Пістолетом і добрим словом. Які регіони світу Україна програє в інформаційній війні з Росією

Сфокусувавшись на здобутті підтримки з боку країн "Золотого мільярда", Україна програє комунікаційну війну в інших частинах світу. Такий вибір логічний, але не завжди прийнятний

За січень-березень поточного року Росія витратила на пропаганду в 3,2 рази більше грошей, ніж за аналогічний період минулого року: 17,4 млрд рублів проти 5,4 млрд. Водночас спостерігається міграція армії тролів у глобальних соцмережах – західну прописку вони дедалі частіше змінюють на азійську та африканську. Причин тому декілька. По-перше, регулярні чистки, які проводять Facebook і Twitter. По-друге – моральний тиск: Північна Америка та Європа в цілому засуджують російську агресію проти України. І навіть "миротворчо-стурбовані" італійці, французи й німці, зациклені на розумінні Путіна, цього не заперечують – хоч і можуть повторювати – і навіть щиро у них вірити – страшилки про укронацистів. По-третє, санкції: посилення фінансового моніторингу призводить до труднощів з оплатою послуг тролів – і збільшення супутніх витрат. Тому росіяни змушені піти шляхом економії, дедалі більше залучаючи тролів з Близького Сходу, Індії, низки латиноамериканських та африканських країн.

В якості прикладу можу навести коментарі під публікацією на FB-сторінці журналу TIME посилання на статтю голови ОПУ Андрія Єрмака. Безвідносно до тексту статті, це зручна ілюстрація. TIME вивісив лінк двічі – в день публікації та під Давоський саміт. В обох випадках негативні коментарі від представників країн "золотого мільярда" – тролі поодинокі, а особи з давніми та заповненими обліковими записами здебільшого виступають на підтримку України, навіть якщо для того використовується зворот "так, але…"

Підбірка негативних коментарів про Україну під публікаціями Time. Звинувачення в корупції, егоїзмі, фашизмі, браку суб'єктності - як під копірку

Отже, переважна більшість негативних коментарів – якраз регіони, які лишаються на периферії нашої уваги. Та в таких випадках далеко не завжди йдеться про тролів. В масі – це реальні люди.

Річ у тім, що населення цих регіонів в силу різних причин схильно сприймати російські наративи, пов'язані з війною в Україні. В цій обоймі присутній і Китай, та в Піднебесній інтернет жорстко цензурується, доступ до глобальних соцмереж а діяльність у соцмережах моніториться. Тому масову появу китайських тролів можна буде вважати явною ознакою відходу китайського керівництва від політики "недіяльної підтримки" Росії.

Цей вимір інформаційного поля є, далебі, єдиним, де все ще лишається реліктовий поділ світу за контурами холодної війни. Тут і надалі ефективно працюють стереотипи американо-радянського протистояння. Москва успішно використовує історичну проекцію СРСР на нинішню РФ. В Латинській Америці симпатії до радянського соціалізму давно стали елементом повсякденного життя й політичної культури. В країнах Південної Азії, Близького Сходу та Африки вкрай високим лишається попит на соціальну справедливість. Все це дозволяє росіянам успішно використовувати наратив боротьби систем: "справедливої та людиноорієнтованої" і "спраглої до наживи й експлуатаційної". Першу, очевидно, втілює Росія (щоправда, цю нішу щонайменше десяток років активно освоює й Китай). Другу – Сполучені Штати та країни Європи, щонайменше колишні імперії.

З огляду на це Україна у згаданих регіонах стикається з великими труднощамі. Той факт, що на її захист і підтримку виступили провідні демократії світу – ті самі "капіталісти-експлуататори" – дає плодючий ґрунт для масштабних інформаційних маніпуляцій. Доходить до того, що, приміром, вихідці з Індії – навіть ті, які працюють у представництвах транснаціональних корпорацій (тут ідеться про власний досвід – і Лондон) – охоче відтворюють штампи російської пропаганди.

Другий болючий момент – це те, що для цих регіонів Україна значною мірою лишається Terra Incognita. Попри те, що дуже часто вони значною мірою залежать від постачань українського продовольства. Відтак, наратив, який останніми місяцями в глобальному масштабі намагається просувати Київ (наша війна стосується кожного) часто просто губиться. Приміром, в арабському світі квітневі топ-новини стосувались зовсім не Маріуполя, а чергового – і при тому незначного – загострення палестино-ізраїльського протистояння.

На жаль, диверсифікувати меседжі для різних регіонів, попри титанічні комунікаційні зусилля, ані МЗС України, ані Офіс Президента, зараз не можуть. Очевидно, тут ідеться водночас і про брак ресурсів, і про брак відповідних прикладних знань.

Можливо, також, що подібні піар-кампанії вважаються недоцільними – просто з огляду на очікувану неспівставність наших запитів та їхніх можливостей їх задовільнити. Врешті решт, тут частенько все вирішується на рівні еліт та кулуарних домовленостей. Однак подібний підхід є помилковим. Як мінімум з огляду на те, що громадська думка в сучасному світі так чи інакше впливає на рішення еліт.

Та вихід з тіні російського протистояння із Заходом зараз може принести Україні чималу користь. Захист від агресора – сюжет, чудово знайомий пересічним людям у цих регіонах, і його можна нанизувати на місцеві реалії, уводячи в тінь дражливе питання союзників за формулою "ворог мого ворога – мій друг". Особливо з огляду на те, що Росія не має нічого спільного ані з соціальною справедливістю, ані з соціалізмом, ані з рівністю.

Друга корисна теза: Україна, яка зуміла захиститись і відстояти свої суверенітет та територіальну цілісність їм просто вигідна. Адже вона й надалі зможе забезпечувати їх продуктами харчування "не за всі гроші". А головне – ніколи не вдаватиметься до ресурсного шантажу, як це постійно робить Росія.

Третя теза – гра не лише на історичних паралелях, але й на сучасних зв'язках. Адже, по-перше, якраз у цих регіони Україну нерідко розглядають як джерело дешевої за світовими мірками, та непоганої освіти. До того ж, у низці країн (як-от, приміром, Йорданії) сформувалося таке собі "лобі Роксолан", та й кажучи ширше, місцеві громади можна залучати до подібних комунікацій. Тим більше що Росія давно інструменталізувала не лише власне російські, а й загалом пострадянські діаспори.

Ці наративи можуть стати хорошою інвестицією у наше майбутнє становище. Попри неспівставність потужності російської та української пропагандистських машин, "зливати" ці регіони однаково не можна: адже саме вони надають шляхи для обходу санкцій і дозволяють дихати російській економіці. Звісно, Захід має інструменти, які, бодай частково, можуть їх примусити до дотримання санкцій. Щоправда, за умови, що він буде дотримуватись їх сам. Та, перефразовуючи (спершу жорстокого й жахливого, а потім тихого й божевільного) натхненника російської політики, пістолетом і добрим словом можна добитися більшого, ніж просто пістолетом.