• USD 27.6
  • EUR 33.5
  • GBP 38.9
Спецпроєкти

Імітація союзництва. Чим обернеться стамбульський вояж Зеленського

Україна дорого заплатить за підтримку Туреччиною своїх євроатлантичних прагнень

Володимир Зеленський і Реджеп Ердоган
Володимир Зеленський і Реджеп Ердоган / Офіс президента
Реклама на dsnews.ua

Президент України Володимир Зеленський 10 квітня відвідав економічну столицю Туреччини — Стамбул, де уклав важливі політичні угоди зі своїм турецьким колегою Реджепом Тайіпом Ердоганом.

Зустріч відбулася в палаці Хубер і тривала дві години замість однієї. Після переговорів президентів почалося засідання двосторонньої Стратегічної ради високого рівня, за підсумками якої було підписано спільну декларацію з 20 пунктів.

Якщо оцінювати візит Зеленського через призму бурхливої реакції на нього в Москві, то він пройшов успішно. Але є і ряд питань до підписаного ними документа, що викликають тривогу.

Почнемо з позитиву.

Сторони підтвердили намір зміцнювати двостороннє політичне, економічне, оборонне співробітництво.

При цьому деякі з пунктів декларації і дій є посланням, адресованим Кремлю.

По-перше, за день до приїзду українського президента до Туреччини Анкара повідомила про те, що в Чорне море і назад пройдуть кораблі Сполучених Штатів в якості демонстрації підтримки України на тлі розгортання російських військ поблизу українських кордонів і на окупованих РФ українських територіях.

Реклама на dsnews.ua

По-друге, в 14-м і 15-м пунктах Анкара висловлює "підтримку перспективі членства України в НАТО, зокрема її намірів отримати найближчим часом План дій щодо членства"; а також "підтримку регіонального співробітництва в Чорноморському регіоні з метою забезпечення стабільності і безпеки в рамках двосторонніх і багатосторонніх механізмів, включаючи НАТО".

ПДЧ — це не панацея від російської агресії, але підтримка Туреччини сама по собі є досить красномовним кроком, якщо оцінювати цю заяву як ознаку наростаючого суперництва між Росією і Туреччиною в Чорноморському регіоні.

Таким чином Москву ставлять перед фактом, що Чорному морю не бувати "російським озером" хоча б з тієї простої причини, що "ворота" туди перебувають на території Туреччини.

Так, безумовно, є конвенція Монтре, яка дозволяє чорноморським державам безперешкодно проводити свої кораблі через Босфор і Дарданелли. Але також є і плани Ердогана побудувати в найближчі роки паралельно цим маршрутам канал "Стамбул", який турецький лідер не має наміру обмежувати умовами конвенції Монтре.

З ідеєю побудувати Стамбульський канал Ердоган виступив, ще будучи прем'єром. А минулого тижня цей проект отримав додаткове інформаційне підживлення, коли в Туреччині були затримані колишні офіцери ВМС, які закликали владу не виходити з конвенції Монтре.

До слова, напередодні візиту Зеленського в Стамбул, 9 квітня, російський президент Володимир Путін зателефонував Ердогану і серед іншого доніс йому свою стурбованість пропозиціями, що звучать в Туреччині, попрощатися-таки з конвенцією.

"У зв'язку з планами будівництва Туреччиною Стамбульського каналу з російської сторони акцентована важливість збереження в цілях забезпечення регіональної стабільності та безпеки діючого режиму Чорноморських протоків відповідно до положень конвенції Монтре 1936 р.", — йдеться в повідомленні прес-служби Кремля.

Звичайно, Путіна і його оточення не можуть не турбувати новини з Туреччини. Він уже прекрасно знає, що з себе представляють амбіції Ердогана, що відроджує Блискучу Порту, на прикладах Сирії, Лівії та Нагорного Карабаху.

Тепер підійшла черга Чорного моря, де для росіян буде все менше місця. Мало того, що кораблі НАТО постійно в гості заходять, так і Туреччина продовжує нарощувати свій військовий потенціал в регіоні.

Так, 23 березня на верфі Golcuk на воду було спущено перший турецький підводний човен Piri Reis, названий так на честь відомого османського мореплавця. А приблизно за тиждень до цього турецький безпілотник TB-2 Bayraktar в рамках військово-морських навчань Mavi Vatan 2021 вперше вразив надводну ціль.

Bayraktar, зауважимо, які Україна закуповує з 2019 р. і успішно застосовує на Донбасі. І ще півсотні яких незабаром надійдуть з Туреччини, згідно з укладеним між Києвом і Анкарою контрактом.

