Віртуозна аферистка. Як росіянка Делві розвела "корисних ідіотів" у США

Шахраї перетворилися на героїв нинішнього часу, що, мабуть, є черговою прикметою часу економічного і технологічного переходу
Фото: nypost.com/Steven Hirsch

Не встиг відгриміти скандал з шахрайським стартапом "Теранос", нібито вчинила революцію в аналізі крові, і вигоріти обурило Америку багаторічна розслідування по влаштуванню дітей зіркових батьків в елітні вузи, як зарозумілих ньюйоркців цілком стандартно розвела російська дівчина Ганна Сорокіна ("Делві"), нині сидить в каліфорнійському СІЗО. Ця історія (від початку і до кінця її розписав видання The Cut) по-своєму примітна трьома обставинами.

Перше носить характер якогось мораліте - дивно дивуватися валу шахрайства в обставинах президентства "трикстера", зневажає протестантську робочу етику, на якій століттями стояв англосаксонський, як мінімум, Захід.

Друге стосується ефектів, які, по закінченні деякого часу, стала породжувати пострадянська еміграція в західні країни - юна пані Сорокіна (1991 року народження) потрапила в США з Німеччини, мабуть, завдяки програмі репатріації. Причому її батьки, власне трудяться в поті чола нові німці, а зовсім не пострадянські мафіозі. Саме це надає всій історії її афери, вовлекшей творчі та банківські кола Нью-Йорка і частково Лондона - якийсь трагічний присмак, хоча в інших елементах це швидше весела повчальна історія про те, як пихатих базік з числа " золотої молоді "розвела" небезталанна авантюристка, підвела яку хіба що переоцінка власних можливостей.

Третя обставина є похідною від самої тканини, чого вже там говорити, дивною "нової економіки", ключовим шаром споживачів якої стали люди з дещо нестійким освітнім базисом. А іноді і з зведеним гідність користі "практичним недоумством". Уточнюючи вищезазначене - приблизно з кінця 90-х років у першу чергу західне (але не тільки) гуманітарна освіта пережила бум одночасно зайвих грошей і пом'якшення критеріїв відбору, вмотивованого рівністю. Двадцять років через перевиробництво у цій сфері важко заперечувати - звідси і не дивно, що породжений цим процесом шар манить самих різноманітних аферистів, причому згідно з епохою толерантності й віри в диво буквально за рогом, аферистів менш грубого штибу. Таких неляканих персонажів, які інтуїтивно відчувають алгоритми "рефлексивного контролю", на яких згодом вишикувалися концепції гібридної війни.

Якщо подивитися на це явище суто з політичної сторони, то стає зрозуміло, звідки в західних країнах, за межами сировинного бізнесу і старих кіл совєтологів, розвинулося настільки масштабне явище, як "корисні ідіоти".

Коротко, історія Ганни Сорокіної-Делві (як не дивно, це просто псевдонім, а не прізвище - заміжжя, як шлях проникнення на Захід і в його еліту, мабуть, втрачає тренд) виглядає наступним чином. У листопаді 2016 року ця громадянка Німеччини звернулася в City National Bank Нью-Йорка за кредитом в $22 млн, стверджуючи, що у неї на швейцарських рахунках знаходиться Є60 млн. У грудні з тією ж пропозицією вона вийшла на банк Fortress (але вже за $25 млн). Коли другий банк попросив Ганну виконати попереднє вимогу і надати $100 тис., вона переконала службовця першого банку відкрити їй кредитну лінію на ту ж суму, інформацію про яку і відправила у другій банк (от щоб було зрозуміло, вже через рік ця людина вже зустрічався з Уорреном Баффетом і Біллом Гейтсом). Потім вона відмовилася від продовження угоди, але за підсумком відправила на свій рахунок в City National $55 тис., решта забравши готівкою з банкоматів.

Згодом багато місяців Сорокіна розплачувалася скрізь "кешем", проживаючи в дорогих готелях, і використовуючи рахунок для статусних покупок. У будь-якому випадку ледве закінчила школу в околицях Кельну і вилетіла з середньої руки британського вузу журналістка модного журналу Purple навчилася переконливо підробляти документи і збирати потрібні візитки (так, один з банків оплатив їй чартер з Нью-Йорка в Омаху за $35 тис. на основі фальшивого листа про переведення та шапкового знайомства з менеджером). Дрібна, але важлива деталь беззахисною довірливості західної системи - як мінімум по відношенню до тих, хто вже законно перебуває на її території (думається, цей досвід вже вивчається російськими спецслужбами - адже ту ж Марію Бутіну можна було легендировать набагато простіше і ефективніше).

В Німеччину її сім'я переїхала, коли Анні було шістнадцять, батько працював далекобійником, потім відкрив бойлерну фірму - ніяких мільйонів у нього не було й поготів, але всі витрати дочки (аж до моменту, коли вона стала мільйонершею з Європи, звичайно) сім'я оплачувала. Забавно, що "бойлерна" - термін з лексикону брокерів, що означає торгівлю сумнівними цінними паперами на довірі, оскільки такі брокери зазвичай знімають схожі приміщення - саме звідти почав своє сходження Джордан Белфорт, що послужив прототипом головного героя "Вовка з Уолл-Стріт", якого зіграв Леонардо Дікапріо в 2013 році. Це цікаво тому, що саме засудившего Белфорта юриста Джоела Коена і найняла Ганна Сорокіна для просування своїх інтересів у серйозних ділових колах Нью-Йорка. Коен в цей час працював в одному з великих агентств нерухомості і приставив до європейської "мільйонерші" одного з своїх фахівців з ім'ям наче з серії ігор "ДТА" - Енді Ленса.

