Тінь зради. Хто представлятиме Росію на саміті АТЕС у Сан-Франциско

На саміт АТЕС в США запрошено всі країни-члени, в тому числі і Росію

11-17 листопада у Сан-Франциско відбудеться саміт Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), до складу якого входять 19 країн, а також Гонконг і Тавань. В 2023 р. головують Сполучені Штати, тому вони і є господарями події.

Саміту АТЕС передують інші важливі геополітичні заходи. Зокрема, 17-18 жовтня у Пекіні відбувся 3-й саміт ініціативи "Один пояс, один шлях" за участі російського диктатора Владіміра Путіна, низки представників Глобального Півдня, а також єдиного європейського лідера – прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана.

Сьогодні ж, 7 листопада у Токіо розпочалася дводенна зустріч міністрів закордонних справ країн "Групи семи", три з яких також входять до АТЕС і координують свої дії в Індо-Тихоокеанському регіоні, зокрема і в контексті взаємодії з Китаєм.

Обидва заходи варто сприймати як останні приготування до саміту у Сан-Франциско. Іншими словами, США і Китай звіряють годинники зі своїми партнерами і союзниками.

Рандеву Байдена і Сі

Найбільше уваги прикуто до зустрічі у Сан-Франциско президента США Джо Байдена і лідера Китаю Сі Цзіньпіна, адже відносини обох наддержав сповнені суперечностей і протиріч.

З одного боку, вони затято конкурують одна з одною, в тому числі за сфери впливу у світі. І це конкурування в останні роки де-факто перетворилося на протистояння.

З іншого боку, і Пекін, і Вашингтон прагнуть стабілізації відносин і цивілізованого конкурування задля збереження поточної міжнародної політичної і економічної системи, що зазнає руйнувань руками членів нової "вісі зла" — Росією, Іраном, КНДР. Втім, не виключено, що від дій цього тріо, яке активно підтримує Пекін, певний зиск отримує і безпосередньо Китай, послаблюючі свого візаві – США.

Тим більше, що Вашингтон навсупір Китаю останні роки докладає значно більше зусиль щодо зміцнення альянсів і партнерств в Індо-Тихоокеанському регіоні. З рештою старший представник Державного департаменту США в АТЕС Метт Мюрей (до певних заяв якого ми ще повернемося) під час брифінгу, проведеного спільно з помічником торгового представника США в Японії, Південній Кореї та АТЕС Крістофером Вілсоном, прямо заявив: "незалежно від того, що відбувається в інших точках світу, Індо- Тихоокеанський регіон для адміністрації Байдена та Харріс є головним пріоритетом". 

Чому? Хоча б тому, що, як нагадав Мюрей в інтерв’ю "Голосу Америки", на економіки членів АТЕС припадає половина світової торгівлі і 60% світового ВВП.

Питання Тайваню

Втім Індо-Тихоокеанський регіон – це також арена протистояння між Китаєм і його партнерами зі Сполученими Штатами та їх партнерами. Протистояння, яке цілком може вийти за межі регіонального.

В принципі, вже вийшло. Але Вашингтон і Пекін, нагадаємо, прагнуть конкурувати за правилами. Проте в своїх відносинах Китай і США мають низку точок напруги. Одна з них – це Тайвань, який Вашингтон обіцяв захищати в разі потенційної інтервенції Китаю.

Пекін, нагадаємо, вважає Тайвань частиною КНР і усіляко демонструє готовність до рішучих кроків щодо встановлення контролю над Тайбеєм. Наприклад, 26 грудня було зафіксовано наймасштабніше порушення повітряного простору острову китайськими ВПС, зокрема 71 військовим літаком.

Також КНР вимагає від усіх, в тому числі від США, дотримання принципу "єдиного Китаю". Штати формально його дотримуються. Однак активно підтримують Тайбей – політично, економічно і у військовому плані. Так, на початку серпня Пекін застерігав Вашингтон від надання Тайбею військової допомоги, а вже за місяць США вперше у межах програми зовнішнього військового фінансування (Foreign Military Financing, FMF) схвалили надання Тайваню прямої військової допомоги на суму $80 млн.