"Байрактари", а також будівництво кораблів класу "корвет" в Стамбулі зі своїм турецьким колегою Хулуси Акаром обговорював міністр оборони України Андрій Таран, який прибув туди із Зеленським.

Йшлося і про розвиток "проектів, зокрема в авіаційній галузі", а саме про спільне виробництво "Байрактара", які цінні і як ефективне озброєння, і як політико-смисловий інструмент.

Обидві ролі такий БПЛА успішно зіграв знову-таки під час візиту Зеленського в Стамбул.

Як повідомив 10 квітня в Facebook член комітету ВР з питань національної безпеки, оборони та розвідки Юрій Мисягін, в той же день "Байрактар" провів виліт в зону ООС, де зафіксував присутність російських танків і гаубиць, а також РПК "Панцир-С", які турки "кришили" в тій же Лівії.

Пропагує Москва

Росіяни цієї ганьби не забули і зараз проводять інформаційно-психологічні операції через різного ґатунку "балакучих голів", які позиціонують пропагандистам як профільних експертів. Наприклад, один з їх числа, начальник зенітних ракетних військ (2007-2009 рр.) Командування спеціального призначення (округ ППО Москви) полковник запасу Сергій Хатилев в інтерв'ю "Московському комсомольцю" намагався принизити ефективність турецьких безпілотників під час недавнього конфлікту в Нагірному Карабасі.

Зокрема, він заявив, що в Карабасі БПЛА були ефективні завдяки великій кількості ущелин і гір. На Донбасі, мовляв, ландшафт інший, а значить, бойовики будуть з легкістю збивати безпілотники, в тому числі і з ДШК 40-х років. Правда, Хатилев зі зрозумілих причин вирішив не згадувати про те, як "Байрактари" прасували сили кремлівського друга Халіфи Хафтара і, власне, російських найманців в рівнинних районах Лівії.

Інший "експерт" — доктор військових наук Костянтин Сівков — в інтерв'ю ще одному кремлівському пропагандистському ресурсу "Україна.ру", пішов ще далі — почав розповідати про те, що в операції Азербайджану турецькі БПЛ "не зіграли певної значущої ролі", азербайджанська армія «не здобула перемогу" і взагалі "Панцири" майже три десятка "Байрактарів" нібито недавно знищили в Сирії.

Конвеєр пропагандистів запущений не тільки для того, щоб медійно мінімізувати загрозу від турецьких безпілотників, але і в спробах перешкодити завоюванню ними все нових ринків.

Існує, свого роду, тренд: якщо хтось зможе скласти конкуренцію російській зброї або граючи її знищити, то, як правило, цей "хтось" тіснить Росію на ринку. У Туреччині вже є приклади успішного застосування "Байрактарів" в бойових діях в Лівії, Сирії та України. Це прекрасна реклама для турецького ВПК в піку Росії.

Але в той же час не варто вірити в те, що найближчим часом Анкара піде на загострення відносин з Москвою. Їх пов'язує настільки ж багато, як і розділяє. І будь-які їх випади один проти одного використовуються в торзі.

Крім того, Анкара користується своїми важелями впливу — "Турецьким потоком" і проектом будівництва каналу "Стамбул".

Підводні камені декларації

Тому не варто вдаватися до ілюзій. Тим більше що окремі пункти вищезгаданого документу викликають питання.

Наприклад, активна підтримка Туреччиною "Кримської платформи". Навіщо турецькій владі, що вміло балансує на межі конфліктів то з Росією, то з Європою, підтримувати ініціативу Банкової? Чи не тому, що політичне заступництво в питаннях захисту жителів окупованого півострова вписується в ердоганівську парадигму збирання османських земель з прицілом на статус мусульманського лідера?

Далі. Подивемось на 10-й, 12-й і 19-й пункти декларації.

"10. Посилити співпрацю і спільні зусилля в боротьбі з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом в усіх їх формах і проявах.

12. Забезпечувати швидку обробку запитів про екстрадицію...

19. Здійснювати підтримку освітньої діяльності Турецького фонду "Мааріф" в Україні ".

Коли Зеленський і Ердоган зустрічалися в минулому році, вони торкнулися теми переслідування прихильників проповідника Фетхуллах Ґюлена, що живе в США, і закриття відкритих їм шкіл і освітніх центрів.

Після спроби перевороту 2016 р. Анкара оголосила справжнє полювання на рух "ХИЗМЕТ" (або FETÖ по "класифікації" турецької влади), який в Туреччині називають організаторами путчу.

Полюють і за кордоном. Воно включає в себе як переслідування прихильників Ґюлена і опозиційно налаштованих журналістів, так і закриття шкіл "Хизмет".

