Блазень Кремля: Чому Задорнов помер зовсім не сьогодні
Але час від часу все одно хтось витягає чергового кумира минулих днів. Витягає або для скорботи над труною, або для обурення після чергового реверанс на адресу нинішнього кремлівського режиму. Це не нове і не дивно. Але з Задорновим особливий випадок.
По-перше, він 31 грудня 1991 вітав весь ще вчора існував Радянський Союз (і, значить, новонароджену Україну - бо яке ще телебачення ми тоді дивилися?) з Новим роком. Ось так це було.
Вже цей факт робить Михайла Задорнова особливим персонажем в новітній історії. Але є ще один, набагато більш важливий момент. Тоді, в 90-х, цей письменник-сатирик говорив - так нам здавалося - дуже правильні речі. Критикував ГКЧП, путч, замшілий совок з Комуністичною партією.
І навіть "ну тупі американці - авт.)" ми сприймали з гумором, з розумінням. Як частину свого гумористичного простору. І Задорнова сприймали як свого. Вже не зовсім рідного - все-таки різні країни, - але свого.
А потім, пізніше, вже в новому тисячолітті виявилося, що не так вже він і свій. І українці, ті, які досі цікавляться, "що там на ОРТ" - дещо здивовано слухали ту феєричну єресь, що їх колишній кумир говорив зі сцени про Україну, про Майдані. Слухали і задавали самі собі питання: "Чому?"
Та тому, що Задорнов - як і всі інші російські телешуты - завжди говорили одне і те ж. Говорили, що було дозволено, а то й інспірована владою. Луб'янській владою, яка завжди тримала культуру і інтелігенцію під ковпаком. Комусь дозволяючи більше - щоб випустити пар, кого обмежуючи, аж до фізичного, у в'язницях та психіатричних лікарнях.
Тому російські сатирики - вони були сатириками рівно до того моменту, поки їм накреслила рука з синіми погонами на плечах. Були і є, тому що нинішня ФСБ - це всього-навсього перейменоване КДБ. До речі, точно така ж ситуація була в радянські часи і з "українською творчою інтелігенцією". А то чого б, ви думаєте, одні і ті ж люди спочатку співали оди Леніну, партії і комунізму - а потім опинилися по суті антирадянському Народному русі України за перебудову.
Так, на початку 90-х наші і їхні інтереси ситуативно збіглися. А ми це сприйняли як перебування на одній стороні барикад. І для усвідомлення помилковості цього судження нам знадобилося понад 20 років і війна.
На все це можна було б махнути рукою - все-таки росіяни завжди будуть захищати свою країну, якою б поганою вона не була. (Ми це пережили в радянські часи, коли люди, навіть розуміючи, наскільки відсталою і дикою є їх радянська батьківщина, все одно придумували собі причини її підтримувати. Тому що є таке слово "батьківщина", синку.) Та є один момент, про який, кажучи афористично, не відреагуєш інакше, як "В той момент Задорнов помер, як особистість". Ось він.
У всьому є певна межа, яку не можна переступати ні за яких умов. Хіба що ти Charlie Hebdo. Але Задорнов - не Charlie Hebdo. Він звичайний путінський блазень, один з сотень. Можливо, один з декількох десятків найталановитіших - але талановитих блазнів.
Можна скільки завгодно підтримувати путінський режим - але сміятися зі смертей простих людей, які до того ж загинули через вирішення цього режиму (а Задорнов, я більш ніж впевнений, як у радянські часи, так і зараз, все прекрасно знав - на відміну від "піпла", якому і згодовував свої тексти) ...
Тому Михайла Задорнова давно немає. А той старенький, виснажений хворобою чоловічок... Він вже нікому не цікавий. Кремля і Луб'янки, заради яких він упав нижче плінтуса з "літаком, важче повітря", в першу чергу.