• USD 27.8
  • EUR 33.4
  • GBP 38.7
Спецпроєкти

Ленд-ліз і гібридна атака на Росію. Про що Києву поговорити з Волкером

Що привезе в Україну Курт Волкер і які проблеми могла б підняти в ході спілкування з ним українська сторона
Фото: yes-ukraine.org
Фото: yes-ukraine.org
Реклама на dsnews.ua

Спеціальний представник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер відвідає Україну з візитом 13-16 вересня. Протягом чотирьох днів він проведе ряд зустрічей і візьме участь у щорічному (п'ятнадцятому за рахунком) форумі Ялтинської європейської стратегії (YES), який відбудеться 13-15 вересня в Києві. "На цьому тижні я їду в Київ для участі у зустрічі про те, як досягти миру для України і для виступу на щорічній зустрічі YES-2018", - написав Волкер у своєму "Твіттері" 11-го.

Щорічний форум Ялтинська європейська стратегія (YES), на якому обговорюються перспективи європейського майбутнього України був заснований у 2004 р. за ініціативою Віктора Пінчука, як майданчик для спілкування з міжнародними партнерами України для дискусій влади і опозиції. З 2014 р. у зв'язку з анексією Криму Росією, форум проходить у Києві. Нинішня зустріч, названа "Майбутнє покоління всього", присвячена "майбутнього та підготовки до майбутніх критичних змін". Ну, загалом, ви зрозуміли.

Незважаючи на розпливчастість завдань, форум, як майданчик, безсумнівно, дуже корисний: на нього можна зібрати велику кількість керівників держав і міжнародних організацій, ознайомити їх з українськими проблемами, почути їхні думки і дискусії один з одним. Пленарне засідання 14 вересня відкриє своїм виступом Петро Порошенко.

Крім того, візит Волкера передбачає зустрічі та поза формату форуму. Які ж питання Волкер і його українські візаві захочуть обговорити в першу чергу? І які могли б?

Головних тим вимальовується три: Донбас, автокефалія і майбутні українські вибори. Доречно нагадати у зв'язку з цим, що Волкер нещодавно запропонував Владиславу Суркову обговорити можливість зустрічі з приводу запровадження на Донбас миротворчої місії ООН. Причому, хоча позиція Росії, висловлена Сурковим в листі, залишилася все тій же, обструкционистской, Волкер коментував цей обмін думками скоріше оптимістично. В інтерв'ю "Голосу Америки" він висловив думку, що, хоча Бабаків у своїй відповіді обмежився констатацією відмінності в позиціях, є надія на те, що введення кожні кілька місяців нових санкцій "з-за того, що Росія не досягає прогресу в питаннях, у зв'язку з якими ми висловили свою стурбованість", поступово поліпшить комунікації з російською стороною, надавши їм більш конструктивний характер.

Четвертою у списку тим, ймовірно, стане ситуація а Азовському морі і Керченській протоці, де Росія систематично затримує судна, що йдуть в українські порти. Ймовірно, буде порушено і ситуація в Криму, зокрема, екологічна катастрофа в Армянську. Було б дивно не згадати про Крим, вимушено проводячи Ялтинську зустріч у Києві, а не в Ялті.

Самої ж гарячою з усіх стане, ймовірно, тема продовження дії закону про особливий порядок місцевого самоврядування на тимчасово окупованих територіях, який набрав чинності у жовтні 2014-го строком на три роки і продовженого потім ще на рік. Каменем спотикання в ньому стала стаття 10, в якій прописаний особливий порядок місцевого самоврядування, реалізований виключно місцевою владою, обраної на позачергових виборах. Таким чином, закон де-факто протягує федералізацію ОРДЛО, притому в ситуації, коли в органи влади можуть проникнути прихильники сепаратистів.

Реклама на dsnews.ua

Але, не продовживши закон, Україна дасть можливість Москві звинуватити себе у виході з Мінських угод, до яких прив'язані антиросійські санкції. Це дозволить Москві активізувати своє лобі в ЄС, домагаючись зняття санкцій, і одночасно наглухо заморозити переговори з Донбасу. Причому Москви така заморозка цілком влаштує: вона тягне час, сподіваючись на сприятливий для неї результат українських виборів.