Возилися вони з нею тому, що повірили - за нею стоїть сімейний траст, а за останні роки (до речі, про це з тривогою пишуть економісти зі світовим ім'ям) з'явилася ціла прошарок так званих "дітей трастових фондів", які не знають, куди подіти мільйони своїх батьків. Адже пані Дельви замахнулася на те, щоб переробити одне з дорогих будівель міста в модний клуб з художніми галереями (це коштувало б як мінімум $50 млн), причому єдиним конкурентом виступав шведський музей фотографії - без таких амбітних планів, зате з реальними грошима. В процесі Сорокіна-Дельви втягнула в цей проект буквально десятки фінансистів, дизайнерів, журналістів, юристів і представників "золотої молоді". При цьому вона не скупилася на обіди, щедрі чайові і подарунки, завівши тісну дружбу - що вельми розумно - з готельними адміністраторами і барменами.

Якби не виявилося, що - базово - це афера з банківськими кредитами, за нинішнім американським часи вся ця епопея могла потрапити в поле зору спецслужб. Та ось невдача - за паспортом Сорокіна була німкенею, проблеми з грошима та фінансовими документами у неї виникли далеко не відразу, по розряду фатальних красунь вона ніяк не проходила, з політиками не водилася, а на малозрозумілі творчі заходи агенти далі з великим бюджетом ходять рідко.

Що в цій всій історії "чіпляє", так це те, що вона сталася на тлі процесу поступової "виплавки" пострадянських двох трильйонів з різноманітних таємних рахунків і показує рівно те, що "споживає" шару, роящемуся в західних країнах навколо розбухлого сектора послуг, як було, так і є абсолютно байдуже походження грошей. Вірніше, крім державних відомств і зацікавлених ентузіастів зразок Білла Браудера, підхід до цього питання залишається приблизно на тому ж рівні, що і п'ять, і десять років тому. Адже Ганна Сорокіна не погоріла б, якби не пристрасть до занадто дорогим ресторанам і готелям - поступово вона спустила всі гроші на статусні заходи та придбання. З-за чого слідчі похмуро жартували про те, що велике місто повівся на "якусь ідіотку, яка організувала величезну аферу заради того, щоб ходити по магазинах".

Але це не зовсім так, тому що у молодої аферистки був явний талант переконання людей і хороше знання "пташиного мови" нової економіки - стартапи, креатив, "тільки найкраще", взагалі якась така стилістика епохи Трампа, можливо, частково перехідна від епохи Обами. Від останнього - флер новизни, від першого - своєрідна особиста нахабство. Максимально використавши всіх своїх довірливих знайомих, і позбувшись можливості переоформляти кредити, вона була арештована в Малібу в жовтні 2017 року із-за... нездатність розплатитися в ресторані.

Типологічно ця афера дуже схожа на спробу різних подібних персонажів (частково українських), на початку 2010-х років купити петербурзький палац Безбородько, теж невдалою і теж через неіснування реальних грошей, хоча це справа потенційно залучалися багаті сім'ї.

Загалом, як виявилося, ніяких трастових фондів не було ні в Швейцарії, ні в Німеччині, за іронією долі викриття почалося з того, що один з гламурних друзів Анни запитав її подругу-портьє чому вона (хоча і живе, немов зірка, в дорогому готелі) не знімає у готелі найдорожчі номери. З цього моменту почав розмотуватися клубок підозр, запитів і звинувачень - выплеснувший назовні, як написала б радянська публіцистика, всю тіну класових забобонів світу чистогана. Як і у випадку з багатьма талановитими аферистами (такими, як Сергій Мавроді або Роберт Флетчер) частину високопоставлених знайомих Сорокіної-Делві і сьогодні відмовляються визнати, що стали жертвами обману, побудованого на досить простий психологічної прийому. Адже люди, що з'являються на гламурних вечірках і дорогих місцях - за визначенням особливі, невже їх можна просто так "розвести"?

Симптоматичность цієї афери полягає в тому, що в Білому Домі сьогодні знаходиться точно такий же персонаж, який звик обводити навколо пальця інших, але і сам легко стає об'єктом схожих маніпуляцій, в першу чергу пов'язаних саме з пострадянської еміграцією в Нью-Йорк. Різниця лише в тому, що навколо Дональда Трампа весь час ходили справжні представники російського істеблішменту або їх агенти (і співробітники державних спецслужб), а той же Майкл Коен і справді походить з родини з тісними зв'язками в середовищі американської організованої злочинності радянського походження. Не кажучи вже про інших особистостей, які знімали або купували квартири у вежі Трампа.

Втім, такий не один Трамп - шахраї перетворилися на героїв нинішнього часу, що, мабуть, є черговою прикметою часу економічного і технологічного переходу. Адже злочини Сорокіної не надто відмінні від справ Манафорта, але на відміну від нього вона, не маючи коштів навіть на адвоката, може "загриміти" надовго, в той час як політтехнолог Януковича і Трампа відсидиться на пенсії в санаторії закритого типу.

Однак хвиля різнорідних афер в Америці і не думає йти на спад, що змушує задуматися і про інше - такі ж птахи літали на горизонті і перед азійською кризою, і перед продовжив його крахом даткомов в 2000-2001 роках, і перед 2008 роком. Про скількох "стартапи" нам ще належить дізнатися ,і зможе глобальне регулювання стримати їх переростання у критичну масу? Схоже, про це ніхто не може дізнатися заздалегідь.