Лукашенко-вбивця? Кому потрібні одкровення екс-бійця "ескадрону смерті" Бацьки
У Санкт-Петербурзі 20 грудня має відбутися зустріч президентів Білорусі та Росії. Головна тема, яка мусолится вже два десятки років, - створення Союзної держави. І напередодні цих переговорів, на яких, як Кремль сподівається, вже буде поставлена крапка, але також і на тлі спорадичного "крок вперед, два назад" Олександра Лукашенка, "раптово" у медіапросторі матеріалізується колишній боєць СОБР (Спецзагону швидкого реагування) Юрій Гаравський з одкровеннями про вбивство білоруських опозиціонерів за велінням президента.
41-річний Гаравський, нібито втік, побоюючись переслідувань, з Білорусі в жовтні минулого року, в інтерв'ю Deutsche Welle розповів, що 20 років тому був у "ескадроні смерті" і брав участь у викраданнях і вбивствах опонентів Лукашенка, серед яких назвав екс-главу МВС Юрія Захаренка, колишнього віце-спікера парламенту Віктора Гончара, бізнесмена Анатолія Красовського. Діяли вони, каже Гаравський, за наказами засновника Собр підполковника Дмитра Павліченків.
Визнання перегукується з розслідуванням спеціального доповідача ПАРЄ Христа Пургуридеса, який 15 років тому намагався з'ясувати, куди зникли білоруські опозиціонери. Пургуридес називав СОБР Павліченко "ескадроном смерті" і в коментарі DW висловив думку, що діяли бійці спецзагону з відома безпосередньо Лукашенко.
Втім, російська редакція DW, куди Гаравський звернувся у вересні цього року, не на 100% впевнена в правдивості історії, оскільки "відповіді Гаравського на деякі питання були непереконливими. Наприклад, чому він вирішив розповісти про свою участь у вбивствах, як йому вдалося втекти з Білорусі, чим він займався після того, як пішов з Собр у 2003 році". Розповідь Гаравського журналісти все ж зважилися опублікувати після перевірки наведених ним фактів, "наскільки це було можливо".
Екс-боєць Собр також показав якісь копії документів, повідомивши, що оригінали зберігаються у надійному місці. Цікаво, що це були за документи, чи можуть вони довести причетність вищого керівництва Білорусі до викрадань і вбивств, враховуючи, що Гаравський в інтерв'ю заявив: усі накази віддавалися в усній формі. Чи Не може так статися, що така гучна заява обумовлена якимись меркантильними міркуваннями? Гаравський після втечі з Білорусі перебуває в одній європейській країні, де вже попросив про політичний притулок. І ця країна, як повідомляється, німецькомовна і знаходиться в альпійському регіоні. На думку відразу ж приходить Австрія, яка кишить співробітникам російських спецслужб.
Ну яка Європа, Саша?
Росія згадана не просто так. Безперечно, інтерв'ю Гаравського - журналістська сенсація. Однак бентежить його надзвичайна своєчасність - за чотири дні до пітерської зустрічі, під час якої Путін сподівається дотиснути Лукашенко і оформити-таки довгоочікуваний мезальянс.
Це інтерв'ю, є сенс припустити, є інформаційною атакою на президента Білорусі, і реципієнтом відповідного негативного сигналу є європейська публіка. Атака, зауважимо, проводиться не тільки напередодні, але і після - напередодні зустрічі в Санкт-Петербурзі і після того, як 18 листопада Рада Євросоюзу оголосив про готовність підписати угоду про спрощення візового режиму з Білоруссю. Що є однією з частин європейської підставки для розтягнулося в шпагаті між Заходом і Росією Лукашенко.
Безумовно, шокуючі зізнання екс-бійця "ескадрону смерті" знайдуть відгук у Європі. Слід очікувати, що цей ганебний епізод з політичного життя президента Білорусі будуть смакувати крім Росії, приміром, у сусідніх Польщі чи Литві. Так, з одного боку, Лукашенко зазнає серйозні репутаційні втрати. Можливо, Брюсселю доведеться відреагувати: заявити про своє занепокоєння, можливо, зупиниться на час спрощення візового режиму.
З іншого ж боку, репутація репутацією, а політика політикою. На прикладі знову-таки спроб відновити окремими країнами - членами ЄС контакт з Росією прекрасно видно, що деяким лідерам блоку (тієї ж Франції, наприклад) з усіма їхніми цінностями не чужий геополітичний прагматизм упереміш з національним егоцентризмом, і на репутацію того ж Путіна, який розв'язав війну в Європі, можна закрити очі. Тому реакція ЄС як на дане інтерв'ю, так і на можливе продовження історії, з великою часткою ймовірності, буде носити символічний характер, збереження діалогу з Мінськом, витягування Білорусі з орбіти російського впливу Брюсселю вигідно, особливо якщо врахувати, що мова йде і про транзит енергоресурсів, і про сусідстві Білорусі з країнами ЄС і НАТО.
Та й саме по собі інтерв'ю, повторимося, викликала сумніви навіть у журналістів, його взяли. Чи Не тому, що це свого роду медиапровокация з боку РФ? Тим більше, як показали інциденти в Солсбері і Еймсбері, отруєння болгарського бізнесмена Омеляна Гебрева в 2015 р., росіяни діють все менш акуратно.
Російсько-китайський клінч
Передбачуване і ймовірне російське примус до дружби Лукашенка, однак, не затьмарило дій іншого геополітичного гравця - Китаю - у напрямку Мінська. 16 грудня в Китаї білоруська сторона і Шанхайський філія Банку розвитку Китаю підписали Угоду про надання термінового (!) кредиту на суму $500 млн (3,5 млрд юанів). Кредит, згідно з повідомленням на сайті мінфіну Білорусі, дається не під конкретний проект, по суті, без зобов'язань і піде на погашення і обслуговування державного боргу, підтримання золотовалютних резервів, сприяння розвитку двосторонньої торгівлі. Простіше кажучи - це інвестиція вартістю в півмільярда доларів на подальше сполучення Мінська і Пекіна. І очевидний виклик Кремлю.
Піднебесна тим самим фактично гарантувала Лукашенко недоторканність і захист від зазіхань Москви. У білоруські вибори Пекін навряд чи буде втручатися. Безпосередньо принаймні. Але цей кредит і загальна тенденція зближення Білорусі та Китаю можуть призвести до перших, але не останнім жорсткого зіткнення Пекіна з Москвою в питанні Білорусі. Однією з форм зіткнення може бути протидія в першу чергу Росії в її спробах видресирувати Лукашенко, чиє президентство важливо для Пекіна, адже з урахуванням стану політичного поля та медіапростору в Білорусі будь-яка нова влада, яку РФ може спробувати привести до влади в Білорусі, буде проросійською. Тому Китай, нехай і побічно, буде прагнути зберегти посаду для Лукашенка. І з точки зору політичного прагматизму, для України, а саме в контексті китайсько-російського суперництва в Білорусі, було б вигідніше посилення впливу на Мінськ Китаю, а не Росії.
