Переписати конституцію. Чи стане Іванішвілі грузинським Орбаном?
Другий тур парламентських виборів у мажоритарних округах у Грузії завершився з огляду на результати голосування за списками і першого туру змагання в одномандатних округах - цілком передбачувано. Правляча партія "Грузинська мрія" перемогла у 48 з 50 спірних округів, а в двох останніх - незалежний кандидат Саломе Зурабішвілі (2004-2006 р. р обіймала посаду міністра закордонних справ) і представник маленької партії "Топадзе - промисловці, наша Батьківщина" Симон Нозадзе.
Слід, мабуть, констатувати натуральний розгром головної опозиційної політичної сили - "Єдиного національного руху", символічним лідером якого продовжує залишатися губернатор української Одеській області Михайло Саакашвілі. У новому парламенті у "націоналів" всього 27 місць проти 115 у "Грузинської мрії"; ще шість набрав прорвався в законодавчий орган правопулистский "Альянс патріотів". Логічно, що з перших годин констатації такого виборчого результату в повітрі завібрував питання про внесення змін до грузинську конституцію, адже правляча партія отримала конституційну більшість.
В даному випадку мова йде про передачу повноважень парламенту щодо обрання глави держави. З цього приводу прем'єр-міністр республіки Георгій Квірікашвілі повідомив, що "Грузинська мрія" планує переписати конституцію, але це може відбутися приблизно через рік, після обговорення поправок з політичними силами і громадськістю.
Втім, незважаючи на твердження в Грузії демократичної політичної традиції, зрозуміло, що це, швидше, личать нагоди риторика, адже з урахуванням володіння конституційною більшістю, єдиними серйозними перешкодами на шляху до внесення змін в основний закон можуть бути лише суперечності в самій правлячій партії або масштабне народне невдоволення.
Другий варіант на тлі електорального результату мабуть, виключений, принаймні найближчим часом. Що стосується співвідношення інтересів тих чи інших груп у парламентській більшості, то про це мало що достеменно відомо, хоча б тому що в нове скликання, природно, ввійшло багато нових політиків. Тим не менш, прем'єр не зміг відповісти на питання, чи буде серед цих конституційних нововведень зміну процедури обрання президента Грузії не прямим голосуванням, а в парламенті. На думку Квірікашвілі, поки рано про це говорити, так як питання має бути обговорено не лише "Грузинської мрією", але і політичними силами, а також громадськістю Грузії.
Щодо інших нагальних тим прем'єр підкреслив, що Грузія продовжить курс на євроатлантичну інтеграцію. "Наша зовнішня політика заснована, з одного боку, на інтеграцію в Євросоюз і НАТО, і динаміка в цьому напрямку дуже висока, але з іншого боку, ми проводимо політику зниження напруженості з Росією, намагаємося влити в наші відносини таке масло, яке знизить напруженість між нашими країнами. Таке масло - це торгівля, туризм, культурні відносини", - заявив Квірікашвілі.
Втім, він додав, що відносини з Росією не будуть стабільними, "поки території Грузії окуповані". У цій лінії Тбілісі протягом останніх чотирьох років немає нічого нового. Також, за словами прем'єра, не варто очікувати фундаментальних змін у складі уряду - мова може йти лише про структурні нюанси. У будь-якому разі, зрозуміло одне - якщо до 2020 року не відбудеться яких-небудь політичних катаклізмів, "Грузинська мрія" влаштувалася у владі надовго і саме з нею (а також, слід розуміти - з її неформальним патроном Бідзіною Іванішвілі) доведеться мати справу всім закордонним партнерам Грузії.
Що стосується "націоналів", то тепер очевидно, що у своїх електоральних проблеми вони винні самі - ймовірно, політичне життя доведеться покинути цілому поколінню. Мабуть, щось не так, то з месиджем партії, то з організацією нею передвиборної кампанії, то з персоналіями. Адже, по-перше, будь-яких серйозних сигналів про недостатню конкурентності або девиациях з підрахунком голосів від спостерігачів так і не надійшло. А по-друге, настільки масштабне поразку в умовах вільних виборів випадковістю теж бути не може - в такому випадку можна припустити, що виборець сприймає "націоналів" скоріше як минуле, а не майбутнє.
У той же час, настільки впевнений мандат "Грузинської мрії" потенційно вселяє тривогу в іншому сенсі - не виникне в Грузії так звана "неліберальна демократія" за прикладом сучасної Угорщини або Польщі? Принаймні, в Угорщині вже шість років при владі партія-домінанта "Фідес" Віктора Орбана, яка суттєво змінила конституцію в бік концентрації влади в руках виконавчої гілки, а в Польщі до чогось схожого прагне "Право і справедливість" Ярослава Качинського. Поки, втім, ознаки такого роду небезпеки все ж не проглядаються.
Перш за все, "Грузинська мрія" є скоріше лівої від центру партією (та й взагалі - лівими лібералами), і як раз "націонали" у роки свого правління були, мотивуючи такий свій курс необхідністю проведення системних реформ, схильні до концентрації влади в трикутнику "президент-уряд-парламент", хоча в підсумку і стали відходити від цього принципу, що, власне, і дозволило опозиції перемогти.
Далі, якщо конституційні зміни будуть зроблені заради обрання глави держави в парламенті (до речі, ходять чутки, що ризикнути має намір колишній український і італійський футболіст, один із лідерів "Грузинської мрії" Каха Каладзе), то така еволюція не типова для розвитку нелиберальной демократії. Для неї надзвичайно важливий загальнонаціональний мандат глави держави, а не зростання повноважень парламенту. Але в Угорщині президента теж обирає парламент, так що таке заперечення може бути непринциповим.
Однак, окрім появи домінантною партії і слабшання інституту парламентської опозиції, "Грузинської мрії" за статтею відкату від демократії пред'явити поки що нічого - тепер необхідно лише спостерігати, не закрутить цей успіх грузинському істеблішменту. Цікаво, що тепер іспиту на стійкість піддається спадщина вже не Саакашвілі, складалося в успішних соціально-економічних трансформаціях, а самого Іванішвілі і його оточення, які вважають саме демократизацію Грузії своїм головним досягненням.