Щасливі разом. Чому колумбійці люблять своїх корупціонерів

Референдум, на якому громадяни Колумбії повинні були схвалити або відкинути пакет драконівських заходів щодо корупціонерів, був провалений з-за повної відсутності інтересу до нього з боку виборців, які не забезпечили навіть скромну мінімальну явку до 34%. Що це? Лінь чи мудрість? І якщо б такий референдум проходив в Україні, то пішли б голосувати українці?

Якби референдум вдався і більшість учасників проголосували б "за", то колумбійським депутатам зменшили зарплати. Були б оприлюднені відомості про неналежну їм та членам їх сімей власності. Чиновників-корупціонерів садили б тільки у в'язницю, а не під домашній арешт, на держслужбу не брали б тих, хто в минулому вже був викритий у корупції, а тим, кого приймали б, обмежили термін роботи, виходячи з того, що корупційні спокуси мало-помалу підточують навіть самі стійкі до них душі.

Здавалося б, йди і голосуй, і нехай життя сусіда-депутата стане трішки гірше, тобто більше схожа на твою! Або, навпаки, прийди і проголосуй проти, підтримавши неформальну систему соціальних зв'язків, компенсуючих слабкість держави. Але ні! Громадяни не стали голосувати "за", ні "проти", а надали подіям йти так, як вони йдуть, просто залишившись вдома.

Що міг би дати колумбійцям пакет антикорупційних законів, не рахуючи приємного почуття, що сусідові, який жив занадто вже добре, стало тепер жити трохи гірше? З одного боку, бюджет Колумбії через корупцію втрачає, за оцінками експертів, до $17 млрд щорічно. З іншого — ці $17 млрд не зникають безслідно, а просто розподіляються і витрачаються поза бюджетних рамок. І якщо тільки ці мільярди не виводяться в офшори, а залишаються в країні, то їх розподіл цілком може компенсувати бюджетні прорахунки. Зрештою, офіційний бюджет Колумбії, схоже, не дуже-то й соціальний — до такого висновку приводить, наприклад, співвідношення між мінімальною зарплатою і платнею колумбійського конгресмена, становить 1:40.

Що стосується рівня корупції в країні, то тут колумбійці — тверді середнячки: 99-е місце в рейтингу зі 180 країн, з 37 позитивними балами зі 100 можливих. Для порівняння: на першому місці — Нова Зеландія, 89 балів, хабар дати складно, але до верхньої планки в 100 балів все-таки залишається цілих 11. На останньому 180-му — Сомалі, 9 балів з 100, не дати хабар просто непристойно, вас не зрозуміють. На 134-му — Україна з 30 балами, на 128-му — наша сусідка Молдова, 31 бал, на 141-му — Росія. Але особливо не радійте, у Росії 29 балів. Словом, як вийшли ми всі з СРСР, так як і раніше крокуємо в ряд, а до Колумбії нам ще рости і рости.

Так, і ще одна деталь: Колумбія на 36-му місці у рейтингу щастя, відчутного її жителями, 6,357 бали. На першому місці — Норвегія, 7,537 бали, на 49-му — ні, ви не повірите — Росія. З 5,963 бала вона випереджає Японію, країни Балтії, Південну Корею, Румунію, Гонконг і купу інших країн, рівень життя в яких відчутно вище. Воістину, пропаганда творить чудеса.

А Україна в цьому списку 132, у нас 4,096 бали, і за нами, на жаль, тільки Афганістан, Гаїті, Сирія і група найменш благополучних африканських країн. Звичайно, це середнє суб'єктивне відчуття, а не економічний показник, але все ж...

Словом, коли в країні тепло, оскільки немає пір року і є традиція сієсти, а ціни на коку і її похідні цілком демократичні, то тягнутися на виборчу дільницю, щоб зіпсувати життя якомусь хлопцеві, зумів влаштуватися трохи краще, ніж ти, нікому не хочеться. Втім, близько третини виборців все-таки прийшов, явка недобрала якихось 6%... Що це? Не вистачило тіні і гамаків? Колумбійським корупціонерам явно варто задуматися над тим, чи достатньо вони близькі до народу.

Між іншим, в рядах корупціонерів нещодавно виявився голова антикорупційного комітету Луїс Рівера, який торгував особистими даними свідків по справах про корупцію. Свідків у Колумбії взагалі сильно недолюблюють, ця традиція особливо закріпилася при Пабло Ескобара, а здали Ріверу американці. Його заарештували за запитом влади США і будуть судити в Майамі. Ось адже, не дає комусь спокою просте колумбійське щастя.

Ще один приклад, отвращающий колумбійців від спроб домогтися Абсолютної Справедливості, — сусідня Венесуела. Мільйонні натовпи венесуельців ломляться зараз в Колумбії за продуктами і ліками — ті, у кого є на що купити, або які розраховують щось продати і отримати за це гроші. Наприклад, волосся на перуки.

Між тим венесуельська катастрофа почалася саме з посилення державного контролю та боротьби з корупцією, і для того, щоб перетворити країну до руїни, Чавесу і його спадкоємцю Мадуро знадобилося всього якихось десять років. І колумбійці, дивлячись на своїх сусідів, розуміють, що краще не втручатися в природні процеси. Нехай краще вже в країні буде щіпка корупції — не багато і не мало, а в міру, для додання смаку життя і в якості соціального інституту, що дозволяє пом'якшувати недосконалості законів. З такою корупцією, рідною та зрозумілою, колумбійці відчувають себе досить щасливими. Якщо її прибрати, то виникне соціальне дупло, в якому, того й гляди, поселиться якийсь місцевий Мадуро, недалекий і дурнуватий, але бажає негайно ощасливити всіх і кожного, все у всіх відібравши особисто переделив.

Так от, повертаючись в Україну... Як би повели себе українські виборці на аналогічному референдумі? Вистачило б у них здорового глузду не підтримувати крайності або вони дружно пішли б голосувати, протоптуючи доріжку, наприклад, для якої-небудь спритною, лгущей як дихаючої, дами або для обдарованої різноманітними талантами, від юриспруденції до високого мистецтва, але при цьому схожого на ожилого мерця і ні на кого більше, джентльмена. Ну, я не знаю...