Напередодні ж саміту у Сан-Франциско, 30 жовтня, Китай надіслав США черговий жорсткий меседж щодо Тайваню. На відкритті 10 Пекінського безпекового форуму "Сяншань" заступник очільника Центральної військової ради КНР Чжан Юся недвозначно заявив: "Китайські військові не виявлять жодного милосердя до того, хто, і в будь-якій формі, спробує відколоти Тайвань від Китаю".

І зараз Пекін, як і у випадку з Україною, уважно стежить за діями США в контексті виконання ними зобов’язань і обіцянок перед партнерами і союзниками. Стежить, зокрема, і за ізраїльською політикою адміністрації Байдена на тлі війни проти Ізраїлю, розв’язаною проіранськими проксі-силами. Адже Ізраїль – один з ключових партнерів США на Близькому Сході, а Тайвань – у Тихоокеанському регіоні. Саме тому Китай цікавить готовність Сполучених Штатів захищати Тайвань від КНР, а отже й ймовірні ризики і наслідки для Китаю від можливої інтервенції і ескалації у відносинах з Вашингтоном.

Від торгівлі до ядерки

Водночас, повертаючись до протиріч у відносинах між США та Китаєм, зазначимо, що обидві сторони роблять кроки на зустріч один одному.

По-перше, наприкінці жовтня Байден і Сі обмінялися вкрай примирливими і оптимістичними повідомленнями.

Так, Сі у листі до Національного комітету з відносин США та Китаю, що базується в Нью-Йорку, зазначив, що його країна готова взаємодіяти зі Штатами за трьома принципами: взаємоповаги, мирного співіснування та взаємовигідної співпраці. Лідер Китаю, з його слів, прагне спільно з Вашингтоном вирішувати розбіжності у відносинах, глобальні проблеми і "допомагати один одному досягати успіху та процвітання разом на користь обох країн, а також світу".

Байден по собі у листі до того ж комітету висловив тотожні думки – підтримав співпрацю з Китаєм в умовах здорової конкуренції з метою вирішення світових проблем, спільних для обох країн, і захисту "міжнародних інститутів і правил". 

По-друге, щодо економічної співпраці КНР та США. Цього тижня розпочинаються перемовини міністра фінансів США Джанет Єллен з віце-прем’єром Китаю Хе Ліфенгом, спрямовані на поліпшення торгівельних відносин обох держав. Ці перемовини готувалися майже рік через низку зустрічей відповідальних посадовців США та Китаю.

Китай вкрай потребує інтенсифікації економічних зв’язків зі Сполученими Штатами та Європою, аби стабілізувати власну економіку і отримати ресурси для подальшої політико-економічної експансії.

Тим більше, що пандемія Covid-19, як ми вже, на жаль, добре знаємо, стала лише першим глобальним викликом для світової економіки. Далі було повномасштабне вторгнення Росії в Україну, а 7 жовтня терористи ХАМАС атакували Ізраїль.

Світ лихоманить неймовірно сильно. Тому немає нічого дивного в тому, що очільники найбільших банків, як пише Reuters, припускають, що поточне "зростання геополітичної невизначеності" може спровокувати нову фінансову кризу. А отже Сі може забути про відновлення китайської економіки і повернення на шлях до активного змагання зі Штатами за статус "держави номер один" у світі.

По-третє, вищезгадане "зростання геополітичної невизначеності", або ж простіше – абсолютно деструктивна поведінка терористичної, але ядерної держави Росія, спонукає США та Китай привнести бодай якийсь порядок у питання контролю над ядерними озброєннями.

Тому Пекін і Вашингтон, як повідомив на брифінгу речник Держдепу Ведант Пател, помалу (проводяться зустрічі, додаткові консультації) рухаються у цьому напрямку, започаткованому, до речі, попередньою адміністрацією, яка наполягала, щоб Китай разом з РФ доєднався до нових міжнародних угод, спрямованих на зміцнення контролю над озброєннями та зниження стратегічних ризиків.

Примара Путіна

Це питання актуалізувалося знов-таки завдяки Росії, яка відчайдушно лякає цивілізований світ і США окремо своєю ядерною зброєю. Від чого Китай, звісно, не в захваті. Про що неодноразово інформував Кремль, тільки режим Путіна старанно ігнорував сигнали від свого "сюзерена". Водночас позиція Москви не змусила Пекін зайняти чіткішу позицію у російсько-українській війні.

