• USD 29.3
  • EUR 30.8
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

Чому миротворчість Вашингтона злить саудитів

Тегеран вміло використовує прагнення Барака Обами спокійно досидіти свій президентський термін
Фото: uapress.info
Фото: uapress.info
Реклама на dsnews.ua

Офіційний вихід Ірану на ринок енергоносіїв минулого тижня сильно напряг Саудівську Аравію, ставши черговим поліном у розгорається з початку січня багаття ненависті між країнами-сусідами. Демонстративна кару відомого шиїтського проповідника шейха Німра аль-Німра в Саудівській Аравії, погром в посольстві королівства в Тегерані, розрив дипломатичних відносин - у цій ситуації 38 іранських танкерів, які вирушили до споживачів відразу після зняття ембарго, виглядали особливо пікантно. Тим не менш, після низки гучних провокацій в ірано-саудівських відносинах настало затишшя, під яким може кипіти лава - остужаемая, втім, неухильним зниженням цін на нафту.

Відносини між Тегераном і Ер-Ріядом вкрай ворожі як мінімум з моменту перемоги в Ірані релігійних фундаменталістів (якщо не заглядати в глиб історичного часу). Зокрема, у 2012 році посол Саудівської Аравії в США в листі західному співрозмовнику говорив про необхідність "відрубати голову іранської змії".

Між тим, незважаючи на емоційне наповнення розгортається навколо ірано-саудівських протиріч політичного спектаклю, доречніше поглянути на цю гостру проблему більш відсторонено.

Економічне підґрунтя цього конфлікту, швидше, другорядна - наприклад, тому, що картина світового ринку нафти фундаментально змінилася завдяки розвитку технологій видобутку сланцевої і логістики доставок. Іншими словами, грубе провокування зростання цін на нафту таким примітивним способом, як ініціація чергового конфлікту на Близькому Сході або не працює взагалі, або працює погано і в межах дуже короткого часового діапазону.

Світова економіка увійшла в довгий цикл зниження цін на всі види сировини, який в графічному виконанні вельми нагадує 1980-90-є. Крім того, існує безліч інших механізмів для того, щоб з тим же успіхом надати короткочасний ефект на ціну чорного золота - без того, щоб ставити величезний регіон на грань масштабного збройного конфлікту (зокрема, це спекулятивні стратегії і які-ніякі, але все ще можливості ОПЕК). До речі, обидві сторони будуть цілком комфортно себе почувати при ціні нафти $15. Іншими словами, мотиви загострення протистояння лежать в іншій площині.

Це та площина, яка зачіпає систему взаємовідносин між країнами Великого Близького Сходу в сфері оборони і безпеки, а також балансу сил в регіоні. Доводиться констатувати, що близькосхідна політика адміністрації Барака Обами, яка складалася мінімізації ресурсів і коштів, необхідних з боку США для збереження стабільності в регіоні, призвела не стільки до демонстрації "лідерства" (або обмеженою "офшорної гегемонії"), замість "агресивного домінування" часів Буша-молодшого, скільки до розбалансування Близького Сходу та посилення Ірану.

Тегеран не упускає можливості зайти за "червону лінію" (зокрема, йдеться про випробування балістичної ракети, вже обернувшемся окремими американськими санкціями, не зачіпають питання торгівлі нафтою), і ні на йоту не змінює свою агресивну риторику. Однак Вашингтон не тільки Іран продовжує виводити з-під санкцій, але і далі третирує Саудівську Аравію, чиї офіційні особи в ході нинішньої політичної кризи були змушені навіть "зрізати" американських партнерів висловлюваннями в дусі "ми будемо захищати свої інтереси, незважаючи на чужу думку".

Реклама на dsnews.ua

З високою часткою ймовірності можна сказати, що "редизайн" або "переформатування" Великого Близького Сходу почалося. Воно пов'язане з втратою Америкою навіть ролі "камертона", з обваленням системи колишніх союзів у регіоні та за його спонтанної інтеграцією в єдине ціле

Саудівська Аравія, в свою чергу, будучи на чолі антихуситской коаліції, яка повинна була "навести порядок" на території Ємену, не може похвалитися помітними успіхами. Ер-Ріяду вдалося хіба що дещо стабілізувати становище: просаудовские елементи ("міжплемінні союзи") контролюють невелику частину півдня цього де-факто зруйнованого держави, в той час як проіранські раніше домінують на північних територіях, при цьому на всій території продовжує діяти франшиза ИГИЛ. Так чи інакше, єменська ситуація в будь-якому випадку - на даний момент склалася на користь Тегерана, адже як мінімум він набуває нехай і не визнану, але залежну територію, звідки зручно проводити військові дії проти Саудівської Аравії, як "гібридні", так і "конвенційні".

Домінує Тегеран і на території Іраку, де (в союзі з курдами, а також з допомогою американської авіації та спеціального призначення, сунітської самооборони) ІГ зазнала за останні місяці хворобливі військові поразки. Незважаючи на складності, які відчувають іранські військові (та їх союзник - терористична організація "Хезболла") на території Сирії, все ж саме в їх руках (з якимсь міноритарним участю Росії) продовжує знаходитись доля режиму Башара аль-Ассада, в той час як помірною (і не дуже) опозиції допоможе швидше Туреччина, ніж Саудівська Аравія.