Це породжує небезпеку зриву продовження закону Верховною Радою, здійсненого під ультрапатріотичними гаслами. На цей крок можуть піти як російські лобісти, які в Раді є, так і просто політичні конкуренти Петра Порошенка - ті з них, хто визнає конкуренцію на виборах більш пріоритетною порівняно з донбаськими проблемами.

У липні Волкер вже висловлював думку, що, не продовживши дію закону про особливий статус Донбасу, Україна зробить помилку, і підкреслив, що продовження не несе в собі реальних ризиків. Адже, незважаючи на незручну 10 статтю, особливий порядок місцевого самоврядування вступить в дію тільки після виведення всіх незаконних збройних формувань, їх військової техніки, а також бойовиків і найманців з території України". До цього моменту закон буде лежати мертвим вантажем, а після відновлення контролю над ОРДЛО його можна буде відразу ж врівноважити ефективною політикою реінтеграції - благо, що і закон про реінтеграції вже прийнятий.

Отже, здатність Петра Порошенка та Андрія Парубія домогтися від Ради продовження закону про особливий порядок місцевого самоврядування буде одним з ключових питань, які привезе з собою Волкер.

У свою чергу, українська сторона, ймовірно, підніме питання про ситуацію в Азовському морі, а у зв'язці з ним, неминуче буде піднята проблема переозброєння України.

Тут все йде дуже непросто: сусідство з Росією, до тих пір, поки вона існує, буде змушувати нас тримати сильну армію і домагатися прийому до складу блоків колективної безпеки. Питання про вступ в НАТО і переведення української армії на стандарти блоку вкрай актуальне для України сьогодні. Але плани модернізації армії, а з ними і нашу здатність відобразити московську агресію, сильно обмежують недостатні фінансові можливості і старіння радянського військового спадщини, яка досягла вже критичного рівня. Вже зараз Україна фактично не має озброєння по ряду найважливіших позицій. Мова, зокрема, йде про флот, і в першу чергу москитном, здатного впливати на ситуацію в Азовському морі; про противокорабельном ракетному комплексі - тут, правда, Україна може розраховувати на власні напрацювання на радянській базі, але їх ще потрібно довести до пуття, на що теж не вистачає ні коштів, ні сучасних комплектуючих. Навіть отримавши таку систему, її потрібно встановити на якусь морську платформу, якою сьогодні теж немає. Нарешті в України фактично не залишилося боєздатних винищувачів. В останньому випадку представляється вірогідним виходом закупівля і модернізація F-16, які у США та НАТО є в надлишку, але і такий, відносно бюджетний варіант, впирається в обслуговування техніки, що вимагає іншої бази та іншої підготовки персоналу, несумісних з радянським спадком. Іншими словами, наявна ціла купа проблем, вирішувати які має сенс комплексно. Ідеального виходу тут, ймовірно, не існує, але прийнятним компромісом міг би стати досвід Польщі та Румунії. З поправкою, правда, на те, що в момент модернізації своїх армій жодна з цих країн не була змушена відбивати агресію сусідньої держави, багаторазово перевершує його розмірами і ресурсами.

Іншими словами, для переозброєння української армії доречно було б поставити питання про ленд-ліз. Звичайно, адміністрація США сьогодні прагне звести до мінімуму такого роду витрати, але тут слід наголошувати на те, що Україна - випадок особливий. Україна не паразитує під американською парасолькою, намагаючись звести до мінімуму власні витрати на оборону. Вона веде війну з фактично новим виданням Третього Рейху, агресивним і амбітним "Третім Римом", опьяненным ілюзією власної величі і спраглим "гібридного" світового панування.