Над чим працює і український, і американський дипломатичні корпуси. Зокрема, як повідомляв 30 жовтня речник Держдепу Меттю Міллер, держсекретар Ентоні Блінкен під час зустрічей з китайським колегою Ван Ї 29-30 жовтня схиляв Пекін до більш "продуктивної" позиції в цьому питанні.

Радше за все цю дискусію буде продовжено вже особисто Байденом на саміті АТЕС, топ-темою якого, вочевидь, буде повномасштабна війна, розв’язана Росією проти України. І яку, цілком вірогідно, обговорюватимуть окрім лідерів США та Китаю й інші учасники саміту, оскільки ця війна безумовно має негативний вплив не тільки на Європу.

І ось тут ми підходимо до найцікавішого. А саме: з ким з Росії, яка є членом АТЕС, у Сан-Франциско дискутуватимуть про війну проти України? І про що взагалі йтиметься? Чи буде присутній на саміті Путін?

На останнє питання, зокрема, відповідав у вищенаведеному інтерв’ю "Голосу Америки" Метт Мюрей, яке вийшло із заголовком: "Путін з Росії та Лі з Гонконгу майже напевно будуть відсутні на саміті АТЕС". Разом з тим, насправді, судячи з тексту інтерв’ю, прямої відповіді на те, чи буде присутній Путін, Мюрей не надав. Він підтвердив, що запрошення на саміт було надіслано всім членам АТЕС, а також зазначив: "Ми хочемо провести зустріч не лише в дусі та згідно принципів АТЕС, але й у відповідності до законів і правил Сполучених Штатів. Було кілька випадків, коли лідери країн-членів АТЕС були у санкційному списку США. Тому ми маємо пропрацювати ці ситуації, щоб переконатися, що вони [країни-члени] матимуть належне представництво в Сан-Франциско".

Не було визначеності щодо присутності Путіна на саміті і під час брифінгу Мюрея та Вілсона 6 листопада. Відповідаючи на відповідне питання російського пропагандиста з ТАСС Дмітрія Кірсанова, Мюрей знов підтвердив надсилання запрошення всім учасникам АТЕС і говорив про "належне представництво" в умовах санкцій США, але чітко відсутність Путіна проартикулював чомусь той самий Кірсанов.

Загальний контекст змушує дійти висновку, що скоріш за все Путін до Сан-Франциско не прилетить. Путін, який зараз надає перевагу візитам до "друзів" та лояльних, міг або вже відхилити запрошення, або скоро вже відхилить, враховуючи типове для Кремля затягування із відповіддю, і відправить до Штатів, наприклад, Сєргєя Лаврова.

Однак. Якщо Путін дійсно отримав запрошення, це був би тривожний сигнал для нас, оскільки це може свідчити про спробу провести бодай-якусь розмову із Путіним без України.

І тоді риторичні фігури пана Мюрея, хоч і можуть бути просто формальністю, обумовлені розумінням, що Путін все одно не приїхав би; можуть свідчити про те, що публічне визнання зниження рівня представництва унеможливило б повноцінні (потенційні) перемовини із Росією щодо України, наприклад, про рух у напрямку миру на умовах, які були б невигідні для нас.

Тим більше, що Сполучені Штати входять у новий виборчий цикл в умовах поляризованого суспільства і на тлі посилення риторики окремої частини республіканців про необхідність скоротити або припинити допомогу Україні. З іншого боку, адміністрація США, та й інші республіканці, наприклад, лідер "слонів" у Сенаті Мітч Маконнелл чітко визначають підтримку України як елемент захисту і національних інтересів США в час зміцнення вищезгаданої нової "вісі зла". Та й Ентоні Блінкен 5 листопада під час візиту до Йорданії виступив проти припинення вогню Ізраїлем у війні з ХАМАС, адже це дасть терористам час зібрати сили для нового вторгнення. Цілком можливо, що як і у випадку ХАМАС, Вашингтон досі чудово розуміє, що Росія теж не відмовиться від нової агресії проти України. Особливо, якщо ми не матимемо надійні гарантії безпеки.