В Україні у Анкари викликає непідробний інтерес Українсько-турецький культурний центр "Сяйво" (Işık), Міжнародна школа "Меридіан" та портал Ukraynahaber, який в Анкарі називають інформмайданчиком гюленістів; а також, власне, окремі журналісти і активісти з чорного списку Ердогана.

Один з них — журналіст Юсуф Інан — в 2018 р. був затриманий і в найкоротші терміни екстрадований до Туреччини, хоча і мав посвідку на проживання.

Торішня обіцянка Зеленського Ердогану вивчити діяльність "шкіл Ґюлена", а також пункти декларації, що стосуються нібито боротьби з тероризмом і спрощення процедури екстрадиції, викликають занепокоєння у турецьких журналістів, які ось уже багато років живуть і працюють в Україні.

Як зазначив в коментарі "ДС" Юнус Ердогду, засновник порталу Ukraynahaber: "У нормальній державі процес екстрадиції проходить через Міністерство юстиції, прокуратуру і в кінцевому підсумку через суд. Якщо людина винна в чомусь, то сторона, що це стверджує, повинна надати докази, і справа має пройти через судові органи ".

"Ці пункти викликають настороженість, тривогу, так як я в списку людей, за якими полює Ердоган, — каже Юнус Ердогду. — Ердоган майже закінчив чистку у себе в країні і тепер хоче дотягнутися до тих, хто знаходиться за кордоном".

І дійсно, згідно з доповіддю Freedom House, Туреччина вийшла в лідери серед держав, які за останні сім років вимагалиа екстрадиції неугодних з, щонайменше, 30 країн в Північній і Південній Америці, Європі, на Близькому Сході, в Африці та Азії.

За словами Ердогду, коли Анкара зверталася до президентів США з проханням про екстрадицію Ґюлена, ті відповідали, що президент не має права втручатися в такі питання.

Аналогічно і з Україною. Порядок і принципи тотожні. І не президенту "забезпечувати швидку обробку запитів про екстрадицію". Є закон, є процедура, є права людини.

Якщо Зеленський ці фактори проігнорує, щоб виконати домовленості, укладені з Ердоганом, то йому потрібно бути готовим відповідати на незручні запитання партнерів — США і Європи. Тим більше що в цілому там на антігюленівську кампанію Анкари дивляться несхвально. В тому числі і з недовірою ставляться до горезвісного "Мааріф", створеного при турецькому Міносвіти в 2016 р., за місяць до спроби перевороту.

Глава правління фонду Бірол Айгюн в 2017 р. говорив, що "Мааріф" веде боротьбу з FETÖ за кордоном. Як саме? Отримуючи контроль над школами руху Ґюлена

"Близько 250 шкіл, пов'язаних з FETO, знаходяться в Європі, США і Австралії. Багато країн не підтримали встановлення нами контролю над цими школами. Ми звільнили 60% з 450, що залишилися шкіл, шляхом встановлення контролю, націоналізації з боку держав, в яких вони розташовуються, або передачі контролю третім сторонам ", — говорив Айгюн в іншому інтерв'ю в 2018 р.

Питання в тому, чи дійсно Зеленський готовий плисти проти "західної течії", тобто допомагати "Мааріф" проводити своє "освітнє рейдерство", в обмін на турецькі "плюшки", які, на ділі, обмежуються лише оборонною співпрацею і політичною підтримкою.

Зона вільної торгівлі, також згадується в декларації, буде більш вигідна Туреччини, чия економіка куди могутніше української і набагато сильніше інтегрована в європейську. Причому чи не першими тиск турецьких конкурентів відчують ті, хто від нього страждав і раніше, — виробники товарів широкого споживання (текстилю, одягу, пластикових виробів і т. д), а також сільгосппродукції.

Так, безумовно, в нинішніх обставинах не можна розкидатися союзниками. І в той же час важливо розуміти, що Туреччина все ж не є союзником, як Сполучені Штати. Зараз Анкара — ситуативний партнер.

Україна і Туреччина використовують один одного в своїх інтересах. На сьогоднішній день Анкарі вигідно підтримувати Київ заради зміцнення власного регіонального лідерства.

При зміні ситуації вона з легкістю змінить свій зовнішньополітичний вектор. Тому прекрасний приклад — Росія: відносини були більш менш рівними, потім збитий літак і конфлікт, а після знову відносини вирівнялися. До пори до часу.

Новий конфлікт, як вірно прогнозував експерт Заїд Бельбагі в березні, вже не за горами. Так вже історично склалося, що турки і росіяни постійно конфліктують.

Рано чи пізно зростаючі амбіції Путіна і Ердогана знову повинні викликати нове зростання температури у відносинах Москви і Анкари. Але подібна ескалація між ними, як правило, швидко проходить. І Києву не варто про це забувати.

    Реклама на dsnews.ua