Більш того, специфічна модель організації мусульманських монархій Затоки, пов'язана з політичним домінуванням сунітів різних "шкіл" над більш ніж помітними компактно проживають громадами шиїтів в умовах прогресуючої взаємності у відносинах між Білим домом і Тегераном почала породжувати дестабілізацію монархічних держав.

Знову повторилася історія з введенням саудівських військ в Бахрейн, що перетворився з днів "арабської весни" у фактичний протекторат Саудівської Аравії, початок "трясти" і деякі провінції самого королівства. Багато в чому саме військово-політичними зв'язками з Ер-Ріядом пояснюється хвиля - нехай і різною мірою - підтримки дій саудівського уряду з боку групи мусульманських держав (від призупинення дипломатичних відносин з Іраном до засудження його дій). Тому, дуже ймовірно, що коаліція, яку Саудівська Аравія формувала спочатку проти хуситов (власне, політичних кланів Тегерана), а потім проти ІГА (з ідеологами якої у Ер-Ріяда специфічні відносини, адже ніхто інший, як аль-Ваххаб є духовним покровителем Саудівської королівської династії), може сьогодні розвернутися проти Ірану, але навряд чи на території самого Ірану і власне, іранських військовослужбовців.

Однак порівняння військового потенціалу двох країн - далеко не на користь Саудівської Аравії, якщо ми говоримо про фронтальному конвенціональному збройному конфлікті, причому неминуче вовлекающем і інші країни регіону. Крім того, Іран і Саудівська Аравія не мають спільних кордонів (втім, Ірану в такому випадку, разом зі своїми багдадскими одновірцями, досить було б взяти під контроль ту частину розваленої Сирійської Арабської Республіки, яку сьогодні контролює ІГ).

Безсумнівно, що у військово-технологічному сенсі Саудівське королівство, купуючи роки безперервно все найновіше озброєння у США, може володіти деякою перевагою. Але в аспекті мобілізації і вже перебувають "під рушницею" армій - Іран занадто відверто перевершує саудитів. Проте, думається, якщо залишити за рамками "політику непохитності", стратою шейха Німра аль-Німра, і розривом відносин з Іраном Саудівська Аравія робить останню спробу (і вона - більш ніж ризикована) залучити або повернути США в традиційну, звичну схему близькосхідної політики. Воно, звичайно, сама по собі Саудівська Аравія не є в достатній мірі привабливим суб'єктом-ініціатором такого процесу повернення, особливо в очах відчутно лівого керівництва в Вашингтоні.

Тим більше, що воно керується настановою: ніщо не повинно затьмарити останній рік президентства Нобелівського лауреата премії миру в Білому домі (у крайньому випадку - Саудівської Аравії можуть виділити кошти для купівлі озброєнь, при тому, що в засобах королівство зовсім не потребує).

Фото: uapress.infoПримітно, наскільки вірно в рамках зовнішньополітичного світогляду нинішнього Округу Колумбія веде себе Іран - позиціонуючи себе як жертву, яка змушена діяти лише у відповідь. Такий стан речей повністю задовольняє Вашингтон. Так що потенційному протистоянні з Іраном (яке в існуючих умовах придбає характер нині модної "гібридної війни") Ер-Ріяд може розраховувати лише на себе, монархії Затоки і на "тихих" союзників, які в рамках офіційної пропаганди виступають в якості противників (а це Ізраїль і Туреччина, найменше зацікавлені в експансії Ірану і в подальшому розвитку їм технологій "мирного атома").

Тим не менш, з високою часткою ймовірності можна сказати, що "редизайн" або "переформатування" Великого Близького Сходу почалося. Воно пов'язане з втратою Америкою навіть ролі "камертона", з обваленням системи колишніх союзів у регіоні та за його спонтанної інтеграцією в єдине ціле - адже під поверхнею традиційних протиріч між сунітами і шиїтами, прошарком якихось інтриг за участю США і Росії, відбувається поляризація соціально-політичних інтересів відкритих до ваххабітської, так і іранської "консервативно-революційної" пропаганді низів та інтересів упорядкованих соціальних верств в країнах регіону. На сьогоднішній момент непросто визначити, яка з цих угруповань є більш далекоглядною.

Об'єктивно кажучи, загальний добробут Великого Близького Сходу буде погіршуватися - з одного боку. З іншого боку, іранський флірт із Заходом і повзучий колапс російської економіки продовжують послаблювати позиції радикалів. Тому перспективи реального військового зіткнення саудитів з іранцями поки що виглядають надто апокаліптичним сценарієм.

Схоже, країн Аравійського півострова та східного узбережжя Середземного необхідно протриматися, нехай навіть у своєму нинішньому сумному стані, ще рік - перш ніж стане зрозуміло, якими принципами у світовій політиці буде користуватися нове керівництво в Білому домі, які ресурси та інструменти воно буде використовувати для досягнення своїх цілей у цьому регіоні, яку перспективу вона для нього проголосить. Або ж - використовувати не буде.

    Реклама на dsnews.ua