучених Штатах.
Американський істеблішмент вже відчував подібні страхи через розпад СРСР. Достатньо пригадати сумнозвісну промову Джорджа Буша-старшого у Верховній Раді УРСР, що отримала принизливу назву Chicken Kyiv speech (промова "Котлета по-київські"), оскільки він закликав українців не будувати незалежну країну, залишитися у складі реформованого Михайлом Горбачовим Союзу і не слухати тих, хто "пропагує суїцидальний націоналізм".
Вашингтон тоді теж непокоївся через непевне майбутнє – через появу на мапі "нових" держав, нових лідерів, нових ідеологій, деякі з яких до того ж мали б ядерну зброю.
Схоже занепокоєння в Штатах існує і сьогодні. Американські доктрини дійсно не передбачають розвалу РФ. І за вище згаданих причин, і через ризик поглинення того, що залишиться від Росії, Китаєм. А саме він сьогодні є головним суперником США.
Тож коли Путін вдається до шантажу такого штибу, він фактично знов пропонує Штатами сісти за стіл перемовин, сподіваючись на тимчасове відновлення статус-кво і "нову реальність", в якій Україну примушують до миру з Росією на прийнятних для останньої умовах — просто заради збереження людства від потенційної катастрофи у разі, якщо та розвалиться. Що ж, якщо у своїх планах Кремль настільки покладається на апокаліпсис, значить справи в нього насправді кепські. Та річ у тім, що цей наратив найближчим часом стане одним із провідних у російській зовнішньополітичній риториці — і на Заході є політики, схильні його сприймати.