Згадавши про гібридних технологіях, ми переходимо до ще однієї важливої теми, яку було б більш ніж вчасно вкинути до обговорення, скориставшись візитом Волкера і відштовхнувшись від загрози російського втручання в майбутні українські вибори. Ця тема перегукується з темою української автокефалії, в боротьбі проти якої Росія широко використовує свої гібридні структури. В цілому ж гібридні російські технології є, по суті, новим Комінтерном, відродженим Путіним у формі "Росспівробітництва", до якого примикає цілий кущ зовні не зв'язаних з ним і один з одним установ і організацій.

У цей "Комінтерн-2" органічно входить і РПЦ, колись відтворена Сталіним не просто з нуля, але і з безліччю канонічних порушень, що в принципі дозволяє оскаржувати її православну, християнську і взагалі церковну природу. По відношенню до світового християнства РПЦ займає таке ж положення, як ИГИЛ по відношенню до світового Ісламу.

У зв'язку з цим вже давно пора ясно сформулювати і винести на обговорення в ООН, а також і в ЄС проблему формалізації ознак гібридного іноземного втручання, разом з пропозицією про визнання такого втручання, що підпадає під ці ознаки, повномасштабним актом агресії.

Ця проблема виходить далеко за рамки суто українських і носить яскраво виражений глобальний характер. Крім того, відштовхнувшись від вироблення методів розпізнання і формального визнання факту гібридної агресії доречно підняти на міжнародному рівні і питання про особливої ролі Росії в сучасному світі, який став сьогодні головним світовим джерелом такої активності і основним фактором міжнародної дестабілізації. Зрозуміло, Росія, будує на гібридних акціях всю свою зовнішню політику, негайно заблокує прийняття будь-яких рішень щодо цього питання в ООН, використавши своє право вето. Але, по-перше, вона не зможе заблокувати його в ЄС, хоча, зрозуміло, спробує це зробити, спираючись на своє лобі в Євросоюзі. Однак на тлі ясно сформульованих і добре продуманих пропозицій про методи розпізнання гібридних агресій така протидія стане ще одним аргументом проти Москви. Домігшись ж прийняття такого акта в ЄС, можна буде знову поставити це питання і на рівні ООН, об'єднавши його в блок питань про позбавлення Росії права вето, що перейшло до неї від бувшого СРСР в результаті сумною юридичної помилки.

Ініціатива про початок такого роду багатоетапної операції, озвучена на зустрічі з Волкером, узгоджена потім з США і допрацьована спільної американсько-української групою експертів, створеної на основі ініціативи, яка виходила з Києва, крім перспективи вирішення в майбутньому вкрай актуальної проблеми гібридних агресій, стала б і відмінною піар-акцією для нашої країни, піднявши інтерес до неї у всьому світі і підвищивши її міжнародний авторитет. Момент для такої пропозиції зараз вкрай сприятливий. Питання про гібридному "Комінтерні-2", що використовується Москвою для дестабілізації Заходу, органічно випливає із справи Скрипалів, з кремлівського втручання у вибори в США, з дивних маніпуляцій на зустрічі Кирила і Варфоломія, дуже схожих на спробу отруїти Вселенського патріарха - і абсолютно несхожих ні на що інше. До цього будуть негайно приплюсовані десятки і сотні подібних випадків, які не отримали в силу різних причин широкої популярності, але витягнуті на світло у зв'язку з вдалим приводом; і підозріла метушня в Сирії, де Кремль явно готує чергову провокацію з використанням ІВ, та багато іншого. Така ініціатива буде вдало перегукуватися і з недавньою заявою Терези Мей про "огидно нападі" на Великобританію, зробленим 5 вересня у зв'язку з новими фактами, спливли в розслідуванні інциденту в Солсбері, і з підписаним 12 вересня Дональдом Трампом указом про санкції за втручання у вибори США, для введення яких було б достатньо свідчень, наданих спецслужбами.

Іншими словами, питання про визнання гібридної війни повноцінним актом агресії, що підпадають під всі призначені для агресора санкції, давно вже назрів - і навіть неабияк перезріло. Україна має сьогодні відмінний шанс внести його в світову порядку денного, а 13 вересня стало б чудовою датою для старту цього починання, несучого нашому північному ворогові цілу купу неприємностей і невдач.

    Реклама на dsnews.ua