• USD 28.3
  • EUR 33.4
  • GBP 37
Спецпроєкти

Секретна база Китаю в Таджикистані. Як це відобразиться на Росії

Пекін завершує трансформацію Центральної Азії, в якій місця Росії вже не буде

Китай розбив військову базу на території Таджикистану
Китай розбив військову базу на території Таджикистану / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Китай обзавівся військовою базою на території Таджикистану — в горах Паміру, розташованих між Афганістаном і Китаєм. І обзавівся давно.

Про її існування ще в лютому 2019 р. писала The Washington Post. Журналісти описували її як форпост із двох десятків двоповерхових будівель і спостережних вишок.

Душанбе офіційно все заперечує. Влада Таджикистану тоді заявляли, що журналіст WP просто прийняв за китайську базу таджицький прикордонний пост.

Тим часом у Вашингтоні впевнені, що Пекін розширює свою присутність в Таджикистані.

Згідно з нещодавною доповіддю Пентагону про оборонні проєкти КНР, Таджикистан був внесений до списку з 12 країн, де Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) планує посилити свою військову присутність.

Крім того, в 2019 р. збройні сили Таджикистану брали участь у спільних з китайцями військових навчаннях саме в районі Паміру.

Дані з торішньої статті WP днями підтвердило видання Iran International, що знаходиться в Лондоні і фінансується Саудівською Аравією, кореспондент якого на початку вересня побувала в районі, де розташована база.

Реклама на dsnews.ua

Як пише eurasianet з посиланням на її репортаж, розміщені там китайські військові, чиє існування Душанбе заперечує, не дозволяють журналістам проводити зйомку і, зрозуміло, відмовляються поспілкуватися.

Однак жителі розташованого поруч з базою міста Мургаб підтвердили журналістці, що там дійсно знаходяться китайські солдати.

Вона також уточнює, що спортивна база почала працювати в 2016 р. і отримала назву "Сітод", що, як зазначається, в перекладі з таджицького означає "штаб-квартира".

Базу нібито заклали для протидії проникненню в довколишній китайський Сіньцзян-Уйгурський автономний округ уйгурів з Афганістану.

Тобто інтерес до існування такої бази на території Таджикистану обумовлений інтересами безпеки КНР. Ну, і почасти вона має пропагандистську цінність для Пекіна на випадок, якщо буде прийнято рішення її розсекретити і подати співгромадянам як форпост проти уйгурів, зусиллями державних ЗМІ демонізованих до такої міри, що це виправдовує їх насильницьке "перевиховання" в де-факто концентраційних таборах .

Секретна база Китаю в Таджикистані — шлях до шлунка Китаю?

Однак поява бази в Таджикистані продиктована не лише питаннями безпеки і оборони, а й економічною доцільністю.

Справа в тому, що від бази рукою подати до Хунджерабського перевалу, розташованого між тим самим Сіньцзян-Уйгурським автономним округом і провінцією Гілгіт-Балтистан, контроль над якою оскаржують Китай, Пакистан і Індія.

Гілгіт-Балтистан знаходиться на території колишнього князівства Джамму і Кашмір, що є причиною конфлікту між Ісламабадом і Делі.

Відносини у Китаю з Пакистаном мають характер союзницьких завдяки і загальним геополітичним та економічним інтересам.

А ось з Індією у обох країн відносини вкрай напружені, що перетікають у відкрите політичне і військове протистояння в прикордонних районах.

Хунджерабський перевал, розташований на території, яку Індія вважає своєю, має стратегічне значення для реалізації китайського політико-економічного проєкту "Один пояс, один шлях".

На перевалі вже була прокладена автомобільна дорога, що зв'язує Китай з Пакистаном, — Каракорумське шосе. І в планах будівництво залізниці.

Таким чином Китай остаточно прокладе економічний коридор (CPEC) через Сіньзцян зі своїх портів Гуанчжоу (поблизу Гонконгу) і Фанченган (на кордоні з В'єтнамом) в пакистанські Карачі (ближче до Індії) і Гвадар (на "вході" в Оманську та Перську затоки).

Гвадар — один з трьох глибоководних портів Пакистану, який був побудований Китаєм в 2002–2005 рр., а в 2013 р. переданий Ісламабадом в управління Китаю в обмін на $2,6 млрд інвестицій в розвиток місцевої інфраструктури.

Враховуючи розташування порту, Пекін отримав зручний і безпечний пункт для доставки нафтопродуктів з арабських країн, які потім сушею — через Пакистан і спірний Джамму і Кашмір — відправляться в Китай.

Звичайно, для перетворення Гвадара в нафтоперевалочний пункт Китаю потрібно ще обзавестися відповідною інфраструктурою. І в цій історії напевно найцікавіше те, що НПЗ для китайців в умовно пакистанському порту планує побудувати Саудівська Аравія.

Ще в 2018 р. міністр нафти і природних ресурсів Пакистану Гулам Сарвар Хан повідомив, що Aramco, державна нафтовидобувна корпорація Саудівської Аравії, планує вкласти інвестиції в НПЗ в Гвадарі.

Після цієї заяви саудівці відвідували Гвадар, а 23 вересня стало відомо, що основні умови партнерства Aramco з Пакистаном і Китаєм вже затверджені.

Саудівська компанія побудує НПЗ вартістю $10 млрд. Угода буде підписана під час візиту до Пакистану особисто кронпринца СА Мохаммеда бін Салмана.

Тобто виходить, що наслідний принц Саудівської Аравії, людина, яку президент США Дональд Трамп вважає своїм союзником, допоможе наростити економічну міць і забезпечити енергетичну безпеку Китаю, з яким Трамп веде торговельну і ідеологічну війну.

І як, цікаво, президент США відреагує на те, що йому дхарію таку встромив в спину друг, якого він захищав від нападок американського істеблішменту після вбивства журналіста WP Джамала Хашоггі?

Переформатування Центральної Азії

У геополітичної експансії Піднебесна століттями покладалася на симбіоз економічного і політичного співробітництва.

Поява на території Таджикистану китайської військової бази, що дуже навіть ймовірно, означає наступне.

По-перше, Китай планомірно підбирається до ролі ключового спонсора безпеки в Афганістані, звідки Трамп поривається вивести війська назло Пентагону, заради чого активізував переговорний процес з рухом "Талібан".

Що знову-таки не до вподоби міноборони США, оскільки американська розвідка, за повідомленнями преси, у своєму розпорядженні має дані про те, що російське ГРУ платило талібам за вбивство американських солдатів в Афганістані.

По-друге, Пекін вже втягнув чергову центральноазіатську країну в союзницькі відносини.

Тобто практично вся Центральна Азія, незважаючи на зростання антикитайських настроїв в ряді країн ЦА (наприклад, Киргизстані), виявилася на орбіті впливу КНР.

Крім — поки — Казахстану, який останніми роками демонструє готовність жорстко реагувати на спроби зазіхання на його суверенітет і територіальну цілісність як з боку Росії, так і Китаю.

Коли Пекін через китайські ЗМІ взявся транслювати тези про те, що колись частини Казахстану були підконтрольні Китаю, в Нур-Султані довго не думали і поставили жирний хрест на співпраці з КНР в рамках "Одного поясу, одного шляху".

Враховуючи, що Казахстан певною мірою побив горщики і з Москвою, і Пекіном, то з усіх країн ЦА він є найпривабливішою для Штатів державою, з якою можна розвивати військово-політичне співробітництво. Озираючись на апетити Китаю, звичайно ж.

Ціна співпраці — належна підтримка Казахстану з боку Вашингтона. Що під питанням, оскільки трамповський ізоляціонізм — давно усталена тенденція. Хоча зовнішньополітичний вектор може змінитися, якщо Трамп все-таки покине Овальний кабінет.

Якщо ж ні, то, очевидно, продовжить іти колишнім курсом, а значить, Казахстан в поле зору США, найімовірніше, не потрапить.

До того ж нинішнє охолодження у відносинах між Пекіном і Нур-Султаном з великою часткою ймовірності буде мати тимчасовий характер. Хто-хто, а Китай уміє мислити не на роки і десятиліття вперед, а значно далі.

Поки ж Піднебесна зробила ставку на Узбекистан, через територію якого проходить центральний коридор "Поясу" і Транскавказький транспортний коридор (ТРАСЕКА). Далі йдуть Туркменистан, який бере участь в проєкті; потім через Каспійське море до порту в Баку, звідки вантажі йдуть далі залізницею Баку — Тбілісі — Карс і через залізничний тунель Мармарай під протокою Босфор на Балканський півострів і в ЄС.

Таким чином, зараз ми можемо спостерігати масштабну трансформацію Центральної Азії, яка відбувається під егідою Китаю. І в решті-решт регіон опиниться під парасолькою Пекіна.

При цьому з ЦА видавлюється і Росія, чий політико-економічний проєкт, Євразійський економічний союз (ЄАЕС), вже не просто не може змагатися з реінкарнацією "Шовкового шляху", а повністю втрачає будь-який сенс.

    Реклама на dsnews.ua