Втратив дві столиці. Коли Ердогана перестануть називати султаном

Президент Туреччини занадто захопився побудовою неоосманської імперії, пропустивши те, що сам "турецький світ" зголодніла
Фото: EPA/UPG

Одночасно з українськими президентськими по той бік Чорного моря — в Туреччині — проходили муніципальні вибори, які стали перевіркою на міцність як вибудуваної Реджепом Тайіпом Ердоганом державної системи в умовах відчутних економічних труднощів, так і репетицією перед майбутніми парламентськими і президентськими. І цю перевірку боєм Ердоган і його Партія справедливості і розвитку (ПСР), по суті, програли, оскільки віддали найбільші міста опозиційним силам, що об'єдналися під тиском влади. Це перший прорахунок турецького лідера — він передушив і пожинає плоди сумірного спротиву.

Як результат, правляча партія в цілому по країні отримала 51% голосів. І якщо раніше ПСР контролювала 49 з 81 муніципалітету, то після виборів 31 березня — вже 41.

Можна сказати, що ПСР і особисто Ердогану нанесений істотний політичний збиток, адже партія влади втратила не тільки такі великі міста, як Анталія, Ізмір, Адана, Кютахья, Мерсин, але і дві столиці — Анкару і Стамбул. Вперше за чверть століття в Анкарі буде сидіти мер не від ПСР. Столиця Туреччини дісталася кандидатові від опозиційної Народно-республіканської партії (НРП) Мансуру Явашу, яка випередила конкурента з ПСР Мехмета Озхасеки на 3% (50,9 проти 47,06%).

Втрата Стамбула неприємна Ердогану у багатьох сенсах. По-перше, він є найбільшим містом у Європі, де проживає 18% населення Туреччини (17 млн, з яких 10 млн — це виборці). По-друге, сам по собі Стамбул має символічне значення для президента Туреччини, оскільки саме тут з перемоги на виборах мера в 1994 р. почалося його сходження на політичний олімп.

Пристрасті в місті кипіли і продовжують кипіти. Почати з того, що близький до президента Біналі Йилдирим, яким пост прем'єра хотіли компенсувати мерством в "місто на семи пагорбах", поспішив оголосити про свою перемогу над кандидатом від НРП Экремом Имамоглу, всупереч усім соцопитуваннями, обіцяли перемогу саме опозиціонеру. Хоча на той момент були підраховані далеко не всі голоси, а розрив між Йылдырымом і Имамоглу становив символічні 4 тис. голосів. Коли ж ситуація почала змінюватися на користь представника НРП і залишилося підрахувати кілька сотих відсотка, підрахунок призупинили.

Однак, мабуть, злякавшись наслідків настільки очевидне підтасування голосів, все ж Вища виборча комісія назвала новим мером Имамоглу. Йилдирим ж негайно осоромився вдруге, заявивши, що, мовляв, з перевагою у 24 тис. голосів, відокремили його від опозиціонера, не можна виграти Стамбул. Адже 24 тис. — це в шість разів більше, ніж 4 тис. І так, екс-прем'єр йде у суд — буде оскаржувати результати, тому що у нього є претензії до 319 тис. бюлетенів, визнаних недійсними.

З іншого боку, ПСР виграла вибори в 24 з 39 муніципалітетів Стамбула, ще одна отримала союзна їй Партія націоналістичного руху. Решта 14 здобули опозиціонери. У міськраді Стамбула у Ердогана буде 184 депутата, а у "народних республіканців" — 126. Так що навіть якщо Имамоглу виграє суд у Йилдирима, працювати йому буде непросто. І битву за Стамбул ПСР ще не програла. А ось бій за Туреччину — так.

Ердогану і його партії не допоміг агресивний популізм у вигляді пропозиції перетворити в мечеть колишній православний Софійський собор, нині музей Айя-Софія і один із найбільш упізнаваних архітектурних об'єктів у світі. Не допомогла і озвучена за три тижні до виборів (президент вже тоді розумів, що вони можуть обернутися провалом) загроза відкрити справу на Яваша, який переміг в Анкарі. Раніше масово відкриваються, наприклад, в Анатолії кримінальні справи дозволяли замінити конкурентів членами ПСР, але в столиці до цього не дійшло.

Не допоміг Ердогану і остаточно оформлений перехід до президентської форми правління, яка стала наслідком втрати Йылдырымом своєї посади (пост прем'єра скасований). Якщо в 2018 р. Ердогану-сяк вдалося цементувати глобальна зміна на президентських виборах, нехай і з невеликою перевагою (всього 51% голосів, що для лідера Туреччини мало), то в цьому році на муніципальних виборах одноосібна влада, яка передбачає широке використання адмінресурсу, нічим не допомогла, якщо не нашкодила. Втрата великих міст, генеруючих левову частку ВВП, остаточно "загнала" правоконсервативний партію влади в провінцію.

Та й там ПСР не може панувати неподільно і спокійно, готуючись до реваншу. Світські конкуренти наступають по всіх фронтах, що часом супроводжується розривом шаблонів. Відмінним прикладом служить інформація "з полів", наведена журналістом Османом Пашаєвим, про вибори в невеликому Тунджелі на сході Туреччини. Там перемогу отримав комуніст Фатіх Мачоглу. "Комуністи, — підкреслює Пашаєв, — ніколи і нічого не вигравали в Туреччині. Навіть сільради. Мачоглу виняток". Виняток, за словами журналіста, оскільки зміг побудувати "справжній комунізм, як по книжці" в аграрному Оваджыке, де борги змінилися профіцитом, а гроші пішли на закордонне навчання для молоді.

Виходить, що холодильник перемагає телевізор і в Туреччині. Ердоган занадто захопився побудовою неоосманської імперії і перетворенням себе у нового султана, пропустивши те, що сам "турецький світ" хоче їжі не духовної, а звичайної — з вуглеводами, жирами і білками. Адже поки президент Туреччини грав у світоча ісламського світу, в країні відбувався економічний спад, в якому Ердоган, природно, вініл зовнішніх гравців — США і ЄС. Як підсумок, нині турецька економіка перебуває в рецесії. Зростання прогнозується на рівні 2,6 проти 7,4% у 2017 р. Інфляція досягла 20%, а рівень безробіття — 11%. При цьому за рік ліра долара подешевшала на 40%. Тут вже ніяка мечеть замість музею не допоможе.

Тому актуальне питання: якими будуть наступні парламентські (2022) і президентські (2023 р.) вибори, якщо Він, звичайно, знову не змінить строки їх проведення? І як, власне, президент Туреччини адаптуватися до того, що його ставка на велич вже працює впівсили? Яким буде тепер амплуа Ердогана — раніше збирача земель османських і захисника віри або ж раціоналіста-економіста з легким ухилом в клерикалізм для збереження ядерного